ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2024 року
м. Київ
справа №805/3325/17-а
адміністративне провадження № К/9901/47854/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 (головуючий суддя - Сіваченко І.В., судді: Шишов О.О., Гаврищук Т.Г.) у справі №805/3325/17-а за позовом Приватного акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування наказу,
В С Т А Н О В И В:
Приватне акціонерне товариство «Комсомольське рудоуправління» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС України (далі - відповідач, Офіс) про визнання протиправним та скасування наказу від 25.09.2017 № 2094 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПРАТ «Комсомольське рудоуправління».
20.11.2017 Донецький окружний адміністративний суду прийняв постанову, якою позов задовільнив, визнав протиправним та скасував наказ Офісу від 25.09.2017 № 2094 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПРАТ «Комсомольське рудоуправління».
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 скасовано Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2017 та відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанцій, Товариство подало до Верховного суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2017.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Як встановлено судами, на адресу Товариства направлено лист № 44849/10/28-10-47-06 від 23.08.2017 про надання пояснень та їх документальних підтверджень щодо вартості втрачених оборотних активів (залишків готової продукції, сировини, запасів тощо), а також причин ненарахування податкових зобов`язань по операціям, що не є господарською діяльністю платника податків в податкових деклараціях з ПДВ за січень-липень 2017 року. Лист отримано 01.09.2017.
Позивач листом від 21.09.2017 № 1/21-09 відмовив у наданні пояснень та їх документальних підтверджень.
Наказом Офісу від 25.09.2017 № 2094 на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість внаслідок вибуття товарів, виробничих запасів та інших оборотних активів за період січень-червень 2017 року тривалістю 15 робочих днів з 26.09.2017.
26.09.2017 фахівцями Офісу, згідно направлень від 25.09.2017 №166 та №167, було здійснено вихід за юридичною адресою Товариства (м. Маріуполь, пр. Нахімова, 116 А), але посадові особи підприємства відмовились розписатися у направленні на перевірку та допустити працівників Офісу до проведення перевірки, про що було складено відповідні акти.
Не погоджуючись з наказом, позивач скористався правом звернення до суду із цим позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про видання відповідачем оскаржуваного наказу в порушення законодавчо встановленої заборони на призначення перевірки Товариства, як суб`єкта господарювання, який провадив свою діяльність в населеному пункті, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснювали свої повноваження (території проведення антитерористичної операції).
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування вказаного наказу, зважаючи на необґрунтованість підстав його видання та порушення відповідачем норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо лібералізації системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
У свою чергу, суд апеляційної інстанції, надавши правову оцінку обставинам справи, з урахуванням наявних у ній матеріалів та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов переконання, що відповідач при направленні запиту на адресу позивача та винесенні наказу №2094 від 25.09.2017 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Посилаючись на допущення судом апеляційної інстанції неправильного застосування матеріального та порушення процесуального права, Товариство вказує виключно на необґрунтованість висновків суду в частині наявності підстав для видання оскаржуваного наказу згідно пункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Свою позицію обґрунтовує тим, що запит, який став підґрунтям для видання оскаржуваного наказу, був оформлений не у відповідності до вимог Податкового кодексу України, оскільки містив лише загальні посилання на виявлення фактів порушення Товариством норм пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України та недостовірність даних у податкових деклараціях з податку на додану вартість по понесених витратах від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, по виробничим запасам, без конкретизації нібито допущених порушень та інформації, яка їх підтверджує.
Отже, надання оцінки оскаржуваному судовому рішенню здійснюється, з урахуванням приписів статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, у межах доводів касаційної скарги.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги з огляду, зокрема, на необґрунтованість підстав видання оскаржуваного наказу лише навів норми Податкового кодексу України, які врегульовують порядок направлення запитів платнику податків контролюючим органам та призначення документальних позапланових перевірок у зв`язку з відмовою у наданні інформації на відповідний запит, без здійснення на їх підставі аналізу встановлених обставин справи.
Суд же апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з наступного.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Згідно з підпунктами 78.1.1 та 78.1.4 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:
отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не наддасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;
виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Відповідно до приписів пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваний наказ було видано на підставі підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України з огляду на відмову позивача листом від 21.09.2017 № 1/21-09 надати пояснення та їх документальне підтвердження щодо вартості втрачених оборотних активів (залишків готової продукції, сировини, запасів тощо), а також причин ненарахування податкових зобов`язань по операціям, що не є господарською діяльністю платника податків в податкових деклараціях з ПДВ за січень-липень 2017 на виконання запиту відповідача, викладеного в листі №44849/10/28-10-47-06 від 23.08.2017.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У пункті 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів відповідно до підпункту 62.1.2 пункту 62.2 статті 62 кодексу.
Відповідно пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:
1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;
2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;
3) печатку контролюючого органу.
Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.
Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).
У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.
Відповідно до приписів підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що як зазначив відповідач в своїх запереченнях на адміністративний позов та апеляційній скарзі, за результатами аналізу податкової інформації щодо позивача встановлено факти, що ймовірно свідчать про порушення платником податкового законодавства, що полягає у наступному.
Так, Товариством подано до Офісу декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2017 року (№9084273863 від 10.05.2017) та за півріччя 2017 року (№9157578636 від 09.08.2017), у Додатках РІ до яких відображена сума уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності у розмірі 377 638 481 грн. Крім того, листом від 16.03.2017 позивач повідомив, що на даний час виробничі потужності та інше майно Товариства перебувають у незаконному володінні та під контролем представників так званої «ДНР».
Відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:
придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;
придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що аналіз зазначених вище податкових декларацій з податку на додану вартість позивача свідчить, що Товариством не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму втрачених товарів/необоротних активів.
За результатами вивчення змісту листа № 44849/10/28-10-47-06 від 23.08.2017 суд апеляційної інстанції констатував, що в ньому наявні підстави для його надіслання із зазначенням інформації, яка це підтверджує: є посилання на конкретні декларації, подані платником податку, дані в яких, на думку контролюючого органу, можуть свідчити про наявність порушення податкового законодавства.
Також колегія суддів апеляційного суду погодилась з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, що детальні висновки про те, чи допустило Товариство порушення податкового законодавства внаслідок ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість по понесеним витратам від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, можуть бути зроблені лише після проведення документальної виїзної позапланової перевірки.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду, дійшов висновку, що відповідач при направленні запиту на адресу позивача та винесенні наказу №2094 від 25.09.2017 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваного рішення, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанцій та задоволення вимог касаційної скарги.
Керуючись статтями 327 341 349 350 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва