№ 807/965/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

справа № 807/965/15

адміністративне провадження № К/9901/54729/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управлінням ДПС у Закарпатській області, утвореного як відокремлений підрозділ ДПС України, на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 у справі №807/965/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області, утвореного як відокремлений підрозділ ДПС України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.03.2015 № 0000031703, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем акцизний податок з товарів, ввезених на митну територію України фізичними особами, на 106804,86 грн., №0000021703, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 164464,65 грн., № 0000011703, яким нараховано грошове зобов`язання за платежем мито на транспортні засоби та шини до них, що ввозяться на територію України фізичними особами, у розмірі 65047,13 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, зазначила про невмотивованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 23.02.2015 № н0003/4/0716/2801608220, оскільки при митному оформленні товару за ВМД ІМ 40ДЕ № 305080000/2013/014061 від 25.07.2013 митна вартість була визначена на рівні фактичної ціни придбання товару - автомобіля марки «AUDI-Q7», з урахування транспортних витрат та витрат на страхування, що підтверджується рахунком фактурою від 15.05.2013 № 34-2013 на суму 37800 Євро, який було видано продавцем товару «JK-Concept Autohandel» (Німеччина), складено на фірмовому бланку та містить всі необхідні реквізити; також посилалась на те, що оскільки вказаний автомобіль постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.02.2015 у справі 308/1014/15-п конфісковано в дохід державі, то відповідно до частини першої статті 290 Митного кодексу України (далі - МК України) обов`язок зі сплати митних платежів вважається виконаним.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, приймаючи вказане рішення, дійшов переконання, що сукупність документів, як поданих до митного оформлення, так і отриманих від митних органів Німеччини, вказує на те, що позивачем у митній декларації було заявлено недостовірні відомості щодо вартості транспортного засобу - автомобіль марки «AUDI-Q7», а саме визначено її у розмірі 37800,00 Євро, замість 49000,00 Євро, внаслідок чого при ввезенні автомобіля на територію України ОСОБА_1 була безпідставно звільнена від оподаткування митними платежами згідно пункту 11 частини десятої статті 374 МК України; також зазначив, що до позивача не підлягають застосуванню положення частини першої статті 290 Митного кодексу України, оскільки зазначений автомобіль в дохід держави фактично конфісковано не було.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.11.2017; прийнято нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.03.2015 № 0000031703, № 0000021703, №0000011703.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності механізму відкликання податкових повідомлень - рішень у зв`язку з припиненням обов`язку зі сплати митних платежів на підставі пункту 4 частини першої статті 290 МК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на завершення виконавчого провадження щодо конфіскації автомобіля марки «AUDI-Q7», у зв`язку з ввезенням якого на митну територію України було нараховано вказані платежі; також суд вказав, що, визначаючи митну вартість товару, позивач з урахуванням положень підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презюмовано діяла добросовісно, адже при митному оформленні товару було надано документ, виданий підприємством-продавцем із зазначеною в ньому ціною автомобіля 37 800 Євро.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Управління подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення процесуальних норм, а також неповне з`ясування обставин справи, просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції; Управління наголошувало на тому, що саме на позивача покладено обов`язок зі сплати нарахованих митних платежів у зв`язку з недотриманням норм МК України; до того ж порушення останніх при ввезенні автомобіля на митну територію України встановлено й постановою Ужгородського міськрайонного суду від 24.02.2015 у справі 308/1014/15-п, яка набрала законної сили; при цьому вказувало, що надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2024 замінено первинного відповідача - Головне управління ДФС у Закарпатській області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Закарпатській області, утвореним як відокремлений підрозділ ДПС України (далі - відповідач, Управління).

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Як відмітили суди, в період з 09.02.2015 по 13.02.2015 Управлінням було проведено невиїзну документальну перевірку стану дотримання законодавства України з питань державної митної справи при митному оформленні товару «легковий автомобіль марки «AUDI-Q7», 2012 року випуску № НОМЕР_1 » за ВМД ІМ 40ДЕ № 305080000/2013/014061 від 25.07.2013

За результатами перевірки складено акт від 23.02.2015 № н0003/4/0716/2801608220, яким встановлено надання митному органу документу, а саме рахунку-фактури (інвойса) № 34-2013 від 15.05.2013, який містить неправдиві дані щодо його вартості, що призвело до отримання громадянкою ОСОБА_1 безпідставних пільг в оподаткуванні, порушення вимог статей 267 374 МК України, підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 та пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України «Про митний тариф України», статті 7 Закону України «Про Єдиний митний тариф» і до несплати митних платежів в повному обсязі та заниження податкових зобов`язань на загальну суму 269053,31 грн., з яких ввізне мито - 52037,70 грн., акциз - 85443,89 грн та податок на додану вартість 121571,72 грн.

Такі висновки ґрунтуються на тому, що митними органами Німеччини листом від 05.08.2014 № ІІІ1/1Z4663 B-UA-149/13 проінформовано, що надані при оформленні імпорту в Україну документи були підроблені; до листа німецького підприємства «JK-Concepts Autohandel», яким надано інформацію про обставини придбання автомобіля, додано рахунок від 15.05.2013 № 34-2013, згідно якого воно продало автомобіль марки «AUDI-Q7», 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_1 » за загальною вартістю нетто 49000,00 Євро особі - ОСОБА_1, банківську виписку від 31.05.2013, відповідно до якої на рахунок вказаного підприємства перераховано кошти у розмірі 49000,00 Євро, та експортну декларацію MRN 13DE345376898785E7, експортером за якою є «JK-Concepts Autohandel», а покупцем - позивач та в якій зазначено ціну автомобіля - 49000,00 Євро; вартість автомобіля згідно вказаних документів становить 58,94% від загальної суми виплаченої ОСОБА_1 за період проходження дипломатичної служби за кордоном - 866704,96 грн., у зв`язку з чим дана операція не підпадає під дію пункту 11 частини десятої статті 374 МК України, що вказує на відсутність підстав для звільнення від оподаткування.

На підставі вказаних висновків акту перевірки Управлінням прийняті податкові повідомлення - рішення від 03.03.2015 № 0000031703, яким збільшено суму зобов`язання за платежем акцизний податок з товарів, ввезених на митну територію України фізичними особами на 106804,86 грн., в тому числі за основним платежем на 85443,89 грн. та за штрафними санкціями - 21360,97 грн.; №0000021703, яким визначено суму зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 164464,65 грн., у тому числі за основним платежем - 131571,72 та за штрафними санкціями - 32892,93 грн.; № 0000011703, яким нараховано грошове зобов`язання за платежем мито на транспортні засоби та шини до них, що ввозяться на територію України фізичними особами, у розмірі 65047,13 грн., у тому числі за основним платежем 52037,70 грн. та за штрафними санкціями - 13009,43 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням позивач скористався правом звернення до суду із цим позовом.

Згідно з частиною першою статті 246 МК України (тут і далі - в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 МК України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Частинами першою та другою статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

За приписами частини 8 статті 264 МК України з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Згідно зі статтею 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу

Частиною 5 статті 54 МК України встановлено, що органи доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) констатовано, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Положеннями пункту 54.4 статті 54 ПК України передбачено, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

За приписами підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України як грошове зобов`язання платника податків розуміють суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У відповідності до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена у встановлений законом строк).

За змістом підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний податок - це непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції), і в силу вимог підпункту 9.1.4 пункту 9.1 статті 9 цього Кодексу належить до загальнодержавних податків.

Як установлено підпунктом 14.1.145 пункту 14.1 статті 14 ПК України, до підакцизних товарів (продукції) відносяться товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які цим Кодексом встановлено ставки акцизного податку.

Платниками акцизного податку є, крім інших, фізична особа - резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства (підпункт 212.1.3 пункту 212.1 статті 212 ПК України), а об`єктами оподаткування таким податком згідно підпункту 213.1.3 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу є операції із ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України.

За правилами пункту 215.1 статті 215 ПК України до підакцизних товарів належать, зокрема, легкові автомобілі.

При цьому згідно пункту 216.4 статті 26 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання контролюючим органом у визначених законодавством випадках.

Такою ж датою виникають податкові зобов`язання з ПДВ у разі ввезення товарів на митну територію України, базою оподаткування якого у таких випадках є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів (пункт 187.8 статті 187, пункт 190.1 статті 190 ПК України).

Відповідно до пункту 271.1 статті 271 та пункту 272.1 статті 272 ПК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України.

Платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, а об`єктом оподаткування - товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 100 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами, крім випадків, передбачених статтею 234 цього Кодексу. (пункт 1 частини 1 статті 276, пункт 1 частини 1 статті 277 МК України).

Статтею 278 МК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 279 МК України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів;

Пунктом 11 частини 10 статті 374 МК України встановлено, що при ввезенні (пересиланні) на митну територію України громадянами звільняються від оподаткування митними платежами товари, що класифікуються в одній з товарних позицій 8702,08703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД (у кількості однієї одиниці за кожною товарною позицією), що ввозяться працівниками дипломатичної служби, які перебували за кордоном у довготермінових відрядженнях або проходили дипломатичну службу строком не менше одного року та повертаються в Україну, за умови, що: а) працівник дипломатичної служби є власником цих товарів; б) товари були придбані працівником дипломатичної служби в межах строку відрядження або проходження дипломатичної служби, що підтверджується відповідним наказом Міністерства закордонних справ України; в) сукупна вартість товарів не перевищує 50 відсотків від суми, що виплачується працівнику дипломатичної служби у зв`язку з перебуванням у довготерміновому відрядженні або проходженням дипломатичної служби за кордоном та підтверджується документами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судами встановлено, що при митному оформленні товару «легковий автомобіль марки «AUDI-Q7», 2012 року випуску № НОМЕР_1 » за ВМД ІМ 40ДЕ № 305080000/2013/014061 від 25.07.2013 відповідно до поданих документів, за якими вартість автомобіля склала 407796,69 грн. (вартість автомобіля - 37800,00 Євро, транспортні витрати - 100 Євро, витрати на страхування - 50 Євро), позивачу було надано пільгу на підставі пункту 11 частини 10 статті 374 МК України, а саме звільнено від оподаткування митними платежами.

Відповідно до акту перевірки позивач скористалась вказаною пільгою з огляду на те, що сума виплачена позивачу (довідка МЗС України від 12.07.2013 № 169, серія АА № 004320), як працівнику дипломатичної служби у зв`язку з перебуванням у довготерміновому відрядженні склала 866704,96 грн., з якої 50% складає 433352,48 грн.

Чопською митницею від митних органів Німеччини були отримані документи, що стосуються продажу та експорту вказаного вище транспортного засобу, а саме: лист від 05.08.2014 Ш 1/1-Z4663 B-UA-149/13, яким повідомлено, що надані при оформлені імпорту в Україні документи були підроблені; лист німецького підприємства «JKAutohandel», згідно якого автомобіль був проданий ОСОБА_1 , на ім`я якої і був виписаний рахунок; банківську виписку від 31.05.2013, відповідно до якої на рахунок німецької фірми «JKAutohandel» перераховано кошти у розмірі 49000,00 Євро; рахунок від 15.05.2013 №34-2013, за яким фірма JK «Concepts Autohandel» продала автомобіль марки «AUDI-Q7», 2012 року випуску, кузов НОМЕР_1 » за загальною вартістю 49000,00 Євро особі ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), експортна декларація MRN 13DE345376898785E7.

Проаналізувавши вказані обставини справи у їх взаємозв`язку з зазначеними положеннями МК України та ПК України, суд першої інстанції дійшов переконання, що сукупність документів, як поданих до митного оформлення ОСОБА_2 за дорученням позивача, так і отриманих від митних органів Німеччини, вказує на те, що транспортний засіб був проданий за загальною ціною 49000,00 Євро (згідно з курсом НБУ станом на 13.03.2017 - 510877,38 грн.), що становить 58,94% від загальної суми, виплаченої позивачці за період дипломатичної служби за кордоном, з огляду на що відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від оподаткування митними платежами відповідно до пункту 11 частини 10 статті 374 МК України, а отже оспорювані податкові повідомлення - рішення були прийняті відповідачем у спосіб та порядку, визначеному чинним законодавством, та у межах наданих йому повноважень.

При цьому суд визнав неприйнятними посилання позивача на наявність судового рішення, яким конфісковано ввезений автомобіль, як підставу, на його думку, для застосування приписів пункту 4 частини 1 статті 290 МК України, якими передбачено у такому разі припинення обов`язку зі сплати митних платежів.

Разом з тим, мотивував таку свою позицію, вказуючи на наступне.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.02.2015 у справі № 308/1014/15-п, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 26.10.2015, громадянина України ОСОБА_2 визнано винним в порушенні митних правил за частиною 1 статті 483 МК України; накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 510877,38 грн; вилучений у ОСОБА_2 транспортний засіб, а саме: легковий автомобіль марки «Ауді Q-7», кузов № НОМЕР_1 , 2012 року випуску об`єм двигуна 2967 см. куб., тип двигуна дизельний, вартістю 510877,38грн. конфісковано в дохід держави; крім того зауважено, що в разі неможливості конфіскації даного автомобіля стягнути з ОСОБА_2 вартість автомобіля 510877,38 грн.

Водночас, на момент розгляду адміністративної справи згаданий вище автомобіль конфісковано не було, про що свідчать пояснення, надані ОСОБА_2 , який вказав, що автомобіль він перемістив на митну територію України та в подальшому займався оформленням його у митниці та органах ДАІ УМВС на підставі довіреності, яка йому була надана громадянкою ОСОБА_1 , та лист Іршавського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 04.10.2017 № 13.5-34/10622, яким було повідомлено, що вказане вище рішення суду не виконано.

В свою чергу суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з необхідності застосування до спірних правовідносин положень пункту 4 частини 1 статті 290 МК України та визнання припиненим обов`язку зі сплати митних платежів у зв`язку із завершенням виконавчого провадження щодо конфіскації автомобіля, оскільки згідно інформації з офіційного сайту Автоматизованої системи виконавчого провадження (https://asvpweb.minjust.gov.uа) на момент постановлення рішення єдине виконавче провадження, що наявне в даній системі, в якому боржником фігурує ОСОБА_2 (стягувач Держава), є завершеним та згідно пояснень учасників купівлі вказаного автомобіля, поданих відповідачем на виконання усної вимоги суду першої інстанції та долучених до матеріалів справи, автомобіль не перебуває у користуванні позивача; до того ж відзначив, що вона не була суб`єктом фактичного ввезення автомобіля на митну територію України; вину ж уповноваженої неї особи ( ОСОБА_2 ) у порушенні митних правил доведено у встановленому законом порядку, що в цілому дає підстави для висновку про протиправність оспорюваних податкових повідомлень - рішень.

Надавши правову оцінку судовим рішенням, враховуючи сутність спірних правовідносин та їх законодавче регулювання, слід констатувати, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для звільнення позивача від оподаткування митними платежами на підставі пункту 11 частини 10 статті 374 МК України.

Суд же апеляційної інстанції не спростував таких висновків суду першої інстанції та не навів переконливих аргументів щодо їх неправильності. Фактично його позиція зводиться до посилань як таких на обставини без надання останнім будь-якого аналізу в контексті можливості застосування положень вказаної норми МК України.

Що ж до мотивування рішень в контексті приписів пункту 4 частини 1 статті 290 МК України, якими передбачено у разі конфіскації ввезених товарів припинення обов`язку зі сплати митних платежів, із можливістю застосування чи незастосування вказаної норми до правовідносин, що склалися у даній конкретній ситуації, то як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково пов`язували обставини наявності постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.02.2015 у справі № 308/1014/15-п та процедури її виконання із припиненням обов`язку позивача щодо сплати митних платежів (суд апеляційної інстанції)/його неприпинення (суд першої інстанції) з вказаними нормами.

Так, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, які підтверджують або спростовують законність визначення контролюючим органом суми грошових зобов`язань платнику податків у разі, коли результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про порушення вимог податкового та пов`язаного із ним законодавства й заниження податкових зобов`язань, визначених платником податків у митній декларації, а не випадки, передбачені статтею 290 МК України, настання яких обумовлює припинення обов`язку саме із сплати митних платежів, а не звільнення від оподаткування ними.

Відтак посилання судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.02.2015 у справі № 308/1014/15-п та подальші дії внаслідок її реалізації, як на обставину, що свідчить про наявність чи відсутність підстав для застосування положень пункту 4 частини 1 статті 290 МК України, не можуть бути визнані прийнятними; крім того вказане судове рішення у справі №308/1014/15-п, хоча й стосується автомобіля, який за дорученням позивача було ввезено ОСОБА_2 , водночас не містить обставин, які б стосувались позивача особисто, зокрема, в частині щодо конфіскації автомобіля саме в неї.

Водночас, оскільки наведене не призвело до ухвалення судом першої інстнації неправильного по суті судового рішення, мотивувальна частина постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 підлягає зміні шляхом її викладення у редакції цієї постанови.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 341 349 351 352 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управлінням ДПС у Закарпатській області, утвореного як відокремлений підрозділ ДПС України, задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 скасувати, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 залишити в силі, змінивши її в мотивувальній частині та виклавши у редакції, наведеній цією постановою.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова