ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 804/6746/16
адміністративне провадження № К/9901/24305/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року (колегія суддів: Панченко О.М., Іванов С.М., Чередниченко В.Є.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровської області про скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу №344/4.7-03/197 від 26.09.2016, якою накладено на позивача штраф в сумі 275 500,00 грн відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі №804/6746/16 скасовано. Прийнято нову, якою позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати її та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що за період з березня по травень 2015 року 21 працівника підприємства протиправно звільнено у зв`язку з призовом або вступом працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу по пункту третьому статті 36 Кодексу законів про працю України. Вказує, що відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за вказаними працівниками, прийнятим на строкову військову службу повинно зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність особливого періоду, воєнного чи надзвичайного стану.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.09.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
У зв`язку з відсутністю клопотань від всіх учасників справи про участь в судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що з 23.08.2016 по 12.09.2016 уповноваженими особами Держпраці проведено планову перевірку дотримання ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
За результатами проведення зазначеної перевірки складено акт № 344/4.7-03 від 12.09.2016, у якому зазначено, що відповідачем виявлено порушення вимог законодавства, а саме - у період березень-травень 2015 року позивачем було звільнено 21 працівника на підставі частини 3 статті 36 Кодексу закону про працю України у зв`язку з призовом на строкову службу до Збройних сил України. Звільнення працівників замість увільнення їх від роботи із збереженням робочого місця та середнього заробітку порушує умови ч.3 ст.36 КЗпП України, яким передбачено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
На підставі зазначеного порушення відповідачем було прийнято постанову №344/4.7-03/197 від 26.09.2016, якою накладено на позивача штраф в сумі 275 500,00 грн відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки на момент звільнення зазначених у акті № 344/4.7-03 від 12.09.2016 працівників діяв особливий період згідно Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 №15, тому на них поширювались гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України. Тому, на думку суду першої інстанції, відповідачем правомірно було прийнято постанову №344/4.7-03/197 від 26.09.2016 на підставі статті 265 Кодексу законів про працю України.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду " від 14 травня 2015 року № 433-VIII набрав чинності 11.06.2015, тобто після призову та розірвання трудових договорів з працівниками позивача. Також, на час звільнення працівників позивача абзацом 5 частини 2 статті 265 КЗпП України не було передбачено відповідальності юридичних та фізичних осіб підприємців, а тому відповідну санкцію не може бути застосовано.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 08 лютого 2015 року), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп 99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за працівником, призваним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток.
Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України.
Відповідно до статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.
Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу зберігаються: місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову.
Виходячи із встановлених обставин та наведених норм законодавства України, у позивача були відсутні правові підстави для звільнення працівників у зв`язку з призовом на строкову військову службу.
Посилання суду апеляційної інстанції на пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України (в редакції, що діяла на час призову працівників на строкову військову службу), відповідно до якого призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, є підставою припинення трудового договору, Верховний Суд вважає помилковим, виходячи з наступного.
Відповідно до частин другої та третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 08 лютого 2015 року), громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку.
Згідно з абзацом 2 статті 119 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 8 лютого2015 року), працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Таким чином, вірними є доводи касаційної скарги про те, що Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.
Тому, вирішуючи питання щодо звільнення працівників з займаної посади у зв`язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватись частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, який закріплював збереження за призовником займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України зазнав відповідних змін лише з 11 червня 2015 року у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 року №433-VIII.
Відповідно до вищезазначеного закону пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України викладений в новій редакції, відповідно до якої підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи і посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 119 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 року), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, а також їм компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (в установі, організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.06.2020 у справі № 804/9077/16, постанові від 22.01.2020 у справі № 807/798/16.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що працівники ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» були призвані на строкову військову службу в період дії особливого режиму, а отже за ними зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та статті 119 КЗпП України, у зв`язку із чим підстав для припинення трудового договору згідно пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП не було, а тому постанова про накладення штрафу №344/4.7-03/197 від 26.09.2016 прийнята у відповідності до чинного законодавства.
Відтак, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що позивачем допущено триваюче порушення, що полягає у недотриманні, встановлених Законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому застосовано санкцію, передбачену аб. 5 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виявлення порушення.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 352 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись ст.ст. 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року скасувати.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Бучик
Судді:Л. Л. Мороз
А. І. Рибачук