№ 766/17903/19

Постанова

Іменем України

13 червня 2022 року

місто Київ

справа № 766/17903/19

провадження № 61-10379св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2020 року, постановлене суддею Кузьміною О. І., та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визначення місця проживання та відібрання дитини.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ним та відповідачем 20 грудня 2014 року укладено шлюб. Сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З липня 2018 року сторони не проживають разом, з причин постійних «гульок» та вживання спиртних напоїв відповідачем. Відповідач залишила їх спільне місце проживання та разом з донькою переїхала до своєї матері, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Однак ОСОБА_2 постійно повертала йому доньку та залишала її жити з ним, аргументуючи це тим, що їй немає за що утримувати дитину, та потребою влаштувати особисте життя.

ОСОБА_1 зазначав, що за пропозицією ОСОБА_2 про проживання доньки з батьком, з листопада до лютого дитина проживала з ним у його будинку за адресою: АДРЕСА_2 , за якою вона і зареєстрована. Увесь цей час відповідач взагалі з донькою не спілкувалася та не цікавилася її життям, він відводив дитину до дитячого садка № 12 у м. Херсоні та забирав її, піклувався про неї, забезпечував всім необхідним, створив дитині всі умови для розвитку.

Позивач стверджував, що його будинок є великим, у ньому чотири кімнати, для доньки відведено окрему кімнату. У будинку є всі необхідні умови для гідного життя та розвитку дитини, окрема дитяча кімната, сучасна побутова техніка та меблі, предмети домашнього вжитку, гаряча вода та опалення, у ньому тепло, чисто та охайно, наявні дитячі іграшки та речі. Є місце для ігор та відпочинку. Натомість за місцем реєстрації та проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , жахливі умови для проживання дитини, поблизу будинку та в самому будинку неналежні санітарно-гігієнічні умови, будинок погано опалюється, туалет та ванна кімната розташовані окремо від будинку. Крім того, цей будинок не є власністю відповідача та, як йому стало відомо, будинок виставлено на продаж. Іншого житла ОСОБА_2 не має, тому у дитини немає іншого можливого місця проживання, окрім як за місцем її реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач звертав увагу на те, що він офіційно працевлаштований на Приватному підприємстві «Графен» (далі - ПП «Графен») та працює на посаді оператора складу, має стабільний дохід, гнучкий робочий графік, що дозволяє пристосовувати його життя під потреб дитини, є час супроводжувати її до дитячого садка, займатися її розвитком та іншим чином піклуватися про її фізичний, духовний, моральний стан, опікуватися нею.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:

- визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відібрати дочку від матері ОСОБА_2 та передати батькові, допустити негайне виконання рішення в цій частині.

Стислий виклад заперечень відповідача

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 у листопаді 2019 року подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що фактично з моменту припинення проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 , з серпня 2018 року і до теперішнього часу, їх спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом із нею у житловому будинку її матері за адресою: АДРЕСА_3 . Місце перебування дитини ОСОБА_1 було відоме, він неодноразово навідував її за зазначеною адресою, будь-яких перешкод у спілкуванні з дитиною вона не створювала, а навпаки намагалася здійснити все необхідне, щоб дитина не була позбавлена батьківського піклування через розлучення батьків. Дитина має окрему кімнату, обладнану сучасною технікою та меблями, предметами домашнього вжитку. В будинку є гаряча вода та опалення, тепло, чисто, охайно. Дитина забезпечена дитячими речами та іграшками. З квітня 2019 року ОСОБА_3 відвідує дошкільний підрозділ НВК № 9, дитячі майданчики розташовані біля їхнього будинку. Зміна організації умов життя може негативно вплинути на її розвиток.

ОСОБА_2 зазначала, що вона має стабільний заробіток і фінансові заощадження та гнучкий графік роботи, що дозволяє їй пристосовувати своє життя до потреб дитини, дбати про її виховання та розвиток, піклуватися про її фізичний, духовний, моральний стан.

Позивач за зустрічним позовом звертала увагу на те, що ОСОБА_1 не бере будь-якої участі у фінансовому забезпеченні дитини. Рішенням від 23 вересня 2019 року Херсонський міський суд Херсонської області стягнув з ОСОБА_1 аліменти на доньку у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але він в добровільному порядку відмовляється сплачувати кошти на утримання дитини. У Суворовському районному відділі виконавчої служби перебуває виконавче провадження № 60270370 щодо примусового стягнення згаданих аліментів. Вважала, що ОСОБА_1 не зможе дати доньці належного виховання та розвитку і матеріального забезпечення, не зможе забезпечити нормальних, безпечних для здоров`я умов проживання.

З наведених підстав ОСОБА_2 просила визначити місцем проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_3 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 21 грудня 2020 року Херсонський міськрайонний суд Херсонської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визначив місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 .

Здійснив розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають постійне місце роботи та стабільний заробіток, постійне місце проживання, у зв`язку з чим можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини. Обставин, які б перешкоджали визначенню з ними місця проживання дитини, судом не встановлено. Суд першої інстанції не встановив наявності обставин, з якими законодавець пов`язує неможливість передачі дитини матері, врахував створення матір`ю необхідних умов для розвитку дитини, вік дитини, та вважав за необхідне позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, а у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити, що, на переконання суду, відповідає інтересам дитини та моральним засадам суспільства.

Постановою від 18 травня 2021 року Херсонський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Херсонського міського суду Херсонської області - без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти на дитину, не турбується про забезпечення доньки найнеобхіднішим, потреби дитини залишаються поза його належною батьківською турботою.ОСОБА_1 не доведено, що залишення дитини у матері є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Апеляційний суд врахував, що у ОСОБА_1 змінився спосіб життя, він створив нову сім`ю з іншою жінкою, протягом тривалого часу не виявляє будь-якої матеріальної турботи про дитину. З часу початку окремого проживання батьків донька сторін у справі вже тривалий час проживає з її матір`ю та бабусею, оточення близьких людей та помешкання, в якому вона з ними проживає, є для її віку (5 років на час ухвалення рішення суду першої інстанції) більш сприятливим і підстав для зміни місця її проживання з батьком суд апеляційної інстанції не встановив. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що проживання дитини з матір`ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її вихованню та розвитку. Також апеляційний суд звернув увагу на те, що батько дитини, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я, стан розвитку, займатися вихованням, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 22 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Херсонського міськрайонного суду Херсонської області від 21 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19), від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20), зокрема щодо необхідності врахування інтересів дитини при визначенні місця її проживання;

- суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів, зокрема, показань свідків сторони позивача за зустрічним позов ОСОБА_2 та письмових доказів щодо її працевлаштування і наявності доходу, а також висновку спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження, який ґрунтується на поясненнях лише матері дитини;

- всупереч статті 162 Сімейного кодексу України (далі - СК України) суди не врахували докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 самостійно, без згоди на те батька, декілька разів змінила місце проживання малолітньої дитини;

- суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, надав оцінку письмовим доказам, питання про долучення яких не вирішувалося судом та які подано після закриття підготовчого провадження, а саме: довідці від 16 червня 2020 року, трудовому договору № 8, висновку психологічного дослідження від 09 жовтня 2020 року, який, на переконання заявника, є недопустимим та недостовірним;

- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про долучення письмових доказів, а саме довідки-характеристики осіб, які тимчасово проживали з ОСОБА_2 ;

- судом апеляційної інстанції не враховано показання свідків, які підтвердили факт непроживання малолітньої дитини з матір`ю, яка веде аморальний спосіб життя.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 не подавала.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 20 грудня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні, актовий запис № 552.

Сторони у справі є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні, актовий запис № 290.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають окремо. Будинок, в якому проживає ОСОБА_1 , належить на праві власності його матері. Квартира, в якій проживає ОСОБА_2 з донькою, належить її матері. Сторони не надали доказів щодо наявності у будь-кого з них житла, належного їм на праві власності.

Рішенням від 23 вересня 2019 року Херсонський міський суд Херсонської області стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку.

09 жовтня 2019 року державний виконавець Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсоні Головного територіального управління юстиції у Херсонській області відкрив виконавче провадження щодо примусового стягнення аліментів.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 766/10857/19, виданим 23 серпня 2019 року Херсонським міським судом Херсонської області, заборгованість станом на 01 березня 2020 року становить 19 140, 75 грн, а станом на 01 березня 2021 року - 48 999, 75 грн, що стало підставою для внесення заяви ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України.

Також державним виконавцем постановою встановлене тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про арешт майна боржника.

ОСОБА_1 працює на ПП «Графен» на посаді оператора складу, має гнучкий робочий графік, за місцем роботи характеризується позитивно.

Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб від 12 квітня 2019 року № 16-12/948 станом на 12 квітня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 04 липня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , в приватному будинку зроблено сучасний ремонт, в наявності меблі, побутова техніка, оргтехніка, санітарно-побутові умови хороші. Для виховання та розвитку дитини створені умови, є окрема кімната, ліжко, шафа для одягу, дитячі одяг, взуття, іграшки. Батько створив належні умови для проживання, виховання дитини.

За змістом характеристики, наданої 17 жовтня 2019 року дошкільним підрозділом Херсонського навчально-виховного комплексу - загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів № 9 Херсонської міської ради

(далі - НВК № 9), малолітня ОСОБА_3 з 01 квітня 2019 року виховується у дошкільному підрозділі НВК № 9, має достатній рівень знань з програми «Дитина»; більшу частину вільного часу проводить з дітьми у спільних іграх, бесідах; дитина завжди чиста та охайна, дисциплінована, стримана, з повагою ставиться до дорослих; виховується матір`ю ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_7 , які приділяють належну увагу вихованню та освіті; за час навчання дитини в НВК № 9 батько ОСОБА_1 в дошкільному підрозділі не з`являвся.

Відповідно до довідки Суворовської районної у м. Херсоні ради про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб від 22 жовтня 2019 року № 900, за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані та: ОСОБА_7 , її доньки ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та її онука ОСОБА_3 . ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 проживають за цією адресою з серпня 2018 року і до теперішнього часу.

Будинок, у якому проживала ОСОБА_2 з дитиною, продано, мати відповідача придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , в якій мешкає вся її родина.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 16 липня 2020 року за адресою: АДРЕСА_4 , в квартирі є централізоване опалення, зроблено сучасний ремонт. В наявності меблі, побутова техніка (бойлер, пральна машина, телевізор), меблі кухонні - у стадії придбання, є окрема кімната, окреме ліжко, дитяча стінка, в наявності одяг, взуття, багато іграшок, розвиваючих ігор, створено умови для проживання, виховання, розвитку дитини.

Згідно з висновками та рекомендаціями психологічного дослідження Херсонської міської громадської асоціації психологів та психотерапевтів від 09 жовтня 2020 року № 144 малолітня дитина ОСОБА_3 , 5 років, має постійно проживати зі своєю матір`ю, для цього створені всі умови, психологічний клімат створений у родині позитивний. Враховуючи, що батько ОСОБА_3 ОСОБА_1 проживає з новою сім`єю, малолітньою дитиною нової дружини, дитині буде більш комфортно розвиватися у безпечному середовищі, до якого вона звикла. Мама та бабуся не забороняють їй зустрічатися з батьком, який періодично забирає дитину до себе. Психологом рекомендовано скласти графік зустрічей з батьком відповідно до розпорядку життя ОСОБА_3 та зазначено, що зміна місця проживання може стати для дитини великим стресом, може призвести до появи психосоматичних розладів.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради органу опіки та піклування Суворовського району м. Херсона від 08 листопада 2019 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи інтереси дитини, орган опіки та піклування Суворовського району м. Херсона, вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .

Право, застосоване судом

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Наведене норма права встановлює наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У статті 19 СК України встановлено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що положення статті 162 СК України покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 486/709/16-ц (провадження № 61-23711св18) зазначено, що оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що місце проживання дитини визначено судом або органом опіки і піклування, то вимога про відібрання дитини є передчасною та задоволенню не підлягає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Верховний Суд погоджується із таким висновками судів з огляду на таке.

Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, зокрема тому, що позивач і відповідач працевлаштовані та отримують дохід, мають постійне місце проживання, суд першої інстанції зробив висновок, що обидві сторони можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини.

Суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти на доньку, присуджені з травня 2019 року, та не турбується про забезпечення дитини найнеобхіднішим. У суді апеляційної інстанції пояснення ОСОБА_1 щодо існування заборгованості зводилися до негативного ставлення до відповідача.

Також суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_2 та її матір не дають йому можливості спілкуватися з дочкою, до органу опіки та піклування з питання визначення порядку та способу участі у спілкуванні та вихованні дитини не звертався.

Апеляційний суд взяв до уваги, що у ОСОБА_1 змінився спосіб життя, він утворив нову сім`ю з іншою жінкою, протягом тривалого часу не виявляв матеріальної турботи про доньку, якій на час ухвалення рішення судом першої інстанції виповнилося 5 років та яка з часу початку окремого проживання батьків тривалий період проживає з мамою та бабусею.

Суди також дали оцінку висновку органу опіки та піклування, наданому з приводу вирішення первісного позову, та дійшли переконання, що він не ґрунтується на належно встановлених та досліджених обставинах справи, тому з урахуванням частини шостої статті 19 СК України визнали його таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що залишення малолітньої ОСОБА_3 у її матері ОСОБА_2 є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини. Отже, на час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, яке призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. З огляду на такі обставини суди правильно врахували інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту і не встановили вагомих підстав змінювати місце її проживання.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, між батьками, визначене судами місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження

№ 61-18882св19), від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20).

У наведених постановах зроблено висновки про необхідність при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини першочергово враховувати якнайкращі інтереси дитини.

Оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, оскільки суд першої інстанції, хоч і зазначив, що малолітня дитина не повинна бути розлучена з матір`ю, проте в сукупності зі створенням нею необхідних умов для розвитку дитини та віку дитини зробив висновок, що визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідатиме інтересам дитини.

Суд апеляційної інстанції врахував, що у Конвенції про права дитини реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини та, оцінивши подані учасниками справи докази, зробив висновок про те, що проживання дитини з матір`ю буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її вихованню та розвитку. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що проживання доньки з матір`ю відповідає принципу забезпечення та врахування найкращих інтересів дитини та є пріоритетним під час вирішення цієї справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 самостійно, без згоди на те батька, декілька разів змінила місце проживання малолітньої дитини, що відповідно до статті 162 СК України є підставою для відібрання дитини, оскільки за обставинами справи після припинення спільного проживання сторін у справі дитина залишилася проживати з матір`ю. Також суд апеляційної інстанції вірно наголосив на тому, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на доньку, що підтверджує проживання дитини з матір`ю, оскільки за правилами сімейного законодавства стягнення аліментів відбувається на користь того з батьків, з яким проживає дитина, а у цій справі встановлено факт стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в судовому порядку аліментів на доньку. Зазначене свідчить про досягнення між батьками домовленості про визначення місця проживання дитини, що відповідає положенням частини першої статті 160 СК України. Рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком не ухвалювалося. Зміна адреси проживання ОСОБА_2 не є зміною місця проживання дитини в розумінні статті 29 ЦК України та 160 СК України, оскільки дитина як проживала з матір`ю, й надалі залишається проживати з нею, тому твердження ОСОБА_1 про те, що відповідач самовільно змінила місце проживання дитини, є безпідставним.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів, які подано відповідачем після закриття підготовчого провадження, з таких підстав.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною п`ятою статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з частинами першою - третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Ухвалою від 16 січня 2020 року Херсонський міський суд Херсонської області закрив підготовче провадження у справі.

18 вересня 2020 року та 28 жовтня 2020 року представник ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копії довідки Херсонського ясел-садка № 1 від 16 червня 2020 року № 02-22/22, копії трудового договору від 01 вересня 2020 року № 8, характеристики ОСОБА_2 з місця роботи від 13 жовтня 2020 року та висновку обстеження психологічного стану неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 09 жовтня 2020 року № 144.

У клопотаннях представник відповідача зазначив, що ці докази потрібні для повного, всебічного з`ясування обставин справи, проте не могли бути подані разом із позовною заявою та у підготовчому засіданні з об`єктивних причин, оскільки на той час були відсутні у ОСОБА_2 , що відповідає нормам частин четвертої та восьмої статті 83 ЦПК України.

Також до клопотань додано докази направлення клопотань разом з їх додатками учасникам справи, що свідчить про виконання вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України.

При цьому у довідці Херсонського ясел-садка № 1 від 16 червня 2020 року № 02-22/22 міститься інформація про відвідування донькою сторін логопедичної групи з 09 червня 2020 року та проживання дитини за адресою: АДРЕСА_5 .

У трудовому договорі зазначено про працевлаштування ОСОБА_2 у ФОП ОСОБА_10 та оплату праці в розмірі 5 100, 00 грн на місяць, а характеристика з місця роботи свідчить про сумлінне та відповідальне виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків.

У висновку обстеження психологічного стану дитини від 09 жовтня 2020 року № 144 наведено застосовані психологом методи спостереження, а саме: індивідуальна бесіда, тести перевірки рівня розвитку дитини, арттерапевтичні вправи, малюнкові тести, опитувальник страхів, а також відображено результати обстежень дитини. Зокрема, при малюванні перші пріоритетні місця дитина надала мамі, бабусі, рідній тітці, а при індивідуальній розмові ОСОБА_3 розповіла психологу про життя з бабусею та мамою у родині й на питання психолога про те, з ким хоче проживати, ОСОБА_3 відповіла, що з мамою та бабусею.

Інформація, зазначена у наведених доказах, ОСОБА_1 не спростована, тому у судів першої та апеляційної інстанції не було підстав для неврахування цих доказів, поданих відповідачем з дотриманням норм процесуального законодавства.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про долучення письмових доказів, а саме довідки-характеристики осіб, які тимчасово проживали з ОСОБА_2 . Апеляційний суд мотивував відмову в задоволенні цього клопотання тим, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не є учасниками справи.

Крім того, відповідно до частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач не заявляв зазначене клопотання в суді першої інстанції та не надав доказів об`єктивної неможливості подання цих довідок-характеристик до ухвалення рішення по суті заявлених вимог.

Також Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував показання свідків, які підтвердили факт непроживання малолітньої дитини з матір`ю, яка веде аморальний спосіб життя. Апеляційний суд відповідно до статті 89 ЦПК України надав оцінку показанням свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , допитаних за клопотанням ОСОБА_1 , та зробив висновок, що їхні свідчення є недостатніми для визначення місця проживання дитини з батьком. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що ці свідки не зверталися до поліції з приводу аморальної поведінки ОСОБА_2 та поліція їх з приводу цієї обставини не опитувала.

Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак