№ 766/22645/18

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 766/22645/18

провадження № 61-9037св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

учасники справи за об`єднаним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2020 року, додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 лютого 2020 року в складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 травня 2020 року в складі колегії суддів: Радченка С. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину цієї квартири.

В обґрунтування позову зазначала, що з 07 серпня 1998 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 28 січня 2002 року за спільні кошти подружжя була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки нерухоме майно придбано у період шлюбу, воно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає розподілу в рівних частках.

Також у листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_1 , у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений 07 квітня 2003 року між ним та ОСОБА_4 щодо квартири АДРЕСА_1 , та визнати за ним право власності на квартиру.

Позов мотивований тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу №221/к від 28 січня 2002 року належить на праві власності однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . 31 жовтня 2018 року він звернувся до Відділу з питань надання адміністративних послуг Херсонської міської ради з метою проведення державної реєстрації права власності й отримання витягу з Державного реєстру речових прав, де йому стало відомо, що 07 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_4 подав аналогічну заяву, але на підставі підробленого договору купівлі-продажу № 738/к від 07 квітня 2003 року, зареєстрованого на Товарній біржі «Олівія», за яким останній придбав у нього спірну квартиру. Він не укладав зазначений договір з відповідачем, підпис від його імені на ньому виконано іншою особою.

У січні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , у якій, з урахуванням уточнень, просив поділити спільне майно подружжя шляхом визнання за ним права власності на 2/3 частини вищевказаної квартири, а за ОСОБА_1 - на 1/3 частину квартири; а також стягнути з неї на його користь грошові кошти в сумі 45 173, 41 грн, що складається з непогашеної заборгованості за теплопостачання, гарячу й холодну воду, газопостачання у розмірі 34 732, 80 грн та компенсації за непогашену заборгованість за електро-, газо-, водопостачання, внески на утримання будинку в сумі 10 640, 61 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, в якому придбав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . З 2004 року вони спільно не проживають, фактично шлюбні відносини припинено. З вказаного часу спірну квартиру залишено для проживання позивачки з дочкою, він ніякого зв`язку з дружиною не підтримував.

У жовтні 2018 року він вирішив перевірити стан заборгованості по сплаті комунальних послуг, звернувся до ОСББ та інших комунальних служб, звідки й дізнався, що дружина за квартиру не платила, внаслідок чого станом на час подання зустрічної позовної заяви залишилась непогашеною заборгованість на загальну суму понад 35 942,80 грн. Загальний розмір боргів по квартирі становить 53 522,38 грн, що становить майже 18% її вартості, для відновлення житлового стану квартири необхідно провести заміну каналізаційних труб, встановити лічильники на водопровідну та газові труби, погасити штраф та виконати технічні умови для відновлення електропостачання.

Оскільки ОСОБА_1 не доглядала за квартирою, не здійснювала поточний ремонт, не сплачувала комунальні послуги, не здійснювала повірку лічильників водо-, газопостачання, допустила самовільне підключення до електроенергії, що в цілому призвело до нежитлового стану квартири, наявні підстави для відступу від рівності часток подружжя у спільному сумісному майна.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 травня 2020 року цивільні справи за позовом ОСОБА_1 та позовами ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2020 року, з урахуванням ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 21 лютого 2020 року про виправлення описки, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру відмовлено.

Позов ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено, визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки вказаної квартири.

Зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ спільного майна, стягнення заборгованості за комунальні платежі задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частини витрат, сплачених на утримання спільної сумісної власності в загальному розмірі 6 758, 05 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира набута ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період перебування в зареєстрованому шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності, тому вона підлягає поділу виходячи з принципу рівності часток подружжя в спільному майні. ОСОБА_2 не довів наявність підстав для відступлення від рівності часток при вирішенні питання про поділ майна подружжя.

ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази на підтвердження оплати ним комунальних послуг та витрат на відновлення каналізації у спірній квартирі на загальну суму 13 516, 09 грн, тому оскільки квартира є спільною сумісною власністю подружжя, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 половина витрат на утримання квартири у сумі 6 758, 05 грн.

Вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 07 квітня 2003 року задоволенню не підлягають, оскільки при розгляді справи суду не надано доказів, що свідчать про укладення вказаного договору.

Додатковим рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 лютого 2020 року в задоволенні заяви адвоката Проніної О. О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про надання правничої (правової) допомоги № 32 від 30 жовтня 2018 року, за якими виписані відповідні ордери ХС № 77585 від 15 листопада 2018 року (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 ) та ХС № 129755 від 25 січня 2019 року (за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ) суду не наданий, внаслідок чого суд позбавлений можливості перевірити, чи відповідають витрати на правничу допомогу умовам укладеного договору. Саме по собі надання доказів, які підтверджують здійснення витрат, без їх відповідності укладеному договору не є належними та допустимими доказами.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 06 травня 2020 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 лютого 2020 року залишені без змін.

Залишаючи без змін рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначав, що при розгляді справи суду не було надано доказів, що свідчать про укладення договору купівлі-продажу спірної квартири 07 квітня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

ОСОБА_2 стверджує, що такий договір не укладав, а його підпис підроблено. Відсутні докази того, що на сьогодні право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру оспорюється ОСОБА_4 .

Оскільки позивач не довів факт укладення спірного договору купівлі-продажу, а суд не встановив таких обставин, вимоги ОСОБА_2 про визнання цього договору недійсним є безпідставними.

Правильними є висновку суду першої інстанції про застосування презумпції спільності майна подружжя та наявність підстав для його поділу з урахуванням рівності часток подружжя.

Оскільки квартира є спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 як співвласника майна половини понесених ОСОБА_2 витрат на її утримання.

На час вирішення питання про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 не надав суду договір про надання правової допомоги, внаслідок чого суд був позбавлений можливості перевірити, чи відповідають витрати на правничу допомогу умовам укладеного договору, а тому у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для стягнення з відповідача (за зустрічним позовом) на користь позивача витрати на правничу допомогу. Суд першої інстанції правильно вважав, що сам по собі факт надання доказів, які підтверджують здійснення витрат, без їх відповідності укладеному договору не є належними та допустимими доказами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_2 через свого представника Проніну О. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2020 року, додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 травня 2020 року.

Просив:

скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні вимог до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 07 квітня 2003 року та визнання права власної на неї та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову;

скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, часткове задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, сплачених на утримання спільної сумісної власності та відмову в задоволенні його вимог про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в загальному розмірі 45 143, 41 грн і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції;

скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення питання про стягнення судових витрат та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви;

здійснити новий перерозподіл понесених ним судових витрат у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, а також здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 640/17522/16-ц, від 23 травня 2018 року в справі № 569/4374/16-ц та від 05 червня 2019 року в справі № 478/2586/16-ц, постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 61-4537св18.

Також оскарживсудові рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначав, що суд при розгляді його вимог до ОСОБА_4 не застосував положення частини першої статті 128 ЦК Української РСР, відповідно до якої право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Суд першої інстанції не надав належну оцінку письмовим доказам щодо намагання ОСОБА_4 зареєструвати право власності на спірну квартиру, що свідчить про оспорювання його права власності на квартиру.

Суд першої інстанції безпідставно об`єднав в одне провадження справи за позовом про поділ майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу, чим порушив статтю 188 ЦПК України, оскільки правовідносини у цих справах не є тотожними, а вимоги випливали з різних правовідносин.

ОСОБА_1 не спростувала жодними належними і допустимими доказами відсутність підстав для зменшення її частки у спільному майні подружжя.

При поділі майна подружжя враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Суд першої інстанції не надав належну оцінку тим обставинам, що заборгованість по сплаті комунальних послуг утворилася у період перебування сторін у шлюбі та під час проживання дружини в квартирі.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу він надав усі необхідні документи, однак суд у порушення статей 133 137 ЦПК України відмовив у задоволенні його заяви про стягнення судових витрат з формальних причин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.

22 лютого 2021 року справа № 766/22645/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 серпня 1998 року сторони зареєстрували шлюб.

28 січня 2002 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на Товарній біржі «Ольвія» укладено договір купівлі-продажу № 221/к, за яким ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір зареєстровано на товарній біржі в Журналі реєстрації біржових угод, реєстр. №221/к та у Херсонському міжміському бюро технічної інвентаризації за № 352404.

З листа №П-9290 від 14 грудня 2018 року Херсонської міської ради на звернення ОСОБА_2 щодо розгляду заяви про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , повідомлено, що 31 жовтня 2018 року адміністратором Центру надання адміністративних послуг Херсонської міської ради зареєстровано та передано на розгляд відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради заяву за № 30914785 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 . Для державної реєстрації права власності на вищезазначену квартиру подано договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на товарній біржі «Ольвія» 28 січня 2002 року за №221/к. Згідно з довідкою, наданою Комунальним підприємством «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради, станом на 31 грудня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 . Державним реєстратором Відділу при розгляді поданої заяви здійснено всі необхідні дії для прийняття обґрунтованого рішення щодо проведення реєстраційних дій та встановлено, що 07 листопада 2018 року до виконавчого комітету Голопристанської міської ради подано заяву про реєстрацію права власності на вищевказану квартиру. Для державної реєстрації права власності заявником ОСОБА_4 подано договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на товарній біржі «Ольвія» 07 квітня 2003 за №738/к.

15 листопада 2018 року за заявою ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій на квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим відділом прийнято рішення про зупинення державної реєстрації прав.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження№12018230020002653 від 16 листопада 2018 року, до Чергової частини Корабельного ВП ХВП надійшло повідомлення від ОСОБА_2 щодо прийняття мір до невстановленої особи, яка 07 листопада 2018 року подала до реєстраційної служби документи з ознаками підробки на квартиру АДРЕСА_1 .

З листа МКП «Херсонтеплоенерго» № 24136-03-07 від 05 листопада 2018 року вбачається, що особовий рахунок № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 відкрито з 01 жовтня 2001 року на абонента ОСОБА_7 . За період з січня 2002 року по жовтень 2018 року до МКП «Херсонтеплоенерго» для переоформлення особового рахунку ніхто не звертався. Особовий рахунок в листопаді 2018 року буде переоформлено на власника квартири ОСОБА_2 й на вказаному особовим рахунком станом на 01 листопада 2018 року існує заборгованість за послугу теплозабезпечення у сумі 21 423,70 грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 20 листопада 2018 року відомості щодо власника квартири АДРЕСА_1 відсутні.

В матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу від 07 квітня 2003 року № 738/к, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на Товарній біржі «Ольвія» та посвідченого директором Товарної біржі «Ольвія» ОСОБА_10, за умовами якого ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір зареєстровано на товарній біржі в Журналі реєстрації біржевих угод, реєстровий №738/к. На вказаній копії договору відсутня відмітка про його реєстрацію у бюро технічної інвентаризації

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вимог про поділ майна подружжя

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, ОСОБА_1 зазначала, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана під час перебування сторін у шлюбі, тому вона підлягає поділу в рівних частинах між нею та ОСОБА_2

ОСОБА_2 , обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ним права власності на 2/3 частини квартири, а за ОСОБА_1 - на 1/3 її частину, зазначав, що у 2004 році він залишив спірну квартиру для проживання у ній ОСОБА_1 , ніякого зв`язку з нею не підтримував. У 2018 році йому стало відомо, що дружина комунальні послуги за квартиру не сплачувала, квартира знаходиться у непридатному для проживання стані. Оскільки відповідач не утримувала квартиру в належному стані, не здійснювала поточний ремонт, допустила самовільне підключення до електромереж, наявні підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя.

Як встановили суди попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі та вчинення нею дій, направлених на знищення чи псування цього житла.

Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності на майно подружжя та не довів наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, суди дійшли правильного висновку, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу між подружжям шляхом визнання за кожним права власності на Ѕ його частку.

Правильними також є висновки судів про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половини вартості понесених ним витрат на оплату комунальних послуг та відновлення каналізації у спірній квартирі у розмірі 6 758, 05 грн, які підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки відповідно до частини першої статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна. Понесення ОСОБА_2 витрат у розмірі 45 134, 41 грн на відновлення квартири не підтверджене належними доказами, тому вимоги про стягнення половини цих коштів з ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про визнання недійсним договору

Відповідно до частини першої статті 224 ЦК Української РСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК Української РСР визначено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

За приписами статті 153 ЦК Української РСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу № 738/к від 07 квітня 2003 року порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні було врегульовано Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (далі - Положення).

Згідно пункту 1.4 Положення (в редакції станом на час укладення оспорюваного договору), державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

У відповідності до п. 1.5 Положення обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним. Оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадилося з видачею свідоцтва про право власності за зразком установленої форми.

Після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлюючих документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав (пункт 3. 8 Положення).

Відтак на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 07 квітня 2003 року діючим законодавством була передбачена обов`язкова реєстрація права власності на нерухоме майно в БТІ.

Суди встановили, що договір купівлі-продажу № 221/к, укладений між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 на Товарній біржі «Ольвія», був зареєстрований у встановленому порядку в БТІ.

Разом з тим, договір купівлі-продажу № 738/к від 07 квітня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на Товарній біржі «Ольвія», не був зареєстрований у встановленому Положенням порядку в БТІ, відтак є нікчемним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на викладене, правильними є висновки судів про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 738/к від 07 квітня 2003 року.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з частиною третьою статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя стаття 137 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Встановивши, що представник ОСОБА_2 - Проніна О. О. у визначений ЦПК України строк не надала суду договір про надання правової допомоги, внаслідок чого суд був позбавлений можливості перевірити, чи відповідає визначений нею розмір витрат на правову допомогу умовам укладеного договору, суди дійшли правильного висновку, що сам по собі факт надання доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу без їх відповідності укладеному договору не є належними та допустимими доказами, тому в задоволенні заяви про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2020 року, додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 травня 2020 року залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 лютого 2020 року, додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов