ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 808/2442/18
касаційне провадження № К/9901/1909/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Олендера І.Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2018 (суддя Татаринов Д.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 (головуючий суддя - Сафронова С.В., судді - Чепурнов Д.В., Мельник В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 18.05.2018 №0016411305, №0016421305.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про безпідставність висновків акта перевірки та невідповідність цих висновків фактичним обставинам справи. На переконання позивача, він не отримував від компанії «Transaquatic LTD» дивідендів у сумі 200000 доларів США, а протоколи зборів акціонерів є лише наміром перерахувати дивідендів і не свідчать про дійсне здійснення йому перерахування коштів, не є первинними документами в підтвердження отримання ним прибутку. Належні йому кошти було зараховано в якості погашення позики, отриманої раніше у компанії «Transaquatic LTD», що також знайшло своє відображення і у листі ДФС України від 07.12.2017 № 33922/7/99-99-13-04-02-17.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 18.05.2018 №0016411305, №0016421305.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що контролюючим органом безпідставно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було отримано прибуток від Компанії «Transaquatic LTD» і в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження отримання ним прибутку від цієї Компанії. Зазначене свідчить про відсутність у позивача обов`язку декларування і необґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Скаржник доводить неврахування судами, що позивач у 2014 році отримав прибуток у розмірі 200000 доларів США, з яких не сплатив податок на дохід фізичних осіб та не подав декларацію про дохід фізичних осіб, що слугувало підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Відповідач вважає, що з протоколів зборів акціонерів Компанії «Transaquatic LTD» вбачається отримання прибутку позивачем.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень, скаржник фактично оспорює фактичні обставини у справі, встановлені судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.02.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.10.2024 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 09.10.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що в період з 05.03.2018 по 27.03.2018 контролюючим органом проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача, який не є-суб`єктом господарювання, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з доходів виплачених фізичній особі за ознакою доходу « 109» у період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 03.04.2018 №278/08-01-13-05/2812200057 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог:
підпунктів 14.1.49, 14.1.55 пункту 14.1 статті 14, підпункту 163.1.3 пункту 163.1 статті 163, пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.8 пункту 164.2 статті 164, підпункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 ПК України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2014 рік у сумі 81879,30 грн;
підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України, в результаті чого позивачем не подано до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік при граничному терміні надання до 01.05.2015.
Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 27.07.2015 №32015080000000056 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212, частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України. В межах досудового розслідування встановлено, що громадянин України: ОСОБА_1 отримав 200000 доларів США дивідендів як частину накопиченого та нерозподіленого прибутку в минулих періодах, яка була зарахована в якості погашення позики отриманою раніше у компанії «Transaquatic LTD» - юридичної особи-нерезиденту, зареєстрованою за адресою: Віргінські острови, у розмірі 200000 доларів США, проте відомості про доходи (прибуток), отриманий з джерел за межами України не відобразили у Податкових деклараціях про майновий стан і доходи у вигляді «Дохід у вигляді дивідендів (крім дивідендів, визначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165, підпунктів 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 ПК України за ознакою « 109» у період з 01.01.2014 по 31.12.2015.
Зокрема, у акті перевірки було вказано, що відповідно до протоколів зборів акціонерів Компанії «Transaquatic LTD» від 21.01.2014 №24, від 01.06.2015 №39 позивач отримав 200000 доларів США нерозподіленого прибутку у якості дивідендів (еквівалент 1637585,9 грн за курсом 8,18793 грн за 1 долар США), як частину накопиченого та нерозподіленого прибутку в минулих періодах. Суму отриманого нерозподіленого прибутку позивачу було зараховано в якості погашення позики, отриманої ним раніше у Компанії «Transaquatic LTD».
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2018:
№0016421305, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові санкції) у сумі 170,00 грн;
№0016411805, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 81879,30 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 20469,83 грн.
Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень слугували висновки акта перевірки про отримання позивачем прибутку у розмірі 200000 доларів США, з яких не було сплачено податок на дохід фізичних осіб та не було подано декларації про дохід фізичних осіб.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.49 пункту 14.1 статті 49 ПК України визначено, що дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.55 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.
Пунктом 162.1 статті 162 ПК України передбачено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Пунктами 164.1, 164.2, 164.4 статті 164 ПК України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу. Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.
Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2, пункту 164.3 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Суми розстрочених податкових зобов`язань розраховуються платником податку самостійно згідно з документами щодо суми прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків) та погашаються рівними частинами кожного календарного кварталу до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня і до 20 грудня) починаючи з кварталу, що настає за тим кварталом, у якому до контролюючого органу подано заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов`язання. При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.
Відповідно до підпунктів 170.11.1, 170.11.2 пункту 170.11 статті 170 ПК України у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов`язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, крім доходів, визначених підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу. У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 цього Кодексу, такий платник зобов`язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами.
З аналізу наведених норм вбачається, що дивіденди, отримані від іноземної компанії фізичною особою, підлягають оподаткуванню і таке отримання дивідендів повинне бути підтверджено належними первинними документами.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, право на відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку виникає лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно до пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують зміну майнового стану платника податків та зміну показників податкового зобов`язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити дійсність вчинення тієї чи іншої бухгалтерської операції.
За правилами пунктів 179.1, 179.7 статті 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Сума податкових зобов`язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Однак, як установлено судами, позивач не отримував прибуток у 2014 році у вигляді дивідендів від компанії «Transaquatic LTD», кошти у вигляді нерозподіленого прибутку - дивідендів фактично не були виплачені ОСОБА_2 , а були зараховані як погашення позики, виданої раніше Компанією «Transaquatic LTD», в матеріалах справи відсутні первинні документи в підтвердження отримання позивачем прибутку.
Зазначене також знайшло своє відображення у ДФС України від 07.12.2017 № 33922/7/99-99-13-04-02-17.
З огляду на викладене, ураховуючи встановлені судами обставини, зокрема, відсутність доказів в підтвердження отримання позивачем прибутку, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних рішень.
Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк І.Я.Олендер