ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2020 року
Київ
справа №804/330/17
адміністративне провадження №К/9901/42916/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Кононенко О.В. від 01.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Уханенка С.А., суддів: Богданенка І.Ю., Дадим Ю.М. від 03.10.2017
у справі № 804/330/17
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
про скасування постанови
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі також - відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 09.11.2016 № 476.1-7/300 про накладення штрафу у розмірі 87 000,00 грн, прийняту першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Тимченко Людмилою Вікторівною.
2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 у задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 скасовано, адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 09.11.2016 скасовано в частині накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 43 500,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
4. 21.03.2018 до Вищого адміністративного суду України від позивача надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.11.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6. У подальшому справу було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів").
7. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.08.2016 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області надійшов лист від Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 19.08.2016 № 19103/10/04-64-1303 щодо результатів перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому зазначено про виявлені порушення трудового законодавства.
9. Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на підставі згоди Державної служби України з питань праці (лист від 14.09.2016) прийнято наказ 17.10.2016 № 1527-П «Про призначення позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ».
10. У період з 20.10.2016 по 21.10.2016 на підставі направлення на проведення перевірки від 18.10.2016 № 402 та наказу від 17.10.2016 № 1527-П посадовими особами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було проведено перевірку, за результатами якої складено акт від 21.10.2016 № 476/4.1-7, в якому встановлено порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), а саме допуск до роботи двох працівників без укладення трудового договору та неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу та статті 253 КЗпП України в частині несплати єдиного внеску.
11. Згідно з актом перевірки від 21.10.2016 позивачем надано відповідачу пояснення (копія письмових пояснень позивача аналогічного змісту міститься в матеріалах справи), що на момент проведення перевірки податковим органом у неї у цеху, на якому виробляються робочі рукавиці, знаходився ОСОБА_2 , який перебував на стажуванні і з 03.08.2017 був прийнятий на роботу. Факт наявності трудових відносин з ОСОБА_2 підтверджується трудовим договором від 03.08.2016, відомістю про нарахування та виплату заробітної плати за серпень 2016 року та заявою ОСОБА_2 від 08.08.2016 про звільнення.
12. У поясненнях, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення від 21.10.2016 №275/4.1-7 щодо порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, позивач зазначила, що дане порушення допущене через необізнаність та відсутність досвіду в даній галузі.
13. 09.11.2016 відповідачем прийнято постанову № 476/4.1.-7/300, згідно з якою на позивача накладено штраф на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України в сумі 87 000,00 грн.
14. Порушення позивачем трудового законодавства відповідач не встановлював безпосередньо за результатами перевірки, а зафіксував порушення в акті перевірки виключно на підставі даних акта перевірки податкового органу та письмових пояснень позивача.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
15. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що при проведенні перевірки інспекторами Держпраці не було виявлено порушень трудового законодавства, а висновки інспекторів фактично ґрунтуються на висновках акта Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.
16. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржувана постанова відповідача прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
17. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з акта перевірки вбачається допущення позивачем порушення щодо допуску до роботи двох працівників без укладення трудового договору.
18. Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем під час проведення перевірки не було всебічно та повно досліджено обставини в частині порушення позивачем законодавства під час допуску до роботи ОСОБА_3 , у зв`язку із чим оскаржувана постанова відповідача щодо накладення штрафу в цій частині 43 500,00 грн підлягає скасуванню.
19. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що такі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а висновки судів не відповідають обставинам справи. Судами попередніх інстанцій не враховано, що чинним законодавством не передбачено проведення позапланової перевірки на підставі інформації фіскального органу щодо порушень, на його думку, вимог трудового законодавства, оскільки пункт 3 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02.07.2012, суперечить положенням Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Відповідач стверджує, що перевірка посадовими особами відповідача здійснювалася 20.10.2016 та 21.10.2016, а в акті перевірки зазначена інформація з листа Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції №19103/10/04-64-1303 від 19.08.2016, що є недостовірною інформацією. У направленні на проведення перевірки зазначено, що такій підлягає питання щодо укладення договорів з найманими працівниками в період з 20.10.2016 по 21.10.2016, натомість відповідачем не здійснювалась перевірка саме за вказаний період. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо неповного дослідження відповідачем під час проведення перевірки обставин щодо допуску 01.08.2016 до роботи ОСОБА_3 та частково задовольнив позовні вимоги, однак не надав належної оцінки факту допуску до роботи в частині виявленого порушення 01.08.2016 ОСОБА_4 , який був прийнятий на роботи згідно з трудовим договором 03.08.2016. Разом із тим, незрозуміло, якими нормами керувався суд апеляційної інстанції, скасовуючи оскаржувану постанову відповідача лише у розмірі 43500,00 грн.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
21. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
23. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
24. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, про протиправність проведеної відповідачем позапланової перевірки щодо неї у звязку із відсутністю підстав для її проведення, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», колегія суддів зазначає наступне.
25. Процедура проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці визначена Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02.07.2012 (далі також - Порядок №390 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
26. Згідно з пунктом 2 Порядку №390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.
27. Пункт 3 Порядку №390 передбачає, що інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.
28. Разом із тим, відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі також Закон 877-V в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
29. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів, зокрема, державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.
30. Юридична сила закону як основного джерела права, а також його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України
31. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, яким у відповідності до пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України є Верховна Рада України.
32. У Рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, а відтак це означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
33. Згідно з приписами частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
34. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
35. Аналогічний висновок щодо застосування закону як акта, який має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, викладений у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №281/459/17, від 24.10.2019 у справі № 761/14626/17 та у справі № 295/7219/16-а.
36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області надійшов лист Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська від 19.08.2016 № 19103/10/04-64-1303 із зазначенням про порушення позивачем трудового законодавства. На підставі згоди Державної служби України з питань праці (лист від 14.09.2016) прийнято наказ 17.10.2016 № 1527-П «Про призначення позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ».
37. З огляду на викладене, враховуючи наявність звернення юридичної особи про порушення позивачем як суб`єктом господарювання вимог законодавства про працю та згоду Держпраці на проведення перевірки, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо відсутності підстав для її проведення та щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
38. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №805/5184/15-а.
39. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем під час проведення перевірки не було всебічно та повно досліджено обставини порушення позивачем трудового законодавства в частині допуску до роботи ОСОБА_3 та зі змісту касаційної скарги вбачається, що позивач погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, а відтак, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд у даній частині не здійснює перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017.
40. Щодо доводів позивача про відсутність порушень трудового законодавства щодо оформлення відносин з ОСОБА_2 , викладених у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
41. Відповідно до пункту 6 Порядку №390 перевірка складається з таких етапів: робота з документами, наданими суб`єктами господарювання на вимогу Інспектора; оформлення документів за результатами перевірки; ознайомлення суб`єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки; проведення за результатами перевірки роз`яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).
42. Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.
43. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи) визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (назва Порядку із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №55), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
44. Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
45. Штрафи можуть бути накладені на підставі:
- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
- акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
46. Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що метою проведення перевірки є саме виявлення порушень законодавства або ж встановлення їх відсутності, а відтак самі лише факти про ймовірні порушення вимог законодавства, викладені у зверненні/листі/акті фізичної/юридичної особи, не можуть свідчити про такі порушення автоматично, натомість є підставою для проведення позапланової перевірки й підлягають з`ясуванню у межах повноважень, у спосіб та в порядку, встановлених законом для уповноваженого органу, яким у спірних правовідносинах виступає Держпраці.
47. Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що даний документ є підставою для застосування фінансових санкцій та являє собою основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.
48. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 №817/932/16.
49. Згідно зі статтею 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
50. Відповідно до частини 1 статті Закону України «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
51. Згідно з частиною 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.
52. Як встановлено судами попередніх інстанцій, порушення позивачем трудового законодавства відповідачем встановлено на підставі аналізу акта перевірки податкового органу, в якому зафіксовано порушення, та письмових пояснень позивача.
53. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у наданих відповідачеві поясненнях зазначила, що на момент проведення перевірки податковим органом у неї у цеху, на якому виробляються робочі рукавиці, знаходився ОСОБА_2 , який перебував на стажуванні (лише з 03.08.2016 останній був прийнятий на роботу згідно з трудовим договором), а відтак, враховуючи наявність встановлених судом апеляційної інстанції таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи, наведені у касаційній скарзі про фіксацію у акті перевірки відповідача недостовірної інформації, викладеної виключно у акті перевірки податкового органу.
54. Разом із тим, колегія суддів зауважує, що у позовній заяві позивач зазначає, що ОСОБА_2 01.08.2016 перебував з нею у передбачених трудовим законодавством відносинах випробування та ознайомлювався з умовами праці.
55. У даному контексті колегія суддів зазначає наступне.
56. Згідно з частинами першою, другою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
57. Відповідно до статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний, зокрема, роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
58. З огляду на викладене, випробування при прийнятті на роботу може бути обумовлене виключно при укладенні трудового договору, а ознайомлення з умовами праці відбувається до початку роботи працівника, але вже за укладеним трудовим договором, а відтак оскільки судами встановлено, що трудовий договір з ОСОБА_2 позивач уклав лише 03.08.2016, колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у позовній заяві, що у її діях відсутні будь-які порушення трудового законодавства, оскільки ОСОБА_2 01.08.2016 перебував у неї на випробуванні та ознайомлювався з умовами праці.
59. У відповідності до частини другої статті 47 Закону України «Про освіту» стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань.
60. Чинним на час існування спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій населення та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами.
61. Так, наприклад, згідно з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.
62. Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.
63. Також вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування безробітними.
64. Договір, укладений між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачений Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 за №1029/23562.
65. Разом із тим, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження перебування ОСОБА_2 01.08.2016 на стажуванні, а відтак, враховуючи те, що позивач під час проведення перевірки підтвердила факт перебування ОСОБА_2 на робочому місці та надала відповідні письмові пояснення, Суд вважає правильним висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності в діях ФОП ОСОБА_1 ознак порушень трудового законодавства в частині допуску до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
66. Аналогічна позиція щодо застосування положень статті 24 265 КЗпП України щодо правовідносин, які виникають між фізичною особою-підприємцем та особою, яка проходить у неї стажування, викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №817/2331/16.
67. Колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, що згідно з направленням на проведення перевірки відповідач мав здійснювати перевірку укладення договорів з найманими працівниками виключно в період з 20.10.2016 по 21.10.2016, оскільки, як встановлено судами, вказаний період зазначений як період проведення самої перевірки уповноваженим субєктом владних повноважень.
68. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 01.05.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1450,00 грн, а відтак з урахуванням положень частини другої статті 265 КЗпП України суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови в частині накладення стягнення на позивача у розмірі 43500,00 грн, що становить тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення позивача, передбаченого вказаною статтею, за працівника ОСОБА_2 .
69. Інші аргументи касаційної скарги не були підставою позову, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду заявників із правовою оцінкою судів щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
70. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
71. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
72. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
73. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
74. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
75. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що у рішенні суду апеляційної інстанції надана належна оцінка обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого судового рішення відсутні.
76. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
77. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко