Постанова
Іменем України
25 березня 2021року
м. Київ
справа № 766/22622/18-ц
провадження № 61-750св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Базіль Л. В., Приходько Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ним та ОСОБА_3 24 вересня 2013 року укладено та посвідчено в нотаріальному порядку договір довічного утримання, за умовами якого він передав у власність ОСОБА_3 1/2 частини у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов`язувалась щомісячно здійснювати матеріальне забезпечення з його утримання у розмірі 650,00 грн у вигляді забезпечення щоденним триразовим харчуванням (сніданок, обід, вечеря), а також шляхом надання побутових послуг (прання постільної білизни, прибирання у приміщенні, тощо). ОСОБА_3 із 2017 року своїх зобов`язань за договором не виконує.
Посилаючись на викладене, позивач просиврозірвати договір довічного утримання, укладений 24 вересня 2013 року між ним та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Яценко О. М. та зареєстрований за № 678.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Ус О. В. від 28 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір довічного утримання, укладений 24 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Яценко О. М. та зареєстрований за № 678.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із визнання відповідачем обставин невиконання умов договору, а отже, і визнання позову, що не суперечить закону та не порушує права і свободи інших осіб.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд залучив до участі в справі правонаступника позивача - ОСОБА_2 .
Постановою Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що обставин щодо виконання відповідачем зобов`язань за договором довічного утримання у зазначений позивачем період суд не з`ясовував та будь-яких доказів на підтвердження цих обставин не досліджував і такі позивачем та його представником суду не надавалися і до позовної заяви не долучалися.
Висновки суду по суті спору ґрунтуються на визнанні ОСОБА_3 позову, яке викладене нею у заяві від 27 грудня 2018 року, що надійшла до суду поштою 29 грудня 2018 року. З огляду на зміст заяви, ОСОБА_3 повідомила суд про те, що у зв`язку із станом здоров`я та фінансовим станом вона не може виконувати догляд та утримання ОСОБА_1 , тому визнає заявлений ним позов та просить розірвати укладений ними 24 вересня 2013 року договір довічного утримання. Справжність підпису ОСОБА_3 у заяві належним чином не засвідчено, а наразі вона заперечує подання такої заяви до суду. Проаналізувавши зміст заяви ОСОБА_3 від 27 грудня 2018 року, колегія суддів дійшла висновку, що вона не є заявою про визнання обставин, якими позивач обґрунтував заявлені ним позовні вимоги, оскільки не підтверджує факт невиконання або неналежного виконання нею обов`язків щодо утримання (догляду) позивача у зазначений ним в позовній заяві період, а є заявою набувача про розірвання договору довічного утримання у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання через стан здоров`я та фінансовий стан.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення про задоволення позову в порядку, визначеному статтею 206 ЦПК України, за заявою відповідача, поданою поза межами судового засідання, без встановлення особи заявника; не роз`яснивши ОСОБА_3 наслідки визнання позову у цивільному судочинстві та не уточнивши викладені нею в заяві обставини щодо розірвання договору довічного утримання, наявність яких у спірних правовідносинах з підстав визначених позивачем відповідач на стадії апеляційного розгляду справи заперечує, колегія суддів дійшла висновку, що в силу статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен дослідити докази, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та заперечуючи доводи цієї скарги.
Доводи позивача про те, що ОСОБА_3 із початку 2017 року припинила виконання зобов`язань щодо забезпечення його утримання та догляду ними не підтверджені. При цьому, ОСОБА_1 пояснень щодо обставин, якими він обґрунтував позов, суду не надавав, а з 03 по 21 грудня 2018 року та із 25 грудня 2018 року до дня смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Херсонської обласної ради.
Адвокат ОСОБА_2, будучи достатньо обізнаним щодо майнових прав та обов`язків як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 у цій справі, насправді діяв у своїх інтересах та не забезпечив як прозорості щодо ведення справи перед ОСОБА_1 , так і доведення обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19. Апеляційний суд, встановлені судом першої інстанції факти не спростував і не встановив жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі. Натомість, колегія суддів вдалася до оцінки тих самих доказів, а також нових доказів зібраних і наданих суду під час апеляційного розгляду справи вже після смерті позивача. ОСОБА_1 непросто висловлював занепокоєння з приводу того, що за віком ОСОБА_3 не може надавати йому ту допомогу, яку надавала раніше, а неодноразово скаржився на незадовільні побутові умови, відчуття голоду та неотримання будь-якого догляду ОСОБА_3 , хоча остання зобов`язана була утримувати його згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору довічного утримання.
16 січня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду клопотання про розгляд справи за участю сторін.
Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У лютому 2021 року ОСОБА_3 подала до суду відзив на касаційну скаргу, згідно з яким ОСОБА_2 був її адвокатом, проте, викравши у неї документи щодо ОСОБА_1 використав їх з метою привласнення майна. У матеріалах справи відсутні будь-які докази про її повідомлення про розгляд справи у суді першої інстанції. ОСОБА_1 постійно перебував на лікуванні і об`єктивно не міг підписати позовну заяву. У неї із ОСОБА_2 існує ще один спір у справі № 766/15064/19 де його поведінка є аналогічною. ОСОБА_2 періодично вчиняє щодо неї психологічний тиск своїми погрозами.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
09 лютого 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судами обставини
24 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали і нотаріально посвідчили договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 отримала у власність Ѕ частини у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1 159,7 кв. м.
ОСОБА_3 зобов`язалася здійснювати утримання (догляд) ОСОБА_1 у вигляді забезпечення його житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній частині житлового будинку; забезпечення щоденним триразовим харчуванням (сніданок, обід і вечеря); надання побутових послуг (прання постільної білизни, прибирання у приміщенні, тощо).
Матеріальне забезпечення з утримання (догляду) оцінено сторонами у сумі 650,00 грн.
У зв`язку із посвідченням договору довічного утримання, нотаріус наклав заборону відчуження зазначеного в договорі майна.
Право власності ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку.
Із 03 по 21 грудня 2018 року та із 25 грудня 2018 року до дня смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Херсонської обласної ради.
Зазначений медичний заклад повідомив суд про те, що ОСОБА_1 неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу параноїдної шизофренії та йому встановлена ІІ група інвалідності (психічне захворювання). Після 2009 року ОСОБА_1 лікувався з 27 лютого по 14 квітня 2015 року та у наведений вище період.
На час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи судом ОСОБА_1 недієздатним не визнаний.
Судами попередніх інстанції встановлено, що за інформацією, наявною у медичній картці стаціонарного хворого та історії хвороби ОСОБА_1 свідчить про те, що особою, яка є родичем хворого, зазначалася його сусідка - ОСОБА_3 , яка, зокрема, з грудня 2018 року по квітень 2019 року постійно провідувала його в лікарні, їй, за згодою ОСОБА_1 , передавалися ключі від будинку, в якому він проживав, та вона супроводжувала його додому після виписки 21 грудня 2018 року.
Епікризи містять записи лікаря про те, що в грудні 2018 року ОСОБА_1 переживав про своє майбутнє, розповідаючи, що його сусідка ОСОБА_3 , яка йому допомагала раніше, похилого віку і вже не може про нього піклуватися. 25 грудня 2018 року ОСОБА_1 повідомив медичним працівникам про те, що йому «по життю допомагає сусідка». Згідно із записом у щоденнику історії хвороби з 20 та по 31 січня 2019 року ОСОБА_1 «розуміє, що самому йому не вижити та не впоратися із господарством. Є інформація, що ним «цікавляться» певні особи, оскільки одинокий, без прямих родичів, а володіє земельною ділянкою в центрі міста».
26 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до головного лікаря медичного закладу, в якому проходив стаціонарне лікування, із заявою про відновлення паспорта, який нібито втрачений і це зафіксовано лікарем приймального відділення 25 грудня 2018 року. Паспорт громадянина України виданий ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
12 квітня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до медичного закладу із заявою про поховання ОСОБА_1 , проте їй відмовлено в наданні можливості його поховати через відсутність «переконливих документів про визнання стороною в договорі довічного утримання».
Поховання ОСОБА_1 здійснено на замовлення КЗ «Херсонська обласна психіатрична лікарня».
Допитані судом свідки не були обізнані щодо умов укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору довічного утримання, проте вони підтвердили той факт, що між ними (позивачем та відповідачем) існував тісний зв`язок, який виник після смерті матері ОСОБА_1 , подругою якої була ОСОБА_3
ОСОБА_2 , який представляв інтереси ОСОБА_1 у цій справі у суді першої інстанції як адвокат, є спадкоємцем ОСОБА_1 за заповітом та за повідомленням приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Маковецької О. А., 16 квітня 2019 року він прийняв спадщину.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 746 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до договору довічного утримання істотними умовами договору є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг, виконання різних видів ремонтних робіт, забезпечення медичною допомогою, забезпечення харчуванням.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України, у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
Статтею 751 ЦК України передбачено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
За змістом частини першої статті 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору довічного утримання, суд апеляційної інстанції, виходячи з правової природи цього договору, аналізу умов договору довічного утримання від 24 вересня 2013 року, положень статті 755 ЦК України та підстав позову, дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність будь-яких доказів невиконання ОСОБА_3 умов вказаного договору, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів істотного порушенням ОСОБА_3 умов договору довічного утримання. Встановлення недоведеності обставин не виконання ОСОБА_3 умов договору довічного утримання, стало підставою для висновку про відсутність правових підстав для його розірвання.
При цьому, суд надав належну правову оцінку показанням свідків, жоден з яких не підтвердив неналежне виконання відповідачем умов договору довічного утримання, а також письмовим доказам, які беззаперечно свідчать про відсутність підстав вважати, що відповідач умови спірного договору не виконувала. Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували належне виконання відповідачем своїх обов`язків, визначених договором довічного утримання.
Твердження заявника, що суд апеляційної інстанції вдався до оцінки тих самих доказів, а також нових доказів зібраних і наданих суду під час апеляційного розгляду справи вже після смерті позивача, є безпідставним, оскільки позивачу законом надано право ініціювати питання розірвання договору довічного утримання у судовому порядку у випадку невиконання набувачем умов цього договору, при цьому, відповідач на виконання вимог статей 12 81 ЦПК України повинен надати суду доказу відсутності цих обставин, на які посилається позивач. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не надав суду доказів на підтвердження невиконання ОСОБА_3 обов`язків щодо виконання умов спірного договору. При цьому, суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що суду першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання договору довічного утримання, взагалі не досліджував жодних доказів, а своє рішення мотивував заявою ОСОБА_3 про визнання позову, не роз`яснивши відповідачу наслідки подання такої заяви, чим порушив вимоги норм процесуального права.
Так, відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Прийняття судом визнання позову без роз`яснення наслідків вчинення таких процесуальних дій, суперечить положенням процесуального закону, тому суд не вправі був враховувати таку заяву, що, відповідно, не знімало із суду обов`язку здійснити розгляд справи, встановиш усі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, суд першої інстанції допустив істотне порушення норм процесуального права, а апеляційний суд, встановивши такі порушення, зробив правильний висновок, що такі порушення впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ОСОБА_1 у зв`язку з його визнанням відповідачем без дослідження доказів у справі та без встановлення обставин, що мають істотне значення для вирішення спору.
У зв`язку з наведеним, оскільки відповідач участі у розгляді справи у суді першої інстанції не приймала, заперечує факт підписання нею заяви про визнання позову, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано досліджував нові докази, що відповідає завданню правосуддя, визначеному статтею 2 ЦПК України, а саме: справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Так, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 02 червня 2015 року склав заповіт на ОСОБА_2 . Щодо обставин вчинення цього заповіту та довіреності ОСОБА_1 , виданого ОСОБА_2 , здійснюється досудове розслідування.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що адвокат ОСОБА_2, будучи достатньо обізнаним щодо майнових прав та обов`язків як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 , оскільки був їх представником, діючи від імені ОСОБА_1 у цій справі, насправді діяв у своїх інтересах, оскільки існує заповіт ОСОБА_1 складений на ОСОБА_2 .
У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суд в оскаржуваних судових рішеннях не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги відповідача, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Разом з тим, такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19 зроблено висновок про те, що відповідач належним чином не виконує своїх зобов`язань за договором довічного утримання, а отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання.
У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц зроблено висновок про те, що вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про розірвання договору довічного утримання, оскільки відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх обов`язків, передбачених пунктами 7 та 8 договору довічного утримання, зокрема, щодо сплати у повному обсязі матеріального утримання, надання позивачу у будь-який спосіб коштів для оплати комунальних послуг та відшкодування інфляційних втрат.
Разом з тим, у справі, що переглядається, суд першої інстанції взагалі не досліджував матеріали справи, які і не містили доказів невиконання ОСОБА_3 умов договору довічного утримання, ухваливши рішення лише на підставі заяви відповідача про визнання позову, тоді як суд апеляційної інстанції, на виконання вимог процесуального закону дослідив матеріали справи та докази, надані до суду апеляційної інстанції, та дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог та наявністю об`єктивних підстав вважати ініційований позов самим ОСОБА_2 з метою задоволення власних інтересів щодо майна померлого ОСОБА_1 .
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 395 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за участю сторін.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик