29.01.2023

№ 766/8287/19

Постанова

іменем України

29 вересня 2022року

м. Київ

справа № 766/8287/19

провадження № 51-5595 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_9.,

суддів ОСОБА_10., ОСОБА_11.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_12.,

прокурора ОСОБА_13.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу третьої особи ОСОБА_1 на ухвалу судді Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальному провадженні № 42018230000000160 від 30 серпня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 2 ст. 332-1 КК України,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Баку Республіки Азербайджан, мешканця АДРЕСА_2 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 07 червня 2021 року затверджено угоди про визнання винуватості, укладені 01 квітня 2019 року між прокурором ОСОБА_14. та обвинуваченими ОСОБА_2 , ОСОБА_3

ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 332, ч. 2 ст. 332-1 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з міжнародними пасажирськими перевезеннями автомобільним транспортом, на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з міжнародними пасажирськими перевезеннями автомобільним транспортом, на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони за попередньою змовою між собою домовились щодо вчинення протиправного переміщення громадян України на територію Російської Федерації за наступних обставин.

Так, ОСОБА_2 під контролем ОСОБА_3 30 листопада 2018 року в районі центрального автовокзалу м. Запоріжжя здійснив посадку пасажирів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до транспортного засобу марки «Рено Трафік», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рушив заздалегідь запланованим маршрутом до м. Краснодар Російської Федерації.

При під`їзді до КПВВ «Чаплинка», що знаходиться на адміністративному кордоні вільної економічної зони «Крим» територіальної автомобільної дороги Т-22-02 «Нова Каховка-Армянськ» Чаплинського району Херсонської області, а також під час зворотного руху при під`їзді до автомобільного пункту пропуску «Перекоп», що знаходиться на тимчасово окупованій території АР Крим, ОСОБА_2 з метою приховання вчинення ним незаконного переправлення осіб через державний кордон України та порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, провів з пасажирами інструктажі про проходження прикордонного контролю у пішому порядку, з обов`язковим приховуванням від співробітників Державної прикордонної служби України та митних органів Державної фіскальної служби факту виїзду до території Російської Федерації, та виїзду з неї, через транспортний переїзд через Керченську протоку.

В цей же день, після проходження прикордонного контролю на КПВВ «Чаплинка» ОСОБА_2 за домовленістю з ОСОБА_3 здійснив незаконне переправлення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 через державний кордон України з території України на територію Російської Федерації, а саме в м. Краснодар, шляхом транспортного переїзду через Керченську протоку, який сполучає Керченський півострів (тимчасово окупована територія АР Крим) та Таманський півострів (територія Російської Федерації). Після цього 02 грудня 2018 року, повторно, у вищевказаний спосіб, у зворотному порядку, ОСОБА_2 за домовленістю з ОСОБА_3 здійснили незаконне переправлення пасажирів ОСОБА_4 та ОСОБА_8 через державний кордон України з території Російської Федерації на територію України.

Ухвалою судді Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_1 на вирок місцевого суду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що рішення апеляційного суду не відповідає загальним засадам кримінального провадження та постановлене без врахування її прав та статусу.

Так, оскаржуючи ухвалу апеляційного суду, ОСОБА_1 зазначає, що в рамках даного кримінального провадження вона є співвласницею речового доказу у справі, а саме транспортного засобу марки «Рено Трафік», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому в силу положень ст. 393 КПК України вона як особа, прав та інтересів якої стосується рішення суду першої інстанції, має право на його оскарження в апеляційному порядку. При цьому стверджує, що положення ч. 4 ст. 394 КПК України, на які у своєму рішенні послався апеляційний суд, не можуть бути підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідно до висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості, може бути оскаржений до апеляційного суду іншою особою, яка не була учасником судового провадження, якщо це рішення стосується її інтересів, а не особи, з якою було укладено таку угоду.

Одночасно у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 звертає увагу на те, що апеляційним судом після залишення її апеляційної скарги без руху було постановлено ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 399 КПК України.

Крім того, ОСОБА_1 також вказує на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не вирішив питання про долю речового доказу - транспортного засобу марки «Рено Трафік», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим порушив вимоги статей 100 370 374 КПК України.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_13. заперечував щодо задоволення касаційної скарги та просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 07 червня 2021 року було затверджено угоди про визнання винуватості від 01 квітня 2019 року, укладені між прокурором ОСОБА_14. та обвинуваченими ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 332, ч. 2 ст. 332-1 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з міжнародними пасажирськими перевезеннями автомобільним транспортом, на строк 1 рік 6 місяців і ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з міжнародними пасажирськими перевезеннями автомобільним транспортом, на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки кожному.

Цим же вироком вирішено долю речових доказів у справі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких просили вирок місцевого суду в частині вирішення питання про долю речових доказів змінити та повернути власникам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 транспортний засіб марки «Рено Трафік», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , як такий, що є їх спільною сумісною власністю.

Обґрунтовуючи свої висновки, суддя апеляційного суду послався на положення ч. 4 ст. 394 КПК України, яка містить вичерпний перелік осіб та підстав, відповідно до яких може бути оскаржений вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим.

При цьому зазначив, що предметом судового розгляду в суді першої інстанції були угоди від 01 квітня 2019 року, укладені між прокурором ОСОБА_14. та обвинуваченими ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання винуватості, а питання про долю речового доказу, а саме транспортного засобу марки «Рено Трафік», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в судовому засіданні не вирішувалось, тому обвинувачений та третя особа позбавлені можливості апеляційного оскарження вироку про затвердження угоди з підстав, вказаних у їх апеляційних скаргах.

Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно з вимогами статей 398 399 КПК України питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має право її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 4 ст. 475 КПК України встановлено, що вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 394 КПК України передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди; 2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК України питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Перевіривши ухвалу апеляційного суду на її відповідність нормам процесуального права, колегія суддів встановила, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, з вироку місцевого суду не виявив даних чи обставин, які ідентифікують або вказують безпосередньо на ОСОБА_1 як на особу, прав та інтересів якої стосується вирок місцевого суду, ухвалений в порядку п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла переконання, що, оскільки вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 07 червня 2021 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , то висновки суду апеляційної інстанції про те, що вона позбавлена можливості оскаржити його в апеляційному порядку, є правильними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про недотримання апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 399 КПК України, на переконання Суду, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, не погоджуючись з вироком Херсонського міського суду Херсонської області віл 07 червня 2021 року, яким було затверджено угоди про визнання винуватості від 01 квітня 2019 року, укладені між прокурором ОСОБА_14. та обвинуваченими ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.

Ухвалами судді Херсонського апеляційного суду від 23 липня 2021 року вказані апеляційні скарги було залишено без руху.

Обґрунтовуючи свої рішення, суддя апеляційного суду зазначив, що в поданих апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 посилалися на те, що вони є співвласниками речового доказу, а саме транспортного засобу марки «Рено Трафік», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки проживають однією сім`єю, а тому вказаний автомобіль перебуває у їх спільній сумісній власності та підлягає поверненню, однак на підтвердження своїх вимог апелянти не надали належних документів, які підтверджують їх право власності на вказаний транспортний засіб.

На виконання вимог вищенаведених ухвал ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надали суду наступні документи: копію витягу з Єдиного державного реєстру МВС України стосовно зареєстрованих транспортних засобів та копію листа з Регіонального сервісного центру в Запорізькій області МВС України від 28 березня 2019 року, згідно яких вбачається, що власником автомобіля марки «Рено Трафік», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 ; копію договору купівлі-продажу вказаного транспортного засобу; копію рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2019 року про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

За результатами дослідження наданих апелянтами документів, суддя-доповідач зазначив, що кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість подачі апеляційної скарги обвинуваченим та третьою особою на вирок про затвердження угоди про визнання винуватості з підстав, які зазначені у поданих скаргах, що відповідно до положень ч. 4 ст. 399 КПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судді апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 399 КПК України суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених статтею 396 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення.

Частиною 3 ст. 399 КПК України встановлено, що апеляційна скарга повертається, якщо: 1) особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк; 2) апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу; 3) апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції; 4) апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Згідно ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Системне тлумачення ст. 399 КПК України свідчить про те, що законодавець відокремлює підстави, за яких суддя-доповідач, за результатами залишення апеляційної скарги без руху, уповноважений повернути таку скаргу апелянтові або відмовити у відкритті апеляційного провадження.

При цьому, у разі, якщо після усунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, суддею-доповідачем буде встановлено, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню або судове рішення оскаржене з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу, то він не позбавлений можливості вирішити питання про відмову у відкритті апеляційного провадження, а тому в даному випадку порушень вимог ст. 399 КПК України, про що у своїй касаційній скарзі вказує ОСОБА_1 , колегією суддів не встановлено.

Крім того, відповідно до ст. 424 КПК України вирок суду першої інстанції, який не був переглянутий в апеляційному порядку по суті, не може бути предметом касаційного розгляду, а тому доводи касаційної скарги в частині незаконності вироку Херсонського міського суду Херсонської області віл 07 червня 2021 року, яка, на переконання ОСОБА_1 , полягає у допущенні судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, Судом не перевіряються.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що, оскільки питання долі речового доказу, а саме автомобіля марки «Рено Трафік», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , місцевим судом вирішено не було, то ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду з клопотанням в порядку виконання вироку у відповідності до статей 537 539 КПК України.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу третьої особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу третьої особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9 ОСОБА_15 ОСОБА_16