25.02.2024

№ 805/3450/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2020 року

м. Київ

справа №805/3450/16-а

адміністративне провадження №К/9901/20455/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.,

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 805/3450/16-а

за позовом Приватного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в.о. начальника контролю південного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області м. Маріуполя Ходарєвої Любові Миколаївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , головний державний інспектор відділу нагляду на підприємствах підвищеної безпеки Головного управління Держпраці у Донецькій області Уколов Сергій Олександрович, про визнання протиправним та скасування акту позапланової перевірки, визнання протиправним та скасування припису, визнання протиправним та скасування подання, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.03.2017, ухвалену у складі головуючого судді Волгіної Н.П.

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сухарька М.Г. -

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 22.09.2016 ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до суду з позовом, у якому просило:

визнати протиправним та скасувати акт позапланової перевірки дотримання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зайнятість населення від 02.09.2016 № 05-20-3281/0025, виданий в.о. начальника контролю південного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області в м. Маріуполі Ходарєвою Л.М.;

визнати протиправним та скасувати припис від 02.09.2016 № 05-20-3281/0025-0013, виданий виконуючим обов`язки начальника контролю південного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області в м. Маріуполі Ходарєвою Л.М.;

визнати протиправним та скасувати подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винуватих посадових осіб від 02.09.2016 № 4.1/94, видане виконуючим обов`язки начальника контролю південного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області в м. Маріуполі Ходарєвою Л.М.

Позов ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» обґрунтувало тим, що висновки викладені в опорюваному акті перевірки та прийняті на підставі них рішення є протиправними, оскільки ОСОБА_1 була відсторонена від роботи не у зв`язку із ухиленням від навчання, інструктажу і перевірки знань з питань охорони праці, як зазначено в акті позапланової перевірки, а у зв`язку із тим, що вона порушила технологічний процес роботи в електроустановках. Крім цього, позивач вказав на те, що висновки відповідачів щодо обов`язкової участі у складі комісії з перевірки знань представника профкому є помилковими, оскільки воно в процесі направлення ОСОБА_1 на позачергову перевірку знань керувалося спеціальним нормативно-правовим актом - Положенням про спеціальну підготовку і навчання з питань технічної експлуатації об`єктів електроенергетики, затвердженим наказом Міністерства палива та енергетики України від 09.02.2004 № 75, а не загальним нормативно правим актом у цій галузі - Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці 26.01.2005 № 15 [далі - Типове положення (НПАОП 0.00-4.12-05)]. Також у позові зазначено, що вимога припису організувати навчання з охорони праці електромонтеру ОСОБА_1 є нездійсненною, оскільки з 20.02.2014 ОСОБА_1 не перебуває з ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» у трудових відносинах.

Щодо подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», позивач вказав на те, що вважає його незаконним, оскільки згідно із частиною другою статті 148 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

2. Донецький окружний адміністративний суд постановою від 23.03.2017 частково задовольнив позовні вимоги:

визнав протиправним та скасував припис Головного управління Держпраці у Донецькій області від 02.09.2016 № 05-20-3281/0025-0013 про усунення ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» порушень законодавства, виданий виконуючим обов`язки начальника контролю південного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області;

в задоволенні інших позовних вимог - відмовив.

3. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 12.07.2017 змінив мотивувальну частину постанови Донецького окружного адміністративного суду від 23.03.2017 з підстав, вказаних в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанцій.

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.03.2017 залишив без змін.

4. 02.08.2017 ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017, а провадження у справі № 805/3450/16-а - закрити.

5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.08.2017 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

6. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

7. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

8. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

9. Протоколом розподілу справи від 12.02.2018 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Бевзенко В.М. - головуючий суддя, судді: Шарапа В.М., Данилевич Н.А .

10. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 № 162/0/78-20 у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14 ) за допомогою автоматизованої системи заміну судді Шарапи В.М. у справі.

11. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2020 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Бевзенко В.М. - головуючий суддя, судді: Шевцова Н.В .

12. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 №180/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями на підставі ухвали Верховного Суду від 29.01.2020 про самовідвід судді-доповідача Бевзенка В.М., суддів Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.

13. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2020 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І. - головуючий суддя, судді: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.

14. Ухвалою судді Верховного Суду від 30.01.2020 прийнято зазначену справу до провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. У справі, яка розглядається суди встановили, що на виконання ухвали слідчого судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.07.2016 у справі № 264/4164/16-к Головним управлінням Держпраці у Донецькій області був прийнятий наказ від 15.08.2016 № 876 про проведення позапланової перевірки позивача.

На підставі наведеного наказу було проведено позапланову перевірку додержання позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зайнятість населення, за результатами якої складено акт від 02.09.2016 № 05-20-3281/0025, яким встановлено, зокрема, порушення позивачем статті 46 КЗпП України, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженою особою допускається у разі: відмови або ухилення від навчання, інструктажу та перевірки знань з охорони праці. Також у вказаному акті перевірки зафіксовано те, що перед щорічною перевіркою знань з питань охорони праці відповідних нормативно-правових документів безпосередньо для ОСОБА_1 не було організовано відповідне спеціальне навчання; для перевірки знань їй не було надано програми спеціального навчання з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва; перевірка знань ОСОБА_1 була проведена без урахування функціональних обов`язків електромонтерів з обслуговування підстанцій; до складу комісії з проведення перевірки знань ОСОБА_1 не було залучено представника профкому або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці, чим порушено вимоги статей 13, 14, 18 Закон України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-ХІІ), пунктів 3.9, 3.10, 4.2, 4.3 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05). Відсторонення ОСОБА_1 від роботи у період з 01.11.2013 по 20.02.2014 на підставі розпоряджень в.о. начальника цеху мереж та підстанцій без виплати їй заробітної плати згідно із частиною четвертою статті 113 КЗпП України також свідчить про порушення статті 46 КЗпП України, так як керівництвом не було організоване спеціальне навчання ОСОБА_1 з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва, крім цього, зазначено про порушення позивачем частини першої статті 113 КЗпП України, якою передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Внаслідок виявлення порушень законодавства про працю, які були зафіксовані в акті перевірки, посадовою особо Головного управління Держпраці у Донецькій області було видано припис від 02.09.2016 № 05-20-3281/0025-0013, яким позивача зобов`язано:

1) усунути порушення вимог статті 46 КЗпП України в частині організації навчання з охорони праці електромонтера ОСОБА_1 ;

2) усунути порушення вимог частини першої статті 113 КЗпП України в частини невиплати заробітної плати електромонтеру ОСОБА_1 за час простою;

3) надати інформацію до 02.10.2016 про стан виконання заходів. Також у приписі зазначено про необхідність до 02.11.2016 інформувати інспектора праці про вжиті заходи щодо виконання припису.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовою особою Головного управління Держпраці у Донецькій області складено подання від 02.09.2016 № 4.1/94 про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних посадових осіб, у якому викладено прохання до генерального директора ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» притягнути до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у вчиненні правопорушень, зазначених в акті перевірки № 05-20-3281/0025, та надати копію наказу у термін до 02.10.2016.

Також, суди встановили, що ОСОБА_1 наказом від 12.04.1983 № 71 зарахована на посаду електромонтера з обслуговування електрообладнання заводу імені Ілліча (правонаступником якого є позивач), де працювала до 20.02.2014. Під час роботи у позивача щорічно проходила навчання та перевірку знань з питань охорони праці та була допущена до виконання робіт з підвищеною небезпекою, останнє навчання з наступною перевіркою знань з питань охорони праці, технічної експлуатації об`єктів підвищеної небезпеки та ВТІ мало місце у 2013 році: 22 березня та 20 квітня.

Відповідно до посвідчення на право робіт з підвищеною небезпекою від 29.04.2007 ОСОБА_1 пройшла навчання та була допущена до виконання робіт з підвищеною небезпекою на діючих електроустановках.

Згідно із свідоцтвом про присвоєння кваліфікаційного рівня з робітничих професій від 29.04.2008 електромонтеру з обслуговування підстанцій ОСОБА_1 присвоєний 4 розряд.

Відповідно до протоколу від 05.07.2013 № 1320 ОСОБА_1 здала кваліфікаційний іспит та була допущена до обслуговування і експлуатації вакуумних вимикачів.

Розпорядженням по цеху мереж та підстанцій ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» від 31.10.2013 №559 «Стосовно порушення Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів електромонтером підстанції №25 ОСОБА_1 » в.о. начальника цеху Пріліпіним С.В. було запропоновано позачергову перевірку знань Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики від 25.07.2006 № 258, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.1998 N 4 та виробничо-технічної інструкції електромонтера ОСОБА_5 , у зв`язку з тим, що вона не змогла правильно оцінити виробничу проблему та прийняла невірне рішення.

Від ознайомлення під підпис з цим розпорядженням ОСОБА_1 відмовилась, про що складено акт від 31.10.2013.

31.10.2013 складено акт про неявку ОСОБА_1 на перевірку знань, а 01.11.2013 акт про відмову від проходження позачергової перевірки знань.

Розпорядженням начальника цеху мереж та підстанцій ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» від 01.11.2013 № 568 у зв`язку з відмовою від проходження позачергової перевірки знань запропоновано відсторонити ОСОБА_1 від роботи 01.11.2013 з 18,30 год. до моменту проходження нею перевірки знань ПТЕЄП, ПБЄЄП та виробничих-технічних інструкцій, з яким остання ознайомлюватись відмовилась, про що складено акт.

04.11.2013 ОСОБА_1 звернулась до адміністрації цеху з проханням провести щодо неї позачергову перевірку знань, яка була проведена у той же день (перевірка проводилась на знання нею Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики від 25.07.2006 № 258, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.1998 N 4, Правил пожежної безпеки в Україні (А01.001-004), виробничо-технічної інструкції та інструкції з охорони праці, за результатом якої ОСОБА_1 визнана такою, що вказану перевірку не пройшла, висновок комісії - не допускати ОСОБА_1 до роботи в електроустановках до повторної здачі іспиту).

Розпорядженням від 05.11.2013 № 575 запропоновано за незадовільну оцінку при проходженні позачергової перевірки знань Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики від 25.07.2006 № 258, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.1998 N 4 та виробничо-технічної інструкції електромонтера з обслуговування підстанцій ОСОБА_1 відсторонити від роботи з 04.11.2013 до проходження позачергової перевірки знань зазначених Правил та виробничо-технічних інструкцій, оплату заробітної плати не проводити на підставі частини четвертої статті 113 КЗпП України.

Наказом ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» від 15.11.2013 № 62-ку «Про накладення дисциплінарних стягнень» за неналежне виконання своїх трудових обов`язків, передбачених пунктом 2.5 вкладиша до карти функціональних обов`язків, розділу 5 виробничо-технічної інстанції 227-ГЕ.635-28-2008, що знайшло своє відображення в порушенні порядку оперативних перемикань 29.10.2013, а також за порушення 31.10.2013 пункту 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку та п. 6.1 карти функціональних обов`язків , що знайшло своє відображення у невиконанні пункту 1 розпорядження позивача від 31.10.2013 № 559 та відмови від проходження позачергової перевірки знань Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики від 25.07.2006 № 258, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.1998 N 4 та виробничо-технічної інструкції електромонтеру з обслуговування підстанцій ОСОБА_1 оголошена догана та позбавлено її премії за жовтень 2013 року у розмірі 100%.

04.12.2013 була проведена позачергова перевірка знань ОСОБА_1 . Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики від 25.07.2006 № 258, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.1998 N 4, Правил пожежної безпеки в Україні (А01.001-004), виробничо-технічної інструкції та інструкції з охорони праці, за результатом якої остання знов визнана такою, що вказану перевірку не пройшла (отримала незадовільний результат), висновок комісії - не допускати до роботи в електроустановках.

Розпорядженням по цеху мереж та підстанцій ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» від 17.12.2013 № 652 за незадовільну оцінку при проходженні повторної позачергової перевірки знань ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 18.12.2013 (після виходу із відпустки) до проходження позачергової перевірки знань на строк не менш 1 місяця; оплату заробітної плати не нараховувати на підставі частини четвертої статті 113 КЗпП України.

23.01.2014 була проведена позачергова перевірка знань вказаних правил та інструкцій, за результатом якої ОСОБА_1 знов визнана такою, що вказану перевірку не пройшла (отримала незадовільний результат).

Розпорядженням по цеху мереж та підстанцій ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» від 24.01.2014 № 44 за незадовільну оцінку при проходженні повторної позачергової перевірки знань ОСОБА_1 знов відсторонено від роботи з 24.01.2014; оплату заробітної плати не нараховувати на підставі частини четвертої статті 113 КЗпП України.

Наказом (розпорядженням) по цеху мереж та підстанцій ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» від 20.02.2014 № 371 ОСОБА_1 звільнено з посади електромонтера з обслуговування підстанції за згодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Судом першої інстанції встановлено, що фактично ОСОБА_1 була відсторонена від роботи з 04.11.2013, робочий час ОСОБА_1 у період 28.10.2013 по 01.11.2013 (нічна зміна з 28 на 29 жовтня та денна 1 листопада) позивачем був оплачений.

ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», вважаючи, що акт перевірки, припис та подання є протиправними та такими, що порушують його права звернулось до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що змістом Положення про спеціальну підготовку і навчання з питань технічної експлуатації об`єктів електроенергетики, затвердженим наказом Міністерства палива та енергетики України від 09.02.2004 № 75 при перевірці знань працівників з питань технічної експлуатації не вимагається проведення обов`язкового навчання перед перевіркою знань.

При цьому суд першої інстанції вказав на те, що участь у складі комісії, яка проводить перевірку знань з питань охорони праці, представника профспілки або уповноваженої найманими представниками особи з питань охорони праці, є обов`язковою. Тому, суд першої інстанції вказав на порушення з боку позивача процедури перевірки знань з охорони праці при створенні комісії з перевірки знань ОСОБА_1 , у зв`язку із чим визнав відсторонення ОСОБА_1 незаконним.

В частині що стосується вимоги припису щодо усунення позивачем порушення частини першої статті 113 КЗпП України в частині невиплати заробітної плати електромонтеру ОСОБА_1 за час простою, ОСОБА_1 було відсторонено від виконання її функціональних обов`язків, при цьому «простою» в роботі на її робочому місці не відбувалось.

Щодо вимоги оспорюваного припису про усунення порушень статті 46 КЗпП України в частині організації навчання електромонтера ОСОБА_1 , суд першої інстанції задовольняючи її виходив із того, станом на час розгляду адміністративної справи, а також станом на час прийняття відповідачем спірного припису, ОСОБА_1 звільнена з посади електромонтера з обслуговування підстанцій позивача. А враховуючи, що третя вимога припису (надати інформацію до відповідача про стан виконання заходів припису) є похідною від перших двох вимог, в цій частині припис також підлягає скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні позовних про визнання протиправним та скасування подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних посадових осіб, а також позовних вимог про визнання протиправним акта перевірки, суд першої інстанції виходив із того, шо обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права, оскільки оспорювані подання та акт не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для нього або настання негативних наслідків.

17. Суд апеляційної інстанції змінюючи мотиви ухвалення рішення суду першої інстанції, виходив із того, що висновок відповідача та суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 з 04.11.2013 по 20.02.2014 була відсторонена від роботи на підставі статті 46 КЗпП України - ухилення від перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, є помилковим, оскільки перелік випадків відсторонення працівників від роботи наведений у статті 46 КЗпП України не є вичерпним. А ОСОБА_1 була відсторонена від роботи саме у відповідності до Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України від 09.01.1998 N 4, відповідно до яких працівники, що порушили вимоги цих Правил, усуваються від роботи і несуть відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, кримінальну) згідно з чинним законодавством та не допускаються без позачергової перевірки знань до робіт в електроустановках, якщо вони припустилися порушення вимог цих Правил, а також за порушення Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.07.2006 N 258, якими передбачено, що працівник, незалежно від строку проведення попередньої перевірки знань з правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, проходить позачергову перевірку знань у разі: порушення працівником вимог нормативно-правових актів та нормативно-технічних документів.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у спірних правовідносинах позивачем не здійснювалась щорічна перевірка знань з питань охорони праці для ОСОБА_1 , то помилковим є висновок відповідача про порушення позивачем вимог статей 13, 14, 18 Закону № 2694-ХІІ, пунктів 3.9, 3.10, 4.2, 4.3 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05).

Щодо вимог припису про усунення позивачем порушення частини першої статті 113 КЗпП України, суд апеляційної інстанції вказав на те, що матеріалами справи не доводиться порушення позивачем вимог частини першої статті 113 КЗпП України, а тому судом першої інстанції правомірна скасовано припис.

В частині, в якій судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився із його висновками.

IV ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що вказану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки акт перевірки, що оспорюється у цій справі є доказом у кримінальному провадженні, а звернення позивача з таким позовом є фактично спробою в позапроцесуальний спосіб вплинути на докази, отримані під час досудового розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050800000838 від 31.03.2013, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 175, частини першої статі 364-1 Кримінального кодексу України К (далі - КК України), оскільки документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог законодавства про працю в діяльності його посадових осіб щодо відсторонення та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 , була проведена на підставі ухвали слідчого судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

19. У запереченнях на касаційну скаргу третьої особи, яка не здійснює самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» вказує на те, що позапланова перевірка, наслідки якої оспорюються у цій справі не є слідчою дією в рамках частини першої статті 233 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки така не проводилась слідчим (прокурором), у зв`язку із чим посилання ОСОБА_1 на неналежність спору у цій справі до адміністративної юрисдикції, є помилковими.

Також позивач вказав на те, що імперативні норми Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики від 25.07.2006 № 258, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.1998 N 4 вимагають відсторонити та не допускати до роботи працівника, який порушив вказані правила, без проведення в нього позачергової перевірки знань за правилами технічної експлуатації електроустановок споживачів. При цьому, вказаними правилами не вимагається проведення позачергового навчання працівника.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги позивача, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України [в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі»; (далі - Закон № 460-IX)], колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених частиною шостою статті 346 КАС України для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та виходить із такого.

21. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» (далі - Конвенція Міжнародної організації праці) система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов`язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.

23. Пунктом «а» статті 3 вказаної Конвенції визначено, що завданнями системи інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.

24. Будь-які інші обов`язки, які можуть бути покладені на інспекторів праці, не повинні заважати їм ефективно виконувати їхні основні обов`язки або якимось чином завдавати шкоди авторитетові та неупередженості, які потрібні інспекторам у їхніх відносинах з роботодавцями та працівниками (частина друга статті 3 Конвенції Міжнародної організації праці).

25. Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: а) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; с) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: і) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; іі) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; ііі) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; іv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

26. Тобто, Конвенція визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

27. Так, відповідно до частини першої та другої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

28. Разом з цим, у справі, яка розглядається суди встановили, що перевірка додержання позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зайнятість населення, незгода з наслідками проведення якої стала підставою для звернення до суду з цим позовом, проводилась посадової особою Головного управління Держпраці у Донецькій області на виконання ухвали слідчого судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.07.2016 у справі № 264/4164/16-к, із змісту якої видно, що слідчий суддя надав дозвіл прокурору Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Нуждіну С.В. на проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог законодавства про працю в діяльності посадових осіб ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» при відсторонені від роботи та невиплаті заробітної плати ОСОБА_1 , яку доручено провести з 22.08.2016 Головному управлінню Держпраці у Донецькій області за період з 28.10.2013 по 20.02.2014.

Посадовим особам Головного управління Держпраці у Донецькій області під час документальної позапланової перевірки доручено перевірити наступні питання:

дотримання вимог законодавства про працю в частини усунення, переведення відсторонення від посади електромонтера цеху № 635 мереж підстанції ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» ОСОБА_1 за період з 01.10.2013 по 01.03.2014;

дотримання вимог законодавства про працю щодо своєчасності та повноти виплати заробітної плати, дотримання строків встановлених законодавством та колективним договором відносно електромонтера цеху № 635 мереж підстанції ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» ОСОБА_1 за період з 01.10.2013 по 01.03.2014;

дотримання вимог законодавства про працю при винесені розпоряджень виконуючим обов`язки начальника цеху ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» Приліпіним С.В. від 01.11.2013 №568, 05.11.2013 №575, 17.12.2013 №652, 24.01.2013 №41 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та невиплати їй заробітної плати, які потерпіла вважає неправомірними, оскільки вказані розпорядження мають форму пропозицій, не погоджені з начальником управління компенсацій та пільг Щербаком А.В. та винесені посадовою особою, яка не мала на це повноваження;

дотримання вимог законодавства про працю при проходженні ОСОБА_1 позачергової перевірки знань з Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики від 25.07.2006 № 258, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.1998 N 4 та виробничо-технічних інструкцій.

29. Визначаючись із належністю юрисдикції спору, що виник у цій справі, колегія суддів виходить із такого.

30. Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

31. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

32. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.

33. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

34. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017) справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

35. За правилами статті 17 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України).

36. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, яка дії з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

37. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

38. Так, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

39. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

40. При цьому, згідно із пунктом 2 частини третьої статті 17 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 та пункту 2 частини другої статті 19 КАС України (в нині діючій редакції) юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

41. Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

42. Відповідно до визначення, закріпленого в пункті 10 частини першої статті 3 КПК України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

43. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК України порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК України спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

44. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною 1 статті 24 КПК України кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.

45. Водночас гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК України осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (пункти 9, 10 частини третьої статті 42 КПК України), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК України ).

46. Згідно із статтею 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

47. Перевірка законності способів отримання доказів, тобто відповідності їх вимогам КПК України, згідно з частиною першою статті 86 цього Кодексу є критерієм оцінки доказів на предмет допустимості. З огляду на положення частини другої статті 91 КПК України оцінка доказів є невід`ємним елементом доказування як сукупності встановлених кримінальним процесуальним законом дій слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, спрямованих на встановлення обставин, що мають значення для кримінальної справи.

48. Питання щодо законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні підлягають з`ясуванню судом під час розгляду кримінальної справи по суті.

49. Разом з цим, у справі, яка розглядається суди встановили, що даному випадку предметом судового контролю є результати перевірки за дотриманням позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування: акт, припис та подання, складені посадовою особою Головного управління Держпраці у Донецькій області, а не дії процесуальної особи, яка здійснює досудове розслідування в рамках вказаного вище кримінального провадження.

50. Отже, ревізія наслідків перевірки, здійсненої уповноваженим суб`єктом владних повноважень на предмет чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, віднесена до компетенції саме судів адміністративної юрисдикції.

51. Щодо суті спору у цій адміністративній справі, колегія суддів виходить із такого.

52. На час виникнення спірних відносин КАС України не містило визначення термінів «нормативно-правовий акт» та «правовий акт індивідуальної дії», разом із цим за загальним правилом в теорії права щодо класифікації актів нормативно-правовий - це акт, виданий суб`єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов`язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування; правовий акт індивідуальної дії - виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.

53. Обов`язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії, є його юридичний характер, тобто, обов`язковість його приписів для відповідного суб`єкта (суб`єктів), дотримання якої забезпечується певними правовими механізмами.

54. При цьому, в нині діючій редакції КАС України, в пункті 19 частини першої статті 4 законодавець визначив, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

55. Колегія суддів зазначає, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки контролюючого органу щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність, а тому не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017) та статті 5 КАС України ( у нині діючій редакції), яке може бути оскаржено до адміністративного суду.

56. Отже, оспорюваний позивачем акт перевірки на момент звернення з цим позовом до суду так само як і подання із пропозицією керівництву позивача притягнути до дисциплінарної відповідальності винних посадових осіб, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для нього або настання негативних наслідків, не порушують його прав, свободи або інтереси, що, унеможливлює розгляд вимог про визнання протиправними та скасування таких у порядку адміністративного судочинства.

57. Колегія суддів зазначає, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

58. Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог щодо оскарження акта перевірки відповідача так само як і вказаного вище подання, підлягає закриттю.

59. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України (в нині діючій редакції) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

60. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

61. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасувати акт позапланової перевірки дотримання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зайнятість населення та визнання протиправним та скасування подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винуватих посадових осіб із закриттям провадження у справі у цій частині.

62. Перевіряючи чи ухвалений оспорюваний припис Головного управління Держпраці у Донецькій області на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, колегія суддів виходить із такого.

63. Внаслідок виявлення посадовою особою Головного управління Держпраці у Донецькій області порушень позивачем законодавства про працю, посадовою контролюючого органу було видано оспорюваний припис, у якому позивача зобов`язано:

усунути порушення вимог статті 46 КЗпП України в частині організації навчання з охорони праці електромонтера ОСОБА_1 ;

усунути порушення вимог частини першої статті 113 КЗпП України в частини невиплати заробітної плати електромонтеру ОСОБА_1 в час простою;

надати інформацію до 02.10.2016 про стан виконання заходів. Також у приписі зазначено про необхідність до 02.11.2016 інформувати інспектора праці про вжиті заходи щодо виконання припису.

64. Так, згідно із статтею 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

65. Тобто, наведений перелік випадків відсторонення працівників від роботи не є вичерпним. За положеннями наведеної норми відсторонення допускається також в інших випадках, передбачених законодавством.

66. Відповідно до пункту 2.1.9 Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України від 09.01.1998 N 4 працівники, що порушили вимоги цих Правил, усуваються від роботи і несуть відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, кримінальну) згідно з чинним законодавством.

67. За приписами пункту 2.1.10 Правил N 4 працівники, що припустилися порушення вимог цих Правил, без позачергової перевірки знань до робіт в електроустановках не допускаються.

68. Пунктом 2.19. Правил Технічної експлуатації електроустановок споживачів, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.07.2006 № 258 (далі - Правила №258), передбачено, що працівник, незалежно від строку проведення попередньої перевірки знань з правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, проходить позачергову перевірку знань у разі: порушення працівником вимог нормативно-правових актів та нормативно-технічні документи.

69. У справі, яка розглядається судами встановлено, що ОСОБА_1 була відсторонена від роботи саме у відповідності до наведених вище Правил.

70. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність з боку позивача порушень вимог статті 46 КЗпП України під час відсторонення ОСОБА_1 від робіт в електроустановках.

71. Тобто, у спірних правовідносинах позивачем не здійснювалась щорічна перевірка знань з питань охорони праці для ОСОБА_1 .

72. За правилами Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05) перевірка знань з питань охорони праці, пожежної безпеки та технічної експлуатації поділяється на чергову, первинну та позапланову.

73. Згідно із пунктом 5.7 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05) позачергове навчання і перевірка знань посадових осіб, а також фахівців з питань охорони праці проводяться при переведенні працівника на іншу роботу або призначенні його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці;

Посадові особи, у тому числі фахівці з питань охорони праці підприємств, де стався нещасний випадок (професійне отруєння) груповий або із смертельним наслідком, повинні протягом місяця пройти позачергове навчання і перевірку знань з питань охорони праці в порядку, встановленому Типовим положенням, якщо комісією з розслідування встановлено факт порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Позачергове навчання з метою ознайомлення з новими нормативно-правовими актами з охорони праці може проводитися у формі семінарів.

74. Із змісту наведеної норми права слідує, що обов`язок проведення суб`єктом господарювання - роботодавцем позапланового навчання виникає у зв`язку:

при переведенні працівника на іншу роботу або призначенні його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці;

підприємств, де стався нещасний випадок (професійне отруєння) груповий або із смертельним наслідком.

75. У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 29.10.2013 під час роботи ОСОБА_1 на підстанції № 25 ЦМтП спрацювала попереджувальна сигналізація, що призвело до знеструмлення споживачів щита постійного струму 230В («склад холодного чавуну доменного цеху» і «фасонноливарний цех»), про що був складений акт розслідування виробничих несправностей № 15/13, яким встановлено, що черговий електромонтер ОСОБА_1 не змогла правильно оцінити виробничі неполадки і прийняла невірні рішення: здійснила вручну відключення вакуумного вимикача 6кВ КВ-2, який був у включеному стані, і автоматичних вимикачів відхідних приєднань щита постійного струму 230В і після цього включила КВ-1 - з порушенням порядку, встановленого розділом 5 Виробничо-технічної інструкції (ВТІ) 227-ГЕ.635-28-2011 «Експлуатація кремнієвих випрямлячів агрегатів на підстанціях № 5, 21, 25», розроблений відповідно до Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 липня 2006 року № 258 (ПТЕЕС).

76. Отже, в даному випадку у позивача був відсутній обов`язок проведення позапланового навчання ОСОБА_1 .

77. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про протиправність вимоги в оспорюваному приписі щодо усунення позивачем порушень статті 46 КЗпП України, в частині організації навчання з охорони праці електромонтера ОСОБА_1 .

78. Щодо вимоги про усунення позивачем порушення частини першої статті 113 КЗпП України в частини невиплати заробітної плати електромонтеру ОСОБА_1 за час простою не з вини працівника з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), яка також міститься в оспорюваному приписі, колегія суддів виходить із такого.

79. Статтею 113 КЗпП України врегульовано питання порядку оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції).

80. Згідно із частиною першою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

81. За правилами частин другої та третьої цієї ж статті зазначеного Кодексу про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб.

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

82. Час простою з вини працівника не оплачується (частина четверта статті 113 КЗпП України).

83. Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

84. У рішенні від 1 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

85. Крім того, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

86. Отже, на думку колегії суддів, підставою для невиплати працівнику заробітної плати є наявність сукупності двох обставин, це: наявність простою та наявність вини. Наявність вини, без встановленого факту простою, та навпаки - наявність факту простою без вини працівника, не породжує правовідносин, з якими законодавець пов`язую можливість неоплати працівнику заробітної плати в повному обсязі.

87. Як видно з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 було відсторонено від виконання її функціональних обов`язків, при цьому «простою» в роботі на її робочому місці не відбувалось.

88. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що, відповідач, встановивши відсутність правових підстав для невиплати позивачем заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.11.2013 по 20.02.2014, цілком правомірно висунув вимогу усунути порушення щодо невиплати ОСОБА_1 її заробітної плати.

89. З урахуванням наведеного, припис від 02.09.2016 № 05-20-3281/0025-0013 в частині щодо вимоги до позивача усунути порушення вимог частини першої статті 113 КЗпП України в частині невиплати заробітної плати електромонтеру ОСОБА_1 за час простою є таким, що прийнятий на підставі, у спосіб та у межах повноважень, визначених чинним законодавством, а відтак - не підлягає скасуванню, так само як і вимога про надання інформації контролюючому органу про стан виконання припису у цій частині.

90. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

91. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

92. За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним припису в частині вимоги до позивача усунути порушення вимог частини першої статті 113 КЗпП України в частині невиплати заробітної плати електромонтеру ОСОБА_1 так само як і вимога про надання інформації контролюючому органу про стан виконання припису у цій частині, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині.

93. Також, як було зазначено вище, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування акт позапланової перевірки дотримання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зайнятість населення та визнання протиправним та скасування подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винуватих посадових осіб із закриттям провадження у справі у цій частині.

94. В іншій частині рішення суддів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін з мотивів наведених у цій постанові.

Керуючись статтями 345 349 351 354 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування акта позапланової перевірки дотримання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зайнятість населення від 02.09.2016 № 05-20-3281/0025 та подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винуватих посадових осіб від 02.09.2016 № 4.1/94, виданих виконуючим обов`язки начальника контролю південного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області в м. Маріуполі Ходарєвою Л.М, та закрити провадження у справі у цій частині.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним припису від 02.09.2016 № 05-20-3281/0025-0013, виданого виконуючим обов`язки начальника контролю південного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області в м. Маріуполі Ходарєвою Л.М, в частині вимоги до позивача усунути порушення вимог частини першої статті 113 КЗпП України в частині невиплати заробітної плати електромонтеру ОСОБА_1 та в частині вимоги надати інформацію контролюючому органу про стан виконання припису у цій частині. Ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.03.2017 у незміненій частині судом апеляційної інстанції та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 у справі №805/3450/16-а - залишити без змін з мотивів наведених у цій постанові Верховного Суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

А.І. Рибачук

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду