ПОСТАНОВА
Іменем України
08 квітня 2020 року
Київ
справа №808/4162/17
провадження №К/9901/55970/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом Приморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про скасування постанови в частині стягнення виконавчого збору, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Приморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Конишева О. В., і постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Панченко О. М. (доповідач), Іванова С. М., Чередниченка В. Є.
І. Суть спору
1. У грудні 2017 року Приморське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі також УПФУ, позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (надалі також Орган ДВС, відповідач), у якому просило скасувати постанову державного виконавця від 12 грудня 2017 року в частині стягнення виконавчого збору на суму 12800,00 гривень.
2. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що спірна постанова від 12 грудня 2017 року ВП №55363352 в частині стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі протиправною, адже УПФУ є державним органом, а виконавчий збір у такому випадку відповідно до статті 27 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон України «Про виконавче провадження») не стягується.
3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зауважив на тому, що спірну постанову винесено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. На виконанні державного виконавця Відділу ДВС перебуває виконавче провадження ВП № 55363352 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 2-а-2929/2011, виданого 29 жовтня 2014 року Приазовським районним судом Запорізької області про зобов`язання УПФУ здійснити перерахунок та забезпечити виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 25 лютого 2011 року по 22 липня 2011 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка розраховується відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням раніше сплачених сум соціальної допомоги за цей період як особі, що має статус «дитина війни».
5. Постановою державного виконавця Гогунської Поліни Михайлівни від 12 грудня 2017 року ВП № 55363352 в порядку статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документу та постановлено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 12800 гривень (пункт 3 цієї постанови).
6. Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 5 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року, в позові відмовив.
8. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що при винесенні спірної постанови державний виконавець правомірно керувався Законом України «Про виконавче провадження», із зазначенням розміру виконавчого збір/основної винагороди приватного виконавця, визначеної статтею 27 цього Закону.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
9. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення з боку судів першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та порушення ними норм матеріального права.
10. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про задоволення позову.
11. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Оцінка Верховного Суду
12. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
13. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
14. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
15. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
16. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
18. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
19. За приписами частини п`ятої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що була чинною на час відкриття виконавчого провадження) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
20. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що була чинною на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
21. Відповідно до пункту 8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником до відкриття виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
22. Як установили суди та зазначено вище, на виконанні у Відділі ДВС перебувало рішення суду про зобов`язання боржника (позивача) провести перерахунок та виплату у визначеному порядку, а не стягнення конкретно визначеного розміру суми боргу за невиплаченою пенсією.
23. Отже, пункт 1 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в даному випадку застосуванню не підлягає.
24. Так само у випадку, що розглядається, не підлягає застосуванню пункт 3 цієї ж статті з таких підстав.
25. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» обумовлено, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
26. Приписами частини першої статті 3 цього ж Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
27. Статтею ж 7 зазначеного Закону встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
28. За такого правого регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
29. Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.
30. Водночас доречно зауважити на тому, що відповідно до частини третьої статті 287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
31. Відповідно до статті 6 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», систему органів примусового виконання рішень становлять:
1) Міністерство юстиції України;
2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
32. За приписами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;
управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.
33. З наведеного висновується, що відділи примусового виконання рішень є структурними підрозділами управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, та не є самостійними органами, які в розумінні частини третьої статті 287 КАС України можуть бути відповідачами у відповідній категорії справ.
34. Разом із цим, указана помилка судів не вплинула на правильність розгляду справи по суті, що в силу частини другої статті 350, частини другої статті 351 КАС України унеможливлює скасування судових рішень виключно з цих підстав.
35. Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
36. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VІІІ. Судові витрати
37. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341 345 349 350 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 808/4162/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич