ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 766/1527/18
провадження № 61-19724св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Бездрабко В. О., Вейтас І. В., Кузнєцової О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області від 20 грудня 2017 року №192-ос її звільнено з посади заступника начальника Каховського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності працівників.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки її не попередили про скорочення чисельності та наступне вивільнення, не запропонували будь-яких інших посад, а також не враховали її переважне право на залишення на роботі.
Зокрема, зазначала, що в письмовому попередженні від 25 жовтня 2017 року вказано про можливі зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, які вступлять в дію з 1 січня 2018 року, проте звільнення відбулося раніше. Крім того, це попередження містило посилання на постанови правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 року № 47, від 10 жовтня 2017 року №№ 50, 51, 52 та наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23 жовтня 2017 року № 575, проте з вказаними документами її не ознайомили. Попередження не містило посилань на скорочення її посади.
З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області від 20 грудня 2017 року №192-ос про її звільнення з посади заступника начальника Каховського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області та поновити її на зазначеній посаді, стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2017 року до 25 березня 2019 року в сумі 323 549,23 грн, а також 50 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 26 березня 2019 року, ухваленим у складі судді Майдан С. І., позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області від 20 грудня 2017 року № 192-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Каховського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області та поновлено її на зазначеній посаді.
Стягнено з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2017 року до 26 березня 2019 року в сумі 292 027,12 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів і 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
У іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Каховського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області допущено до негайного виконання.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а саме відповідач не запропонував позивачу іншу роботу на підприємстві та не довів відсутність вільних вакантних посад, а також належним чином не попередив про майбутнє звільнення.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 березня 2019 року скасовано з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що штатна чисельність працівників відділення, у якому працювала позивач, скоротилася з 22 до 11, а новий штатний розпис, затверджений 17 жовтня 2017 року, не містить посади заступника начальника Каховського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області, про що ОСОБА_1 була обізнана, та 26 жовтня 2017 року попереджена про звільнення з цієї посади.
Встановивши зазначене, апеляційний суд вважав, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог пункту 1 частини першої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову Херсонського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що Каховське відділення відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом Управління. Тобто на виконання вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України відповідач повинен був запропонувати їй, з урахуванням її кваліфікації, освіти, досвіду, стажу роботи, спеціальності, всі наявні вакансії у всіх відділеннях управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області.
Крім того, відповідно до штатного розпису, затвердженого 17 жовтня 2017 року, в Каховському відділенні створено новий сектор - сектор медичної реабілітації, в якому жодна з посад зайнята не була. Проте жодної з посад, які були вакантними з 26 жовтня 2017 року до 29 грудня 2017 року в Управлінні та його відділеннях, їй запропоновано не було.
Не враховано апеляційним судом і того, що відповідач належним чином не попередив її про скорочення посади, яку вона обіймала, та про наступне вивільнення. 25 жовтня 2017 року відповідач попередив її про зміни в організації виробництва і праці, зміну істотних умов праці, зокрема, про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу та про можливе вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Посилаючись на зазначене, заявник вважає, що вказані порушення трудового законодавства призвели до незаконного її звільнення, що є підставою для її поновлення.
Разом з цим, заявник вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, які мали значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення.
Посилаючись на зазначене, заявник просила про задоволення касаційної скарги.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2020 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало на безпідставність її доводів. На думку заявника, суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. З урахуванням зазначеного заявник просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 7 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Херсонського міського суду Херсонської області матеріали цивільної справи № 766/1527/18.
Ухвалою цього ж суду від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 протягом 16 років 9 місяців працювала на різних посадах у структурних підрозділах Фонду соціального страхування України, а з 1 серпня 2017 року обіймала посаду заступника начальника Каховського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області.
З наказу від 27 червня 2017 року № 10-ос «Про затвердження штатних розписів» суди встановили, що Управлінням виконавчої дирекції Фонду в Херсонській області Фонду соціального страхування України затверджено штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України згідно з додатком, які підлягають введенню в дію з 1 серпня 2017 року.
З постанов Управління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 року № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» та від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про затвердження структури органів Фонду» судами встановлено, що з 1 січня 2018 року затверджено граничну чисельність працівників Фонду у кількості 5192 штатних одиниць.
Постановою № 47 та наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23 жовтня 2017 року № 575 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Херсонській області» кількість штатних одиниць зменшилась до 111 та у подальшому за наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24 листопада 2017 року № 681 збільшилась до 127 штатних одиниць.
З попередження № 02-20-11-947 від 25 жовтня 2017 року суди встановили, що заступника начальника Каховського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області ОСОБА_1 повідомлено про те, що з 1 січня 2018 року змінюються умови оплати та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, а також попереджено про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, які вступлять в дію з 1 січня 2018 року та про можливе вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідно до постанови Управління Фонду соціального страхування України від 14 грудня 207 року № 63 «Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої Фонду» виключено зі структури органів Фонду Великолепетиське відділення Управління та виконання статутних завдань цього відділення покладено на Каховське відділення.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 15 грудня 2017 року № 160-ос, введеним в дію з 2 січня 2018 року, затверджено штатні розписи Каховського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області та відповідно відбулося зменшення чисельності працівників з 22 до 11 штатних одиниць.
Наказом № 192-ос від 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 звільнена з посади заступника начальника Каховського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області з 29 грудня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням штатної чисельності. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 27 грудня 2017 року.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилалася на незаконність її звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та частиною першою статті 49-2 КЗпП України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При вирішенні питання про те, чи мав можливість роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої
статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції вказував на те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності на підприємстві вакантних посад, а також доказів того, що позивачу було запропоновано іншу роботу.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач не запропонував ОСОБА_1 вакантні посади на підприємстві, тому не виконав покладений на нього частиною третьою статті 49-2 КЗпП України обов`язок запропонувати позивачу всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися в створеному секторі Каховського відділення.
Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції врахував, що звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України вважається таким, що проведено з дотриманням норм трудового законодавства, зокрема, у тому разі, коли працівникові було запропоновано всі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві у період строку попередження, і які існували на день звільнення працівника.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18 (провадження № 61-3607св19).
Отже, з висновком суду першої інстанції щодо невиконання роботодавцем покладеного на нього частиною третьою статті 49-2 КЗпП України обов`язку погоджується і касаційний суд.
Разом з цим, суд першої інстанції як на підставу для часткового задоволення позову також вказував на неналежне повідомлення позивача про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки повідомлення від 25 жовтня 2017 року містило посилання на статтю 32 КЗпП України, яка регулює порядок зміни істотних умов праці, та попередження про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та можливе вивільнення.
Суд першої інстанції вважав, що попередження про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України має містити формулювання про скорочення посади працівника та його наступне вивільнення, і у зв`язку з цим дійшов висновку про неналежне повідомлення ОСОБА_1 .
Такий висновок суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення позивача про наступне вивільнення є помилковим.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (статті 49-2 КЗпП України).
Матеріалами справи підтверджено, що 26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 особисто попереджена про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, які вступають в дію з 1 січня 2018 року, та можливе вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
За таких обставин позивач попереджена про наступне вивільнення без порушень вимог трудового законодавства.
Крім того, такі висновки узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального права, викладеними у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 235/824/18 (провадження № 5819св20).
Разом з цим, такі помилкові висновки суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення позивача про наступне вивільнення не вплинули на правильність вирішення справи по суті.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, про скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з виключенням із його мотивувальної частини висновку щодо неналежного повідомлення позивача про наступне вивільнення як підстави для часткового задоволення позову.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.
Керуючись статтями 400 410 413 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 141 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 березня 2019 року залишити в силі з виключенням із його мотивувальної частини висновку щодо неналежного повідомлення позивача про наступне вивільнення як підстави для часткового задоволення позову.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 1 409,60 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук