Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 766/14589/18
провадження № 61-6780св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Горохова Ніна Вікторівна,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_4 ,на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2019 року в складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Бугрика В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 18 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Гороховою Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 424.
В обґрунтування позову зазначав, що 30 грудня 2016 року він звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив стягнути на свою користь боргу в загальному розмірі 1 141 000 грн за договорами позики від 25 вересня 2013 року, 05 листопада 2013 року, 03 жовтня 2014 року, 06 листопада 2014 року, 21 листопада 2014 року. 25 липня 2017 року Херсонський міський суд Херсонської області постановив ухвалу про забезпечення позову та наклав арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3
30 серпня 2017 року під час проведення виконавчих дій щодо накладення арешту на зазначене нерухоме майно Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області було встановлено факт укладення 18 серпня 2017 року ОСОБА_3 зі своїм сином ОСОБА_4 договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який є фіктивним та таким, що порушує його права, оскільки унеможливить виконання судового рішення про стягнення коштів з боржників, які знали про поданий до суду позов про стягнення з них боргу за розписками.
Окрім того, після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продовжують проживати у спірномужитловому будинку.
Вараховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 18 серпня 2017 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Гороховою Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 424.
В задоволені позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний договір ОСОБА_3 уклала без мети його реального виконання для унеможливлення звернення стягнення на належний їй будинок у разі задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з неї та ОСОБА_2 грошових коштів. На момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу була чинною ухвала суду про накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 , яка відповідно до частини першої статті 258 ЦК України є видом судового рішення та носить обов`язковий характер для будь-яких осіб незалежно від обізнаності про таке судове рішення.
Оскільки ОСОБА_2 не був стороною спірного договору купівлі-продажу, в задоволенні вимог до нього слід відмовити.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, до якої приєднався ОСОБА_4 , у якій просила скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2020 року.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме у постановах Верховного Суду України від 18 січня 17 червня 2020 року в справі № 6-2552цс16, 25 травня 2016 року в справі № 6-605цс16, 24 травня 2017 року в справі № 6-640цс17, відповідно до яких якщо встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», це не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановленому судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.
ОСОБА_3 зазначала, що їй не було відомо про вжиті заходи забезпечення позову, тому вона при укладенні договору купівлі-продажу будинку діяла добросовісно. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження обізнаності відповідачів про постановлення судом ухвали про забезпечення позову та отримання її копії.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року прийнято заяву ОСОБА_4 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3
26 листопада 2020 року справа № 766/14589/18надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Межі касаційного перегляду
Судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 25 липня 2017 року ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області в справі № 766/140/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування збитків вжито заходи забезпечення позову в межах позовних вимог в сумі 1 410 000 грн до набрання рішенням суду законної сили шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3 .
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були обізнані про перебування в провадженні Херсонського міського суду Херсонської області вищевказаної цивільної справи № 766/140/17, оскільки ознайомлювалися з її матеріалами 07 липня 2017 року.
18 серпня 2017 року, тобто після накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 як продавець та ОСОБА_4 як покупець уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Гороховою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 424.
На час розгляду справи відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають в спірному домоволодінні, що ними не оспорюється.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 усправі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку)».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно ОСОБА_4 , була обізнана про перебування в провадженні Херсонського міського суду Херсонської області цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування збитків на загальну суму 1 410 000 грн.
Встановивши, що ОСОБА_3 відчужила майно (житловий будинок) на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 після пред`явлення до неї позову про стягнення збитків та постановлення судом ухвали про забезпечення позову, відтак діяла очевидно недобросовісно, оскільки вчинила оспорюваний договір купівлі-продажу з метою недопущення звернення стягнення на спірне домоволодіння у разі задоволення позову ОСОБА_1 у цивільній справі № 766/140/17, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду України від 18 січня 17 червня 2020 року в справі № 6- 2552цс16, 25 травня 2016 року в справі № 6-605цс16, 24 травня 2017 року в справі № 6-640цс17 з таких підстав.
За змістом частини другої статті 403 ЦПК України якщо колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати.
Відповідно до пункту 7 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Наведені ОСОБА_3 аргументи не свідчать про наявність підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в оскарженій частині залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков