№ 805/1365/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 805/1365/16-а

касаційне провадження № К/9901/26459/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області (далі у тексті - ДПІ у місті Краматорську, Інспекція) на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.07.2016 (суддя - Смагар С.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 (головуючий суддя - Компанієць І.Д., судді - Сухарьок М.Г., Ястребова Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські системи кабельних трас» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «УСКТ») до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські системи кабельних трас» звернулось до адміністративного суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 квітня 2016 року № 0000101401/2649 та № 0000111401/2648.

В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що під час перевірки відповідач не врахував суму витрат від`ємного значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов`язань у зв`язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) по заборгованості Товариства за окремими договорами позики. Крім того, відповідачем не враховано, що грошові зобов`язання за певними векселями не припинилися у зв`язку із припиненням ТОВ «Союзенерго», зважаючи на що, висновки податкового органу за результатами перевірки позивач вважає необґрунтованими.

У письмових запереченнях на позовну заяву відповідач вказує на те, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам діючого законодавства та просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.07.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 21.04.2016 № 0000101401/2649 та № 0000111401/2648.

Інспекція оскаржила рішення Донецького окружного адміністративного суду та Харківського апеляційного адміністративного суду до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 21.11.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та підлягають скасуванню, оскільки судами обох інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що Товариство не надало під час проведення перевірки підтвердження того, що ним включались до складу доходів суму від курсових різниць валюти за час її знаходження на рахунку Товариства у розмірі 403 820, 18 грн, що призвело до заниження доходів за 2014 рік на суму 403 820, 00 грн; станом на 31.12.2014 у Товариства рахується кредиторська заборгованість по векселям на загальну суму 2 199 068, 00 грн із ліквідованим у 2012 році ТОВ «СОЮЗЕНЕРГО» (ЄДРПОУ 35832224) не як безнадійна та не включена до складу інших доходів, чим занижено суму інших доходів за 2014 рік; не надано до перевірки документи, що підтверджували б припинення або продовження строку позовної давності по контракту від 10.08.2006 №УСКТ 2409-00, за яким рахується кредиторська заборгованість у сумі 2 059 598, 00 грн; Товариство не надало під час перевірки усі первинні документи за господарськими операціями із ТОВ «ІК Донецький кряж», що свідчить відсутність реального здійснення цих операцій, яке призвело до завищення витрат за 2014 рік на загальну суму 308 288, 00 грн та податкового кредиту на суму 70 325, 00 грн, зважаючи на що, судами неправильно вирішено справу по суті.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що ним надані у повному обсязі документи, які у повній мірі досліджені судами попередніх інстанцій та які підтверджують реальність здійснення операцій із вказаними вище контрагентам, обґрунтування вимог касаційної скарги зводиться до цитування висновків акту перевірки, змістом заперечень від 13.06.2016 №805/1365/16-а та апеляційної скарги від 05.08.2016 №100/013-4-3, крім того, відповідач взагалі не заначив у чому саме полягає порушеннями судами норм матеріального права і які саме норми порушено. Натомість, вважає доводи відповідача необґрунтованими, рішення судів законними, а касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню,.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.04.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 06.04.2021.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією на підставі наказу від 22.01.2016 №24 проведена документальна планова перевірка ТОВ «УСКТ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

Термін перевірки, на підставі наказу від 03.03.2016 № 98 було продовжено з 09.03.2016 тривалістю 10 робочих днів.

За результатами перевірки складено акт від 28.03.2016 № 76/05-15-14-01-33529062, згідно з висновками якого встановлені наступні порушення у позивача: завищення витрат за 2014 рік при відображенні курсових різниць за договорами валютних позик;-заниження доходів за 2014 рік при вексельних розрахунках по взаємовідносинам із ТОВ «Союзенерго»; заниження доходів за 2014 рік при закінченні перебігу строку позовної давності по взаємовідносинам із нерезидентом «DIMECO DICENO, MECANICA Y CONSTRUCCION, S.A.»; завищення витрат у 2014 році та заниження податкового кредиту за січень, лютий 2014 року по взаємовідносинам із ТОВ «ІК Донецький кряж».

На підставі висновків акту перевірки та з урахуванням викладених вище порушень, відповідачем прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення від 21.04.2016 № 0000101401/2649, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 105 487, 50 грн, з якої за основним платежем у сумі 70 325, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 162, 50 грн та № 0000111401/2648, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 1 342 108, 50 грн, з якої за основним платежем - 894 739, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями -447 369, 50 грн.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи із матеріалів справи, колегія суддів Верховного Суду з кожного оспорюваного питання зазначає наступне.

З приводу завищення позивачем витрат за 2014 рік при відображенні курсових різниць за договорами валютних позик судова колегія керується наступним.

Судами встановлено, що відповідно до даних акту перевірки позивачем у податковій декларації з податку на прибуток за 2014 рік до складу інших доходів по коду рядка 0.3 не віднесено суму доходу від операційної курсової різниці у розмірі 403 820, 18 грн, в результаті чого порушено підпункт 14.1.56. пункту 14.1 статті 14, підпункт 135.5.11 пункту 135.5. статті 135, підпункт 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України, пункту 4. П (С) БО 21 «Вплив змін валютних курсів», що призвело до заниження доходів всього на суму 403 820, 00 грн за 2014 рік.

Водночас, за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 позивачем задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування у сумі 66 159 522, 00 грн (код рядка 04 декларації з податку на прибуток за 2014 рік).

Актом перевірки встановлено, що відповідно до наданих до перевірки бухгалтерських регістрів журналів-ордерів по рахунку 714 «Дохід від операційної курсової різниці» рахується позитивне значення курсової різниці у сумі 403 820,18 грн, яке виникло внаслідок зміни курсу валюти по нарахованим у звітному періоді відсоткам за договорами займу з нерезидентами. Позитивна курсова різниця виникла внаслідок різкого спаду курсу долару США у вересні 2014 року, а саме: згідно з офіційним курсом НБУ долар США на кінець серпня 2014 року складав 13, 60 грн, на кінець вересня 12, 94 грн.

Спірним є неврахування відповідачем при перевірці суми витрат від`ємного значення курсових різниць у зв`язку із зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти, та як наслідок, неврахування заниження позивачем витрат за 2014 рік.

Згідно з наданих до перевірки регістрів бухгалтерського обліку: журналів ордерів та оборотно-сальдових відомостей по рахунках 945 «Витрати від операційної курсової різниці», 79 «Фінансовий результат», перевіркою встановлено, але не зазначено в акті заниження суми інших витрат за рядком 06.4.12 «Від`ємне значення курсових різниць згідно з пунктом 153.1 статті 153 розділу 111 ПКУ» на суму 40 677 577, 01 грн.

Відповідно до пункту 86.10 статті 86 ПК України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника податків.

За результатами відображення в податковому обліку позивача з податку на прибуток всіх встановлених перевіркою фактів заниження податкових зобов`язань, показник «Об`єкт оподаткування від усіх видів діяльності (рядок 01 - рядок 04 (+,-)» за кодом рядка 07 декларації матиме від`ємне значення у сумі 40 273 757, 00 грн.

Як зазначив позивач, при декларуванні ним від`ємного значення показника рядка 07 Декларації за результатами діяльності за 2014 рік у нього не виникало обов`язку сплачувати податок на прибуток. Авансові внески з податку на прибуток, сплачені у 2014 році, набули б статусу переплати за особовим рахунком позивача. За результатами 2014 року позивач задекларував та фактично сплатив податок на прибуток у сумі 231 120, 00 грн, із урахування авансових внесків. ( код рядка 11 «Податок на прибуток від діяльності, що не підлягає патентуванню» податкової декларація з податку на прибуток підприємства за 2014 рік).

Відповідно до положень статті 153 ПК України доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв`язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання (підпункт 153.1.1 пункту 153.1 статті 153 ПК України); витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв`язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати (підпункт 153.1.2 пункту 153.1 статті 153 ПК України); визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку (підпункт 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України); при цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від`ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку. У разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від`ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів. У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від`ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти. Також до витрат відносяться витрати на сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов`язкових платежів, пов`язаних з придбанням іноземної валюти. Термін "балансова вартість іноземної валюти" для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу або на дату здійснення операції залежно від того, яка дата настала пізніше (підпункт 153.1.4 пункту 153.1 статті 153 ПК України).

Аналіз вказаних норм податкового кодексу свідчить про те, що порядок визначення прибутку (збитку), що виникає внаслідок зміни балансової вартості непогашеної заборгованості, вираженої в іноземній валюті, яким передбачається, що прибуток або збиток за результатами умовного продажу заборгованості збільшує валові доходи або валові витрати кредитора. Утім, відсутні застереження про виключне врахування курсових різниць, нарахованих на залишок основної суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, лише стосовно погашеної заборгованості, як і про їх неврахування стосовно непогашеної заборгованості.

Судами досліджено, що позивачем отримано позики в іноземній валюті, за якими у нього у зв`язку із різким зростанням курсу валют (станом на 31.12.2014) за результатами перерахунку заборгованості у валюті виникло право на відображення витрат - від`ємного значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов`язань у зв`язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України в сумі 56 279 994, 01 грн.

Так, відповідно до даних декларації з податку на прибуток позивача (станом на дату проведення перевірки) по рядку 06.4 ІВ "інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" задекларовано суму 17 162 985, 00 грн.

Як вбачається з розшифровки рядка 06.4 ІВ "інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" фактична сума інших витрат складала 578 405 350, 00 грн.

Відтак, сума витрат у розмірі 40 677 577, 00 грн не була задекларована позивачем за результатами діяльності у 2014 році. Відповідач не заперечує факт наявності у позивача суми витрат у розмірі 40 677 577, 00 грн, яка не була задекларована позивачем за результатами діяльності у 2014 році.

Так, підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: в) від`ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від`ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов`язань у зв`язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податковий орган безпідставно не взяв до уваги під час складання акту перевірки виявлені в ході проведення перевірки факти заниження витрат, з огляду на що при перевірці розрахунку витрат позивача відповідачем не враховано суму витрат від`ємного значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов`язань у зв`язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України по заборгованості позивача по договорам позики у іноземній валюті у сумі 40 677 577, 00 грн.

Викладене вище, свідчить про те, що є протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 № 0000111401/2648 у частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 109 031, 40 грн, за основним платежем у сумі 72 687, 60 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 36 343, 80 грн.

Щодо заниження позивачем доходів за 2014 рік за вексельними розрахунками із ТОВ «Союзенерго», що згідно з висновками акту перевірки та доводами відповідача є порушенням вимог підпункту 14.1.1 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135 ПК України, статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), пункту 3 статті 205 Господарського кодексу України (далі у тексті - ГК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) позивачем занижено суму інших доходів у розмірі 2 199 068, 00 грн за 2014 рік, суд зазначає таке.

У ході проведення перевірки Інспекцією встановлено, що згідно з актів прийому-передачі від 10.01.2012 позивачем на адресу ТОВ «Союзенерго» передано власні прості векселя серії АА 1983235, АА 1982236. АА 1982237, АА 1982606, АА 1982607, АА 1982608, АА 1982609, АА 1982610, АА 1982611, АА 1982612 за товари на суму 2 199 068, 00 грн, строк погашення перелічених векселів 10.01.2022.

Згідно з регістрів бухгалтерського обліку по рахунку 621 «Короткострокові векселі, видані в національній валюті» станом на 31.12.2014 по вказаним векселям рахується кредиторська заборгованість на загальну суму 2 199 068, 00 грн.

Так, в ході перевірки позивача за даними системи АС "Податковий блок" Інспекцією встановлено, що ТОВ «Союзенерго» знаходилось па обліку у ДПI у Будьонівському районі м. Донецька, має стан 16 - припинено, та знято з обліку 18.09.2012. А станом на 31.12.2014 дані векселя не погашені і згідно з журналу-ордеру по рахунку 621 «короткострокові векселі, видані в національній валюті» у позивача рахується кредиторська заборгованість у сумі 2 199 068, 00 грн.

Пунктом 3 статті 205 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб`єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов`язанням.

Висновок відповідача щодо того, що у разі якщо підприємство-кредитор ліквідовано без визнання правонаступництва, то господарське зобов`язання щодо погашення векселів, отримувачем яких він є, припиняється, перебіг позовної давності щодо заборгованості за такими векселями зупиняється, а тому, сума заборгованості за векселем, отримувача якого ліквідовано без правонаступництва, в обліку векселедавця включається до доходу як безповоротна фінансова допомога, що виникає на момент ліквідації кредитора без правонаступництва, є хибним та не обґрунтованим, з огляду на наступне.

Так, підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

За положеннями пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначену на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, що визначено підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України.

Підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України визначає, що до складу доходу включається сума заборгованості платника податку перед іншою особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Так, за статтею 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до статті 77 «Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі», ратифікованого Верховною Радою України 06.07.1999 Законом України № 826 (далі у тексті - Уніфікований закон, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів і, зокрема, положення щодо строку платежу (статті 33 - 37), позовної давності (статті 70, 71).

Статтею 78 Уніфікованого закону також передбачено, що векселедавець простого векселя зобов`язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Таким чином, перебіг строку на пред`явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі.

Статтею 70 Уніфікованого закону визначено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження "обіг без витрат". Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред`явлений позов.

Відповідно до частини 3 статті 205 ГК України - господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб`єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов`язанням. Правонаступництво - перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого.

Так, пункт 2 частини 1 статті 512 ЦК України визначає, що самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні є правонаступництво. Підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва (так само як і внаслідок виконання зобов`язання за боржника поручителем, майновим поручителем або іншою третьою особою) буде пряма вказівка акта цивільного законодавства, що регламентовано положеннями частини 3 статті 11 ЦК України та частини 1 статті 174 ГКУ.

Відповідно до статті 163 ГК України суб`єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб`єктів господарювання. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, акції корпоративного інвестиційного фонду, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов`язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 195 ЦК України визначено групи цінних паперів, до яких зокрема відносяться - боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.

Відповідно до ст.197 ЦК України до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером). Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред`явника, іменні або ордерні.

Права на цінний папір та права за цінним папером, що існують у документарній формі, належать: 1)пред`явникові цінного папера (цінний папір на пред`явника); 2)особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір); 3)особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама реалізувати такі права або призначить своїм наказом іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про обіг векселів в Україні» законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком 11 до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів. Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

За статтею 11 Уніфікованого закону одним із способів передачі векселя, а отже і прав за таким векселем - є індосамент, який може вчинятися на всіх векселях.

Згідно із статтею 16 Уніфікованого закону - власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Аналізуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що грошові зобов`язання за вказаними вище векселями не припинилися у зв`язку з припиненням контрагента - ТОВ «Союзенерго», що підтверджується також даними бухгалтерського обліку позивача.

Так, План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, за вимогами якого поточні зобов`язання за виданими короткостроковими векселями та по розрахунках з постачальниками та підрядниками обліковується на різних рахунках, а саме на рахунках 62 та 63 відповідно.

Згідно з наявних регістрів бухгалтерського обліку: журналів ордерів по рахунку № 631 (розрахунки з вітчизняними постачальниками) встановлено, що у 2011 році обліковується заборгованість перед ТОВ «Союзенерго» у сумі 2 494 068, 00 грн, на початок 2012 року обліковується заборгованість перед ТОВ «Союзенерго» у сумі 2 494 068 грн, а на кінець 2012 року обліковується заборгованість перед ТОВ «Союзенерго» у сумі 0 гривень.

Тобто, відповідачем не враховано під час перевірки, що у 2012 році відбулося погашення такої заборгованості шляхом часткової оплати грошовими коштами у сумі 295 000, 00 грн (проводка Дт 631 Кт 311) та шляхом видачі векселів на суму 2 199 068, 00 грн (проводка Дт 631 Кт621).

Так, за даними регістрів бухгалтерського обліку: журналів ордерів по рахунку № 621 (короткострокові векселі, видані у національній валюті) у період за 2012 - 2015 роки включно обліковується заборгованість по спірним векселями у сумі 2 199 068, 00 грн, а у 2016 році обліковується заборгованість по спірним векселям у сумі 0 грн.

Тобто, у 2016 році відбулася оплата за спірними векселями, що підтверджено актом пред`явлення векселів до платежу від 01.04.2016 № 1; актом прийому-передачі погашених векселів від 22.04.2016; платіжними дорученнями від 15.04.2016 № 1064; від 21.04.2016 № 1104; від 21.04.2016 № 1103; від 22.04.2016 № 1111.

Крім цього, у грудні 2015 року ТОВ «МАК БРОК-ІНВЕСТ» листом від 21.12.2015 № 37 повідомило, що є власником 10-ти простих векселів, виданих позивачем зі строком платежу 10.01.2022 на загальну суму 2 199 068, 00 грн та просило розглянути можливість дострокового їх погашення, про що відповідача під час перевірки повідомив у наданих запереченнях на акт (від 11.04.2016 вих. № 128), надавши копії листа.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідач мав інформацію про нового користувача векселів (ТОВ «МАК БРОК-ІНВЕСТ»).

Неналежними та недостовірними є доводи відповідача, що всі вищенаведені документи позивача стосовно ТОВ «МАК БРОК-ІНВЕСТ» не були надані до перевірки, журнали-ордери не підтверджують наявність кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «МАК БРОК-ІНВЕСТ», та відповідно до даних АС «Податковий блок» за 2014-2015 роки у ТОВ «МАК БРОК-ІНВЕСТ» не значиться дебіторська заборгованість, оскільки періодом перевірки є 2014 рік та доказів того, що відповідач витребовував у позивача первинні документи за інші податкові періоди, відповідачем також не надано. Так, оплата за векселями позивачем на адресу ТОВ «МАК БРОК-ІНВЕСТ» здійснена у 2016 році, позивач не несе відповідальність за формування показників фінансової та податкового звітності ТОВ «МАК БРОК-ІНВЕСТ».

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із неповнотою дослідження первинних документів позивача Інспекцією та неврахування відповідачем у ході перевірки первинних документів позивача надавались з інших податкових періодів поза межами періоду, що перевірявся та які суттєво впливають на наявність або відсутність такого порушення.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 № 0000111401/2648 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню у частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 593 748, 36 грн, за основним платежем у сумі 395 832, 24 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 197 916, 12 грн.

З приводу заниження позивачем доходів за 2014 рік після закінчення строку позовної давності за взаємовідносинами із нерезидентом «DIMECO DICENO, MECANICA Y CONSTRUCCION, S.A.», суд зазначає наступне.

У акті перевірки відповідачем встановлено, позивачем у порушення підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, статті 8 Конвенції ООН «Про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів» 1974 року, занижено суму інших доходів за 2014 рік на суму 2 059 598, 00 грн.

Так, згідно з даними акту станом на 31.12.2014 в бухгалтерському обліку по кредиту рахунка 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» рахується кредиторська заборгованість по імпортному контракту від 10.08.2006 № УСКТ 2409-00 у сумі 107 087, 20 євро, укладеного між позивачем та нерезидентом «DIMECO DICENO, MECANICA Y CONSTRUCCION, S.A.».

Свої доводи відповідач обґрунтовує статтями 8, 13 Конвенції ООН «Про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів», дата підписання Україною 14.06.1974, дата ратифікації 14.07.1995, дата набуття чинності для України 01.04.1994 (далі у тексті - Конвенція ООН), вважаючи, що строк позовної давності сплив, тому кредиторська заборгованість є безнадійною, а документи, які б підтверджували припинення або продовження строку позовної давності по контракту від 10.08.2006 № УСКТ 2409-00 позивачем до перевірки не надавались.

Згідно із статтею 8 Конвенції ООН строк позовної давності встановлюється чотири роки.

Перебіг строку позовної давності припиняється, коли кредитор учиняє дію, яка згідно з правом розглядається як порушення судового розгляду проти боржника або як пред`явлення вимоги в ході розпочатого раніше судового розгляду проти боржника з метою одержання задоволення або визнання цієї дії, як визначено статтею 13 Конвенції ООН.

Відповідно до статті 20 Конвенції ООН якщо боржник (позивач у справі) до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає своє зобов`язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк позовної давності.

Сплата процентів або часткове виконання зобов`язання боржником тягне за собою ті ж самі наслідки, що й визнання зобов`язання згідно з пунктом 1 цієї статті.

Як вбачається з пункту , наявної у матеріалах справи додаткової угоди від 10.02.2009 № 9 до контракту від 10.08.2006 № УСКТ 2409-00 (далі у тексті - додаткова угода № 9), сума заборгованості позивача складала на момент її підписання 261 934, 00 євро.

Умовами пункту 3 додаткової угоди № 9 сторони дійшли до згоди про реструктуризацію оплати цієї заборгованості. На виконання вимог додаткової угоди № 9 позивач у період із лютого 2009 року по грудень 2013 року здійснював часткову оплату заборгованості.

Крім здійсненння оплат, позивач у відповідь на лист «DIMECO DICENO, MECANICA Y CONSTRUCCION, S.A.» від 19.10.2012 направив лист від 25.10.2012 № 630, яким визнав існуючу заборгованість у сумі 111 037, 00 євро та висловив готовність щодо обов`язкового погашення такої заборгованості, що підтвердив частковим її погашенням, шляхом перерахування коштів відповідно до платіжних доручень: 25.10.2012 - у сумі 10 000, 00 євро (надана копія банківської виписки БВ № 0000550); 26.07.2013 - у сумі 10 000, 00 євро (надана копія банківської виписки БВ № 0000298); 09.12.2013 - у сумі 5 188, 66 євро (надана копія банківської виписки БВ № 0000531).

Таким чином, судами встановлено, що із урахуванням вимог статті 20 Конвенції ООН - з 10.12.2013 для позивача розпочався новий чотирирічний строк позовної давності, зважаючи на що суди дійшли вірних висновків з приводу того, що податкове повідомлення-рішення № 0000111401/2648 є протиправним та підлягає скасуванню у частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 556 091, 46 грн, за основним платежем на суму 370 727, 64 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 185 363, 82 грн.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо завищення позивачем витрат у 2014 році та заниження податкового кредиту за січень, лютий 2014 року у взаємовідносинах із ТОВ «ІК Донецький кряж», суд виходить з такого.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності пов`язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов`язковим.

Так, частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон № 996-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов`язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закону № 996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Об`єкт оподаткування податком на додану вартість визначений в статті 185 ПК України, зокрема, згідно з підпунктом «а» пункту 185.1 цієї статті, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Судами встановлено, що 13.01.2014 між позивачем та ТОВ «ІК Донецький Кряж» укладено договір № 3, відповідно до умов якого ТОВ «ІК Донецький Кряж» взяло на себе зобов`язання поставити на адресу позивача товар у номенклатурі, кількості і по цінам вказаним у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору.

На виконання умов договору позивачем у січні та лютому 2014 року було придбано оливу індустріальну у кількості 3200 кг на загальну суму 53 452, 80 грн, отримані специфікації, рахунки-фактури, видаткові накладні, а також податкові накладні від 13.01.2014 № 416, від 03.02.2014 № 50, загальна сума податку на додану вартість за якими склала 8 908, 80 грн.

Отримання товару підтверджено позивачем наданими копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, факт поставки товару підтверджено товарно-транспортними накладними, долучені позивачем до матеріалів справи.

Так, 13.01.2014 між позивачем та ТОВ «ІК Донецький Кряж» укладено договір № 4, відповідно до умов якого ТОВ «ІК Донецький Кряж» взяло на себе зобов`язання поставити на адресу позивача товар в номенклатурі, кількості і по цінам вказаним у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору.

Позивач у січні та лютому 2014 року придбав у контрагента цинк металевий у кількості 5700 кг на загальну суму 232 012, 80 грн, що підтвердив наданими копіями специфікацій, рахунків-фактур, видаткових накладних, а також податкових накладних від 13.01.2014 № 425, від 17.01.2014 № 584, від 05.02.2014 № 145, від 07.02.2014 № 214, від 12.02.2014 № 372 на загальну суму податку на додану вартість - 38 668, 80 грн.

Отримання товару також підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, факт поставки товару також підтверджено товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи.

Крім того, 07.02.2014 між позивачем та ТОВ «ІК Донецький Кряж» укладено договір № 8, відповідно до умов якого ТОВ «ІК Донецький Кряж» взяло на себе зобов`язання поставити на адресу позивача товар в номенклатурі, кількості і по цінам вказаним у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору.

Купівлю стрічки нержавіючої у кількості 800 кг позивачем у лютому 2014 року на загальну суму 84 480, 00 грн підтверджено останнім наданими копіями специфікацій, рахунків - фактур, видаткових накладних, а також податкових накладних від 07.02.2014 № 226, від 12.02.2014 № 388 на загальну суму податку на додану вартість 14 080, 00 грн. Крім того, отримання товару підтверджено наданими позивачем копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, факт поставки товару - товарно-транспортними накладними.

28.02.2014 між позивачем та ТОВ «ІК Донецький Кряж» укладений договір № 9, відповідно до якого ТОВ «ІК Донецький Кряж» зобов`язався поставити на адресу позивача товар в номенклатурі, кількості і по цінам вказаним у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору.

За умовами цього договору позивачем у лютому 2014 року придбано кран підвісний електричний однобалочний у кількості 1-єї штуки на загальну суму 52 000, 00 грн, що підтверджено наданими позивачем специфікаціями, рахунком - фактурою, видатковою накладною, а також податковою накладною від 28.02.2014 № 935 на загальну суму податку на додану вартість 8 666, 67 грн.

Факт отримання товару також підтверджено довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також карткою рахунку № 1521 та актом вводу в експлуатацію від 03.03.2014.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновків відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «ІК Донецький Кряж» став, зокрема, акт ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька від 17 квітня 2014 року № 236/05-66-22-02/38959916 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІК Донецький Кряж» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень-лютий 2014 року».

Висновки щодо відсутності реального характеру правочинів Інспекція ґрунтує тільки на відсутності ТОВ «ІК Донецький Кряж» за місцезнаходженням вказаним під час реєстрації, при цьому податковий орган не перевіряв реальність здійснення господарських операцій даного підприємства із позивачем взагалі, а зазначений вище акт не є перевіркою господарської діяльності контрагента позивача по взаємовідносинам саме з позивачем.

Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та відомості про нього містилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судами досліджені надані позивачем докази та встановлено, що останнім товари, які поставив у січні, лютому 2014 року ТОВ «ІК Донецький Кряж» були оприбуткувані на рахунок № 201 «Сировина та матеріали», а основні засоби на рахунок 1521, по мірі використання ТМЦ для виробництва власної продукції, останні були списані у бухгалтерському обліку на рахунок № 23 «Виробництво», що підтверджується випискою з карточки рахунка № 201.

Крім того, встановлено, що податкові накладні виписані ТОВ «ІК Донецький Кряж» не підлягали реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних в силу приписів пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виписки податкових накладних).

При оприбуткуванні товарів, які поступили на адресу позивача від ТОВ «ІК Донецький Кряж» за договорами № 3 та № 4 від 13.01.2014, № 8 від 07.02.2014. були сформовані прибуткові накладні щодо стрічки нержавіючої, щодо масла індустріального, щодо цинку металевого, які досліджені судами попередніх інстанцій та долучені до матеріалів справи.

Під час списання товарів для виробництва готової продукції у бухгалтерському обліку були сформовані партії використання товарно-матеріальних цінностей, задіяних у виробництві готової продукції з присвоєнням цим партіям № ПН-0000218, № ПН-0000219, № ПН-0000059, ПН-0000179, № ПН-0000060, № ПН- 0000061, ПН-0000182, № ПН-0000183, ПН-0000184.

Одним із видів діяльності позивача є виробництво іншого електричного устаткування (довідка з ЄДРПОУ від серія АБ № 454754). Товарно-матеріальні цінності придбані позивачем у ТОВ «ІК Донецький Кряж» за договорами № 3 та № 4 від 13.01.2014 р., № 8 від 07.02.2014р. використані для виробництва продукції, яку виготовляє позивач та надалі поставляє третім особам.

Використання товарно-матеріальних цінностей, поставленого ТОВ «ІК Донецький Кряж» для виробництва електричного устаткування підтверджується даними бухгалтерського обліку та первинними документами, які є в матеріалах справи. Крім того, у позивача обліковуються наступні основні засоби: лінії цинкування, які використовуються для нанесення антикорозійного (цинкового) покриття на метал. Основною сировиною для такого виробництва є цинк металевий.

Викладене вище спростовує висновок податкового органу про відсутність реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «ІК Донецький кряж», а також свідчить про використання отриманих товарів безпосередньо у своїй господарській діяльності позивачем, що підтверджує правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, що податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 № 0000111401/2648 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 83 238, 76 грн, з якої за основним платежем 55 491, 84 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 27 745, 92 грн, а також є протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 № 0000101401/2649, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 105 487, 50 грн, за основним платежем 70 325, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 35 162, 50 грн.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

За таких обставин, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», спростовують висновки податкового органу викладені в акті перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову оскільки, оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контраґентів, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача, викладених у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.07.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова