№ 809/200/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 809/200/18

адміністративне провадження № К/9901/57693/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І. В.,

суддів Шарапи В. М., Чиркіна С. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Гундяк В. Д. від 05 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бруновської Н. В., Затолочного В. С., Шавеля Р. М. від 13 червня 2018 року

у справі №809/200/18

за позовом ОСОБА_1

до державного кадастрового реєстратора відділу у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Семен Мирослави Миколаївни

про визнання протиправним та скасування рішення

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державного кадастрового реєстратора відділу у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Семен М. М. (далі також - відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 11 січня 2018 року №РВ-2600360312018.

2. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року, позов задоволено.

3. 27 липня 2018 року Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 липня 2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Желєзного І. В., суддів: Шарапи В. М. та Чиркіна С. М.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до рішення Чесниківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 26 квітня 2017 року, з урахуванням змін до нього рішенням від 02 листопада 2017 року, позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0, 4000 га, яка розташована по вул. Хліборобська в с. Чесники, та зобов`язано у місячний термін розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

7. На виконання вищевказаного рішення позивач розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який отримав позитивний висновок органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

8. 28 грудня 2017 року позивач звернувся із заявою до державного кадастрового реєстратора відділу у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Семен М. М. про внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

9. 11 січня 2018 року державним кадастровим реєстратором відділу у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Семен М. М прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру № РВ-2600360312018 з підстави невідповідності електронного документа встановленим вимогам, а саме: у наданому проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутнє погодження у структурних підрозділах районної державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури.

10. При цьому, згідно із протоколом проведення перевірки електронного документа від 11 січня 2018 року №ПП-2600194462018 порушень та зауважень до поданого проекту землеустрою не виявлено.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

11. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що державний реєстратор не зазначив жодної норми права, яким би не відповідав поданий проект землеустрою. Крім того, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області надало позитивний висновок щодо проекту землеустрою.

Вимога про отримання погодження проекту землеустрою земельної ділянки, відведеної для особистого селянського господарства, від органу містобудування та архітектури є незаконною, оскільки проект землеустрою розроблено щодо ділянки, на якій відсутні об`єкти будівництва та їх розташування не планується.

12. Відповідач проти позову заперечив. Зазначив, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах населеного пункту, підлягає погодженню структурним підрозділом районної державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, відповідно відмова у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за відсутності цього обов`язкового елементу правомірна.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у випадку розташування на земельній ділянці об`єкта будівництва або у випадку, коли планується розташування такого об`єкта на земельній ділянці, щодо якої виготовлено проект землеустрою, такий проект землеустрою підлягає погодженню структурними підрозділами районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури. Враховуючи вимоги частини 2 статті 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою на земельну ділянку, на якій відсутній об`єкт будівництва, або не планується розташування такого об`єкта, не потребує погодження структурного підрозділу районної державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури.

Оскільки проект землеустрою, стосується земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, на якій відсутні об`єкти будівництва, і розташування таких об`єктів не планується, відповідач безпідставно відмовив у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав відсутності погодження проекту органом містобудування та архітектури.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в касаційній скарзі вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими та безпідставними, оскільки, на його думку, законодавець визначив, що всі без виключення проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які знаходяться у межах населеного пункту, підлягають погодженню з органом містобудування та архітектури. А проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що знаходяться за межами населеного пункту, підлягають погодженню з органом містобудування та архітектури тільки у випадках, якщо на ділянках є об`єкт будівництва або планується будівництво. Визначення чи планується, чи не планується об`єкт будівництва відноситься виключно до земельних ділянок за межами населеного пункту.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

16. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

18. Відповідно до частини статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

19. Відповідно до частин 1, 2 статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, підлягає обов`язковому погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

20. Частиною 6 статті 186 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,4000 га, щодо якої розроблено проект землеустрою, розташована в межах населеного пункту по вул. Хліборобська в с. Чесники Рогатинського району Івано-Франківської області, на якій відсутні об`єкти будівництва, і розташування таких об`єктів не планується.

22. Правове значення має те, що на земельній ділянці не розташовано і не планується розташування об`єкта будівництва. Частина 2 статті 186-2 ЗК України не передбачає таких обмежень в залежності від місцезнаходження земельної ділянки.

23. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки структурним підрозділом районної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури вимагається виключно у випадках, якщо на ній розташовано або планується розташування об`єкта будівництва.

24. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 820/5134/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 815/6124/17 та від 21 травня 2020 року у справі № 809/201/18.

25. Обставини цієї справи є релевантними з обставинами у вищезазначених справах, оскільки спірні земельні ділянки знаходились в межах населеного пункту.

26. Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, земельна ділянка, щодо якої розроблено проект землеустрою на замовлення ОСОБА_1 , виділяється для особистого селянського господарства і на ній не розташований та не планується розташування об`єкта будівництва.

27. Таким чином, доводи скаржника не ґрунтуються на правильному тлумаченні частини 2 статті 186-1 Земельного кодексу України про те, що усі земельні ділянки у межах міста підлягають погодженню зі структурними підрозділами районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.

28. Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги частини 2 статті 186-1 Земельного кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються.

29. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

30. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

31. Верховний Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

32. Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

33. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

34. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

35. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: В.М.Шарапа

С.М.Чиркін