№ 806/1234/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 806/1234/17

касаційне провадження № К/9901/41726/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 (суддя Черноліхов С.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 (головуючий суддя - Іваненко Т.В., судді: Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі за позовом Комунального підприємства «Житомирська госпрозрахункова стоматологічна поліклініка» Житомирської міської ради до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

УСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Житомирська госпрозрахункова стоматологічна поліклініка" (далі у тексті - позивач, Поліклініка, платник) звернулось з адміністративним позовом до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі у тексті - відповідач, Інспекція, контролюючий орган) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 03.01.2017 №161-17 про сплату податкового боргу в сумі 47508,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно виставлено податкову вимогу у розмірі 47508,48 грн, оскільки частина чистого прибутку не відноситься до системи загальнодержавних та місцевих зборів, які визначені положеннями статей 9 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), а тому не є грошовим та податковим зобов`язанням в розумінні ПК України. Позивач вважає, що заборгованість зі сплати частини чистого прибутку не може бути податковим боргом, на неї не поширюються вимоги статті 59 та глави 9 ПК України, яким регулюється стягнення на погашення податкового боргу платників податків.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 18.05.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправною та скасував податкову вимогу Інспекції від 03.01.2017 №161-17.

Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що частина чистого прибутку не відноситься до системи загальнодержавних та місцевих податків і зборів, не є грошовим та податковим зобов`язанням в розумінні ПК України, а тому заборгованість зі сплати частини чистого прибутку не може бути податковим боргом, відтак не може і виноситися податкова вимога.

Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, відповідач, посилаючись на положення статті 16, підпунктів 14.1.39, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 57.1 статті 57, статті 36, пункту 59.1 статті 59 ПК України, вважає правомірною спірну вимогу, яка формується автоматично на підставі даних інформаційної системи органів Державної фіскальної служби.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.10.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.01.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 11.01.2023.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією 03.01.2017 винесено податкову вимогу №161-17 про сплату податкового боргу за узгодженим грошовим зобов`язанням з частини чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об`єднань в розмірі 47508, 48 грн, у тому числі: основний платіж - 37508,62 грн, 9999,86 грн - пеня.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.3 статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (пункти 8.1, 8.2, 8.3 статті 8 ПК України).

За змістом статті 9 ПК України до загальнодержавних податків належать: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата, мито.

Відносини, пов`язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Положеннями статті 10 ПК України визначено, що до місцевих податків належать: податок на майно, єдиний податок; до місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.39, 14.1.156, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); податковий борг - це сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов`язання.

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (пункт 126.1 статті 126 ПК України).

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгоджені суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 138 (далі - Порядок № 138).

Пунктом 3 Порядку №138 визначено, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Порядок сплати частини чистого прибутку (доходу) встановлюється Кабінетом Міністрів України, а форма розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до бюджетів за результатами щоквартальної діяльності, встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

Державні унітарні підприємства та їх об`єднання визначають частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, згідно із формою розрахунку, яка затверджена Державною податковою службою, та подають її до органу державної податкової служби, на який покладено контроль за справляння цього платежу.

Водночас, обов`язок подавати до контролюючого органу відповідні розрахунки, передбачений наказом Державної податкової адміністрації України від 16.05.2011 № 285, не поширюється на державні та комунальні підприємства, які здійснюють сплату частину прибутку до бюджету у розмірах установлених відповідними місцевими радами.

Враховуючи те, що встановлений обов`язок щодо сплати частини чистого прибутку суб`єктами господарювання до бюджету не є податковим зобов`язанням у розумінні Податкового кодексу України, то на неї не поширюються вимоги статті 59 та глави 9 ПК України, яким регулюється стягнення на погашення податкового боргу платників податків.

Податковий кодекс України не мітить норм, які б регулювали порядок сплати державними підприємствами частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності, відтак такий платіж не є податком.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що частина чистого прибутку не відноситься до системи загальнодержавних та місцевих податків і зборів, не є податковим зобов`язанням в розумінні Податкового кодексу України, а тому заборгованість зі сплати частини чистого прибутку не може бути податковим боргом, а відтак не може і прийматися податкова вимога.

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченнях на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 КАС України (у редакції на час прийняття судами рішень).

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган, приймаючи оскаржувану вимогу, діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. У контролюючого органу не було законних підстав для винесення оскаржуваної податкової вимоги, оскільки платіж (частина прибутку (доходу)), що відраховується державними підприємствами до бюджету, не є податковим зобов`язанням, хоча декларування та сплата цього платежу здійснюється у порядку, передбаченому для податку на прибуток підприємств, а контроль за його відрахуванням покладено на Державну фіскальну службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету».

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача на судові рішення першої та апеляційної інстанцій у даній справі слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова