ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2023 року
м. Київ
справа № 808/2829/17
касаційне провадження № К/9901/53390/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2017 (суддя - Лазаренко М.С.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 (головуючий суддя - Круговий О.О., судді - Прокопчук Т.С., Шлай А.В.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав до суду позов, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 №4831-12.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що строк дії договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 12.09.2009 між Запорізькою міською радою та позивачем закінчився 30.11.2015, новий договір не укладався, відтак нарахування податковим органом орендної плати за 2016 рік у сумі 255708,61 грн та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є протиправним.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 18.12.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018, у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у позивача як власника споруди що розташовані на земельній ділянці є наявний обов`язок зі сплати за землю що виник у нього з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно не залежно від того, чи зареєстрував останній договір оренди у відповідному законодавством порядку чи ні.
Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, зокрема пунктів 286.2, 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Наголошує на тому, що дія договору оренди земельної ділянки закінчилась, новий договір не укладався, тому він не зобов`язаний сплачувати орендну плату за землю. Посилається на недоведеність позивачем, що позивач не використовує земельну ділянку для провадження господарської діяльності. Зауважує про неврахування судами, що відповідно до рішення Запорізької міської ради №6-2015-06-30 «Про встановлення податку на майно (в частині плати за землю)», додаток №2 встановлена ставка земельного податку, яка діяла в 2016 році для земель, на яких розташовані нежитлові приміщення, які належать позивачу, дорівнює 1 відсоток від нормативної грошової оцінки, а не 3 відсотка, як було застосовано відповідачем.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.08.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.07.2023 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 11.07.2023.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.
Судами попередніх інстанцій установлено, що між позивачем та Запорізькою міською радою був укладений договір оренди землі (далі договір), за умовами якого Запорізька міська рада, відповідно до Рішення тридцять другої сесії п`ятого скликання від 16.04.2009 № 61/100 надає, а позивач приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розташування виробничо-складського комплексу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа земельної ділянки становить 2.1508 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 3155223,60 грн. Відповідно до пункту 8 Договору строк дії якого закінчився 30.11.2015.
Підпунктом 9-11 договору визначений порядок та розмір орендної плати, та відповідно до пунктів 14, 15 договору земельна ділянка передана в оренду для розташування виробничо-складського комплексу; цільове призначення земельної ділянки (категорія земель): землі промисловості.
Зазначені відомості також відображені сторонами у розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку, грошова оцінка якої проведена на 01.01.2009, плані земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровому плані земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:03:033:0392), акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), абрисі земельної ділянки та акті прийому-передачі земельної ділянки, що є невід`ємними частинами договору.
Вказаний договір було зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.10.2009 за №040926101989.
Рішенням Запорізької міської ради №58/87 від 07.10.2015 позивачу продовжено право оренди на вказану земельну ділянку та зобов`язано у чотирьох місячний термін після прийняття даного рішення із Запорізькою міською радою договір оренди землі на вказану земельну ділянку.
30.06.2016 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №4831-12, яким визначено зобов`язання у розмірі 255 708,61 грн за платежем «орендна плата з фізичних осіб».
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).
Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).
Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
Як встановлено судовими інстанціями, позивач є власником об`єктів нерухомого майна що розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно: будівля складу літ. Б за адресою АДРЕСА_1 право власності за позивачем зареєстроване 09.01.2009. Доказів відчуження в 2016 році зазначених об`єктів нерухомого майна третім особам позивачем не надано.
З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що він не є платником земельного податку з огляду на те, що за ним не зареєстровано право власності або право користування земельною ділянкою, викладені в касаційній скарзі.
Колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника, що контролюючим органом було невірно визначено розмір грошового зобов`язання з плати за землю, оскільки фактично земельна ділянка, яка знаходиться під належними позивачу на праві власності будівлями становить лише 0,3337 га, що є часткою від розміру тієї землі, за яку позивачу нараховано грошове зобов`язання з огляду на наступне.
Відповідно до відомостей отриманих контролюючим органом від Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (лист від 15.07.2016 №8-28-99.3-2264/2-16) нормативно грошова оцінка земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01.01.2016 становила 8523620,40 грн за відповідний рік.
Так, земельну ділянку, яка находиться за адресою АДРЕСА_1 . Загальна, та площа якої становить 2.1508 га, позивачем було отримано в платне користування на підставі договору у 2009 році. Договір про оплатне користування земельною ділянкою закінчився в 2015 році.
Як встановлено судами, позивачем не доведено того факту, що він дійсно не користується прилеглою землею, при цьому, при реєстрації права за ним власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган, приймаючи діяв у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу позивача на судові рішення першої та апеляційної інстанцій у даній справі слід залишити без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова