ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2020 року
Київ
справа №808/746/13-а
адміністративне провадження №К/9901/19401/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року (головуючий суддя - Татаринов Д.В.)
та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Чепурнова Д.В., судді - Прокопчук Т.С., Сафронова С.В.)
у справі №808/746/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький комбінат будматеріалів"
до Запорізької об`єднаної джержавної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області)
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Запорізький комбінат будматеріалів" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступником якої є Запорізька об`єднана джержавна податкова інспекція Головного управління ДФС у запорізькій області, далі - контролюючий орган, відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючого органу та правомірність визначення платником своїх податкових зобов`язань.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі:
- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення №0000052211 від 15.01.2013, №0000062211 від 16.01.2013;
- стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький комбінат будматеріалів" судовий збір в розмірі 2 294 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду Україна від 29 вересня 2015 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському рацоні м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби задоволено частково, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року скасовано, а справу направлено до Запорізького окружного адміністративного суду на новий розгляд.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України зазначив, що Товариством не надано первинні документи, що підтверджують перевезення товару та здійснення вантажних робіт.
За результатами нового розгляду справи, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000052211 від15 січня 2013 року з податку на прибуток на суму 265 409, 00 грн і штрафних санкцій 66 352, 25 грн та податкове повідомлення - рішення 0000062211 від 15 січня 2013 року з податку на додану вартість на суму 252 770, 00 грн, і штрафних санкцій 126 385, 00 грн; присуджено на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький комбінат будматеріалів" за рахунок бюджетних асигнувань Державною податковою інспекцією Орджонікідзевського району м. Запоріжжя судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 2 294, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджують реальність виконання господарських операцій позивача з ТОВ "Стройтекс" у періоді, що перевірявся.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач, зазначає про відсутність реального виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ "Стройтекс".
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, основним видом діяльності позивача згідно КВЕД є 23.52 є виробництво вапна та гіпсових сумішей.
Посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року.
За результатами перевірки складено акт №343/22-1108/00290771 від 29 грудня 2012 року (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків а Акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення Товариством вимог:
- пункту 135.1, пункту 135.2 статті 135, підпункту 135.5.5, підпункту 135.5.14 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.8 статті 137; підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України; вимог наказу Міністерства фінансів України від 28 вересня 2011 року за №1213 «Про затвердження форми податкової декларації з податку на прибуток підприємства», затверджених Міністерством юстиції України від 20 жовтня 2011 року №1251/19953 із змінами та доповненнями, внесеними 21 грудня 2011 року за №1684, внаслідок чого підприємством ПАТ «Запорізький комбінат будматеріалів»:
завищено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 3 725 грн, в т.ч. по періодам: І квартал 2012 року у розмірі 3 725 грн; півріччя 2012 року у розмірі 0 грн; III квартали 2012 року у розмірі 0 грн;
занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 265 409 грн., в т.ч. по періодам: квартал 2012 року у сумі 265 409 грн; півріччя 2012 року у сумі 265 409 грн; квартал 2012 року у сумі 0 грн ІІ-ІІІ квартали 2012 року у сумі 265 409 грн;
- пункт 44.1 статті 44, пункт 198.2, пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198, пункт 201.1, пункт 201.4, пункт 201.7 пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, вимог порядку заповнення декларації з ПДВ у відповідності до наказу Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року за №1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20 грудня 2011 року за №1490/20228 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», внаслідок чого підприємством ПАТ «Запорізький комбінат будматеріалів» занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 252 770 грн., в т.ч. по періодам: травень 2012 року у сумі 176 187 грн; червень 2012 року у сумі 23 786 грн; липень 2012 року у сумі 14 021 грн; серпень 2012 року у сумі 38 776 грн.
- порушення пункт 3.2 статті 3 наказу ДПА України від 24 грудня 2010 року за №1020 зареєстрованого Мін`юстом України №46/18784 від 13 січня 2011 року із змінами та доповненнями, статті 51 Податкового кодексу України, а саме: у податковому розрахунку за формою 1-ДФ за 2 квартал 2011 року невірно відображено, сума нарахованого доходу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відповідно до первинних документів та даних оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, сума нарахованого доходу склала 500,00 грн, у податковому розрахунку за формою 1-ДФ відображено суму 0,00 грн; у податковому розрахунку за формою 1-ДФ за 3 квартал 2011 року невірно відображено, сума нарахованого доходу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 відповідно до первинних документів та даних оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, сума нарахованого доходу склала 224,70 грн, у податковому розрахунку за формою 1-ДФ відображено суму 158,20 грн; у податковому розрахунку за формою 1-ДФ за 3 квартал 2011 року невірно відображено, сума нарахованого доходу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 відповідно до первинних документів та даних оборотно - сальдової відомості по рахунку 631, сума нарахованого доходу склала 13 651,80 грн., у податковому розрахунку за формою 1-ДФ відображено суму 13 502, 81 грн.
На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 15 січня 2013 року:
- №0000052211, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 331 761, 25 грн, з яких за основним платежем - 265 409 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 66 352, 25 грн;
- №0000062211, яким Товариству визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 379 155 грн, з яких за основним платежем - 252 770 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 126 385 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реального виконання умов договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Стройтекс" договору.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п. 139.1.9 не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.
При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 травня 2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Стройтекс" (Постачальник) укладено договір поставки №1/05, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити продукцію - камінь вапняний фракції 40-80, а Покупець зобов`язується забезпечити прийом та оплату товару у кількості та по цінам згідно специфікацій, що є невід`ємними частинами цього договору.
На підтвердження реальності виконання умов зазначених договорів, позивач надав суду копії додаткових угод до договору постачання №1/05 від 06 травня 2011 року; заявок на каміння вапнякове; специфікацій до Договору №1/05 від 06 травня 2011 року; рахунків-фактури, видаткових накладних; податкових накладних, залізничних накладних; подорожніх листів; банківських виписок, паспортів якості, тощо.
Надані позивачем документи містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбане позивачем каміння вапнякове використане останнім, як сировина для виготовлення основної своєї продукції - вапна та цегли.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами.
Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку. Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилався на те, що позивачем до перевірки були надані лише факсокопії залізничних накладних, з яких не у повному обсязі можливо прочитати основні реквізити документів. Також контролюючий орган послався на те, що у наданих Товариством накладних вантажоодержувачем зазначено ДП «Запорізький річковий порт» АСК, коли за Договором №1/05 від 06 травня 2011 року вантажоодержувачем є ПАТ «Запорізький комбінат будматеріалів».
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність зазначених доводів контролюючого органу з огляду на те, що надані позивачем належним чином оформлені копії залізничних накладних та подорожніх листів підтверджують фактичне здійснення поставки товару, а ДП «Запорізький річковий порт» на виконання вимог договору №07-12.2/12-02 від 01 січня 2012 року, укладеного між ПАТ Запорізький комбінат будматеріалів» - Вантажовласник і ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» - Порт, діяло від імені позивача та за його доручення здійснювало переміщення вантажу - каміння, яке було придбано позивачем у ТОВ «Стройтєкс». Вищевикладене також підтвердила свідок - статист Філії Запорізький річний порт «АСК «Укррічфлот» Єсаянц І.В.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що позивачем правильно заповнено податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2012 року та вірно визначено і відображено у розділі II розмір податкового кредиту, а також на виконання норм законодавства включено отримані від ТОВ «Стройтєкс» податкові накладні до реєстру.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, контролюючим органом не зазначено. Скаржником у касаційній скарзі наводяться доводи, аналогічні тим, які були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та спростовані ними.
Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги податкового органу, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343 350 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова