ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 807/1878/16
адміністративне провадження № К/9901/36380/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №807/1878/16
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року (прийняту у складі: головуючої судді Луцовича М.М.)
і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у листопаді 2016 року звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив зобов`язати відповідача видати йому військовий квиток офіцера запасу Збройних Сил України.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що позивач є кадровим старшим офіцером Збройних Сил України, однак, незважаючи на це має посвідчення Збройних Сил СРСР. Вказує, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою видати йому посвідчення офіцера запасу Збройних Сил України, проте отримав відмову, яка мотивована тим, що у відповідача немає посвідчень українського зразка.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 8 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовив.
Судові рішення мотивовані тим, що на час розгляду справи судами ОСОБА_1 був офіцером у відставці, а не офіцером запасу, оскільки у 2012 році він виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. До того ж законодавством передбачено можливість повторної видачі військового квитка лише у випадках непридатності його до користування, знищення під час стихійного лиха, втрати, викрадення чи зміни прізвища, імені та по батькові офіцера. Проте наявний у позивача військовий квиток не був ним втрачений і містить усі необхідні записи та відмітки. Оскільки законодавством передбачено можливість повторної видачі військового квитка лише офіцерам запасу та лише у разі настання випадків, пов`язаних з його втратою чи зміною імені військовозобов`язаного, то підстави для видачі позивачу посвідчення офіцера запасу відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права і неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Обґрунтовуючи свою скаргу позивач вказує на таке:
- суди порушили статті 1 2 4 8 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також принцип верховенства права, оскільки не визнали його права як громадянина України на отримання посвідчення офіцера запасу Збройних Сил України, а не Збройних Сил СРСР, яка є ворожою для України державою;
- суди послалися на ту норму Закону України «Про проходження служби військовослужбовцями Збройних Сил України», яка не була чинною на момент розгляду справи, оскільки на час звернення ОСОБА_1 до суду йому виповнилося 58 повних років, тобто він не досяг граничного віку перебування в запасі (60 років). Цим також обґрунтовує те, що суди неправильно встановили обставини справи щодо статусу позивача як офіцера у відставці;
- суди порушили вимоги статті 159 КАС України, оскільки дійшли висновку, що з моменту звільнення у запас (5 січня 1990 року) позивач не є офіцером Збройних Сил України. Натомість ОСОБА_1 зауважує, що у грудні 1991 року прийняв присягу на вірність Україні, а у Збройних Силах України служив до вересня 2006 року, після чого був звільнений у запас з пенсією від Міністерства оборони України, що підтверджується відомостями його особової справи;
- суд першої інстанції порушив вимоги статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України (далі «КАС України») у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки прийняв у відповідача докази, які були надані ним поза межами встановленого судом строку (більш, ніж через рік). Водночас не вирішив питання про поважність причин пропуску такого строку і не постановив з цього приводу будь-якої ухвали;
Крім того, скаржник вказує на таке: (1) порушення судами вимоги статті 15 Закону України «Про звернення громадян» оскільки відповідач не надав йому відповіді на заяву про видачу військового квитка офіцера запасу Збройних Сил України і не повідомив про час вручення такого квитка; (2) суди не надали йому можливості довести факт підробки особової справи, зокрема шляхом проведення почеркознавчої експертизи.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки повністю погоджується з мотивами судів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, вказує, що станом на день виключення ОСОБА_1 з військового обліку він досяг граничного віку перебування в запасі, встановленого статтею 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (55 років), а тому суди дійшли правильного висновку про статус позивача як офіцера у відставці. Також відповідач зауважує, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неіснуючий Закон України «Про проходження служби військовослужбовцями Збройних Сил України».
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 6 жовтня 2016 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про видачу йому військового квитка офіцеру запасу Збройних Сили України взамін військового квитка офіцеру запасу збройних сил НОМЕР_1 .
Закарпатський обласний військовий комісаріат відмовив позивачеві у видачі вказаного військового квитка, оскільки ОСОБА_1 є офіцером у відставці з 20 лютого 2012 року згідно наказу Міністра оборони України №650/ДСК від 10 грудня 2010 року, а не офіцером у запасі, як зазначив позивач у своїй заяві.
Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся до суду з цим позовом.
Під час судового розгляду суди також встановили, що відповідно до копії послужного списку позивача та послужної картки (форма №9), а також відповідно до наказу начальника Головного політичного управління Радянської армії та Військово-морського флоту по особовому складу від 5 січня 1990 року №4 (а.с. 16-20) ОСОБА_1 був звільнений у запас за статтею 59 пункт «д» з лав збройних сил СРСР і перебував на військовому обліку у Мукачівському об`єднаному військовому комісаріаті як офіцер запасу, що підтверджено відповідними записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 , який був виданий 19 лютого 1990 року.
20 лютого 2012 року позивач був виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі і переведений у відставку.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII військовий обов`язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
приписку до призовних дільниць;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов`язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
Положеннями частини дев`ятої статті 1 цього ж Закону передбачено, що військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
У відповідності до статті 32 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Приписами пункту 1 Положення про військовий квиток офіцера запасу, затвердженого Указом Президента України від 25 травня 1994 року №263/94 (далі «Положення про військовий квиток офіцера запасу») встановлено, що військовий квиток офіцера запасу є документом, що визначає належність його власника до офіцерського складу та військового обов`язку.
Пунктом 2 цього Положення визначено, що військові квитки видають районні (міські) військові комісаріати офіцерам Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Цивільної оборони України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту під час первинної постановки на військовий облік офіцерів запасу Збройних Сил України, а також відповідні органи Служби безпеки України офіцерам Служби безпеки України, Управління державної охорони України, які зараховані у запас Служби безпеки України.
Відповідно до пункту 5 Положення про військовий квиток офіцера запасу повторно військовий квиток може бути видано офіцеру запасу за рішенням районного військового комісара (керівника органу Служби безпеки України), який відповідає за стан військового обліку, на підставі особистої заяви офіцера у випадках необхідності заміни квитка, який став непридатним для користування, знищення його під час стихійного лиха, втрати чи викрадення, переміни прізвища, мені та по батькові.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права у контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.
З аналізу положень статей 1, 32 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 1 Положення про військовий квиток офіцера запасу випливає, що військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України, а військовий квиток офіцера запасу підтверджує належність його власника до військового обов`язку. Натомість досягнення військовозобов`язаним граничного віку перебування в запасі є підставою для виключення його з військового обліку і переведення у відставку.
Тобто переведення офіцера запасу у відставку означає відсутність у нього військового обов`язку.
Суди встановили, що позивач був звільнений у запас з лав збройних сил СРСР 5 січня 1990 року, а 20 лютого 2012 року переведений у відставку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі.
Вказані обставини позивач оспорює, проте суд касаційної інстанції може діяти виключно у межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, а отже має право переглядати оскаржувані судові рішення лише на підставі встановлених фактичних обставин справи судами попередніх інстанцій.
Фактичні обставини щодо переведення позивача у відставку 20 лютого 2012 року суди встановили, зокрема, на підставі даних послужного списку. До того ж суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини щодо переведення ОСОБА_1 у відставку позивач не оспорював.
Так, враховуючи, що особова справа є основним документом персонального обліку офіцерів, а послужний список основним документом особової справи, то у Верховного Суду немає підстав вважати, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Водночас доводи скаржника про підроблення матеріалів його особової справи не можуть оцінюватися адміністративним судом, оскільки розслідування злочину службового підроблення здійснюється правоохоронними органами, а кримінальне провадження здійснюється судом відповідної юрисдикції у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. Позивач же у касаційній скарзі не наводить жодних доводів щодо звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення злочину службового підроблення особової справи, як і не вказує про повідомлення судів попередніх інстанцій про такі обставини.
Крім того КАС України (як у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, так і після) передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Одночасно суд касаційної інстанції в силу статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про обмеження його судами у праві довести недостовірність документів особової справи як доказів, на підставі яких суди встановили фактичні обставини щодо перебування позивача у відставці.
Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанції, встановлюючи обставини щодо перебування ОСОБА_1 у відставці, застосували норму матеріального права, яка не є чинною, а саме: положення Закону України «Про проходження служби військовослужбовцями Збройних Сил України» у редакції, яка була чинною у 2009 році, Верховний Суд зазначає таке.
Як вірно зауважив відповідач, нормативно-правовий акт з назвою «Закон України «Про проходження служби військовослужбовцями Збройних Сил України» дійсно не існує.
Натомість правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни станом на 20 лютого 2012 року (як і на цей час) здійснювалося Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Так, стаття 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, яка була чинною станом на 20 лютого 2012 року, передбачала найвище значення граничного віку перебування військовослужбовців у запасі для старшого офіцерського складу 55 років.
Обставини щодо перебування позивача з 20 лютого 2012 року у відставці суди встановили на підставі наявних у матеріалах справи доказів (матеріалів особової справи), а на норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо граничного віку перебування у запасі старшого офіцерського складу суди не посилалися.
Відтак Верховний Суд відхиляє доводи позивача про застосування судами норм матеріального права, які втратили чинність.
Водночас, враховуючи доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального права у часі, Верховний Суд зауважує, що під час розгляду справи суди мають застосовувати нормативно-правовий акт у тій його редакції, яка діяла на момент виникнення обставин, які є спірними.
Оскільки позивача переведено у відставку 20 лютого 2012 року, то для встановлення граничного віку перебування офіцера у запасі слід керуватися тією нормою Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка діяла станом на вказану дату, а не на час звернення позивача до суду. Так, суб`єкт владних повноважень повинен діяти виключно на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених законом, а отже і суд, перевіряючи відповідність дій такого суб`єкта, має керуватися тим законодавством, яке було чинним на момент вчинення конкретної дії суб`єктом владних повноважень.
Враховуючи приписи статей 1, 32 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також пунктів 1, 2, 5 Положення про військовий квиток офіцера запасу, суд касаційної інстанції зауважує, що законодавством, чинним на момент надання комісаріатом відповіді на заяву позивача, не було передбачено права відповідного комісаріату видавати військові квитки офіцера запису тим офіцерам, які переведені у відставку.
Водночас позивач не послався на будь-які конкретні обставини і підстави призову його на військову службу та безпосереднє виконання ним військового обов`язку у лавах Збройних Сил України після звільнення його у запас у 1990 році. Не встановили таких обставин і суди попередніх інстанцій за результатами дослідження матеріалів особової справи ОСОБА_1 як основного документу персонального обліку офіцерів.
Враховуючи викладене, Верховний Суд також вважає правильними висновки судів про відсутність підстав для повторної видачі позивачеві військового квитка офіцера запасу (у зв`язку з його втратою та іншими обставинами), що передбачені пунктом 5 Положення про військовий квиток офіцера запасу.
Отже, відповідач, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не мав правових підстав для заміни позивачеві військового квитка офіцера запасу, оскільки ОСОБА_1 з 20 лютого 2012 року не є офіцером запасу, на що відповідач звернув увагу позивача у відповіді на його заяву стосовно заміни військового квитка.
Стосовно доводів позивача про порушення судом першої інстанції вимог статті 114 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Верховний Суд зазначає таке.
Статтею 114 КАС України у вказаній редакції передбачено, що суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази у строк, встановлений судом. Питання про прийняття доказів, наданих з порушенням строку, встановленого судом, вирішується судом з урахуванням поважності причин несвоєчасного надання доказів.
Ухвалою від 25 листопада 2016 року суд Закарпатський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі і запропонував відповідачу надати письмові заперечення і докази у термін до 12 грудня 2016 року.
Ухвалою від 12 грудня 2016 року, прийнятою за результатами закінчення підготовчого провадження, суд повторно запропонував відповідачу надати письмові заперечення та наявні у нього докази до 23 січня 2017 року.
Відповідні заперечення та докази відповідача надійшли до суду 23 грудня 2016 року (а.с. 12).
Крім того, у судовому засіданні, що відбулося 13 березня 2017 року, протокольною ухвалою суд витребував у відповідача додаткові письмові докази, у зв`язку з чим оголосив перерву до 26 квітня 2017 року (а.с. 27). Проте 26 квітня і 18 травня 2017 року судові засідання не відбулися.
У наступному засіданні 31 липня 2017 року розгляд справи було відкладено на 22 серпня 2017 року у зв`язку з неявкою представника відповідача, стосовно якого відсутні відомості щодо належного повідомлення про дату слухання справи.
Засідання, призначене на 22 серпня 2017 року не відбулося, а в наступному засіданні 8 листопада 2017 року представник відповідача надав суду особову справу, що витребовувалася судом протокольною ухвалою від 13 березня 2017 року.
Пунктом 5 частини п`ятої статті 107 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), яка знаходиться у главі 1 «Звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі» розділу ІІІ «Провадження в суді першої інстанції» КАС України , передбачено право суду в ухвалі про відкриття провадження запропонувати відповідачу подати наявні у нього докази.
Стаття 114, яка знаходиться у Главі 2 «Підготовче провадження» того ж розділу КАС України, також передбачає право суду запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази у строк, встановлений судом.
Тобто суд вправі запропонувати відповідачу подати необхідні докази і в ухвалі про відкриття провадження, і в ухвалі, постановленій за результатами підготовчого провадження.
Так, відповідач на виконання ухвали від 12 грудня 2016 року, прийнятої за результатами підготовчого провадження, надіслав наявні у нього докази разом із запереченнями на позов, які надійшли до суду 23 грудня 2016 року (а.с. 12), тобто у строк, встановлений ухвалою від 12 грудня 2016 року.
Викладене свідчить про те, що відповідач своєчасно подав докази на виконання ухвали, прийнятій за результатами підготовчого провадження, а отже у суду не було підстав для вирішення питання про прийняття таких доказів відповідно до частини другої статті 114 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Стосовно доказів, які представник відповідача подав у засіданні, що відбулося 8 листопада 2017 року, то вони також подані на виконання протокольної ухвали суду від 13 березня 2017 року у першому ж судовому засіданні, в якому слухалася справа по суті. До того ж, як вбачається зі змісту журналу судового засідання від 8 листопада 2017 року (а.с. 41, 42), позивач не заперечував проти дослідження таких доказів (особової справи).
З огляду на викладене, Верховний Суд не встановив порушення судом першої інстанції вимог статті 114 КАС України, а тому доводи скаржника в цій частині відхиляє.
Стосовно аргументів ОСОБА_1 про порушення судами вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян» в частині ненадання відповіді по суті звернення і неповідомлення про час вручення військового квитка офіцера запасу, то Верховний Суд їх відхиляє як необґрунтовані, оскільки суди встановили і сторонами не заперечується, що відповідач відмовив у видачі вказаного квитка, а отже розглянув відповідне звернення по суті.
Враховуючи вказане правове регулювання та обставини цієї справи, Верховний Суд вважає, що суди прийняли законні та обґрунтовані постанови, а тому їх належить залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М.Мартинюк
А.В.Жук
Ж.М.Мельник-Томенко,
СуддіВерховного Суду