ПОСТАНОВА
Іменем України
08 квітня 2020 року
Київ
справа №809/677/18
провадження №К/9901/57859/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду, прийняте 08 травня 2018 року у складі головуючого судді - Могили А. Б., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, ухвалену 25 червня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Качмара В. Я., суддів: Багрія В. М., Гінди О. М.
І. Суть спору
1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до суду з позовом до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (надалі також Коломийський міськрайонний ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, відповідач) про скасування постанови начальника Коломийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Попик В. П. від 22 березня 2018 року у виконавчому провадженні №54378299 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 06 лютого 2018 року, винесеної Кузьмином М. В. при примусовому виконанні документу № 09-04-105/230.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що державний виконавець Кузьмин М.В., закінчуючи 06 лютого 2018 року виконавче провадження №54378299, вірно взяв до уваги постанову Коломийського міськрайонного суду від 08 листопада 2017 року про закриття провадження в справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Скасувавши постанову державного виконавця від 06 лютого 2018 року начальник Коломийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Попик В.П., на думку позивача, фактично піддала останнього юридичній відповідальності двічі за одне й те ж правопорушення.
3. Крім того, позивач указує, що відкриття виконавчого провадження №54378299 01серпня 2017 року вчинено поза встановлений трьох місячний строк пред`явлення постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 09-04-105/230 від 29 вересня 2016 року до виконання, оскільки виконавче провадження №53076899, яке завершене 29 червня 2017 року, стосувалося виконання іншого виконавчого документу управління Держпраці в Івано-Франківській області.
4. Відповідач позовні вимоги не визнав та вказав, що виконавчий документ - постанова Управління Держпраці в Івано-Франківській області №09-04-105/230 від 29 вересня 2016 року надходила для примусового виконання тричі. Вперше перебувала на виконанні у період з 08 грудня 2016 року до 29 червня 2017 року ВП №53076899, за наслідками якого виконавчий документ повернуто стягувачу через неможливість встановити місце перебування боржника. Повторно вказаний виконавчий документ перебував на виконанні у період з 01 серпня 2017 року до 06 лютого 2018 року ВП №54378299, але після скасування постанови від 06 лютого 2018 року про його закінчення, продовжує перебувати на виконанні. Втретє постанова управління Держпраці в Івано-Франківській області № 09-04-105/230 від 29 вересня 2016 року надійшла для виконання 19 лютого2018 року ВП №55830541. Однак, внаслідок вивчення матеріалів трьох виконавчих проваджень начальником Коломийського міськрайонного ВДВС Попик В.П. 22 березня 2018 року винесено дві постанови про скасування процесуальних документів. Першою скасована постанова державного виконавця Кузьмина М.В. від 06 лютого 2018 року про закінчення виконавчого провадження №54378299, а другою, як наслідок, скасована постанова державного виконавця Паращук М.В. від 19 лютого 2018 року про відкриття виконавчого провадження №55830541. Скасовуючи постанову від 06 лютого 2018 року про закінчення ВП №54378299, начальник Коломийського міськрайонного ВДВС Попик В.П. виходила з того, що державний виконавець помилково вважав, що закриття провадження в адміністративній справі за ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП) відносно позивача є підставою для закінчення виконавчого провадження про стягнення з останнього штрафу згідно статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
І. Встановлені судами фактичні обставини справи
5. Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області позивача, як фізичну особу-підприємця, за порушення вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України притягнуто до відповідальності, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України у вигляді штрафу в розмірі 43500,00 гривень, що підтверджується копію постанови від 29 вересня 2016 року за №09-04-105/230.
6. 08 грудня 2016 року державним виконавцем Коломийського міськрайонного ВДВС Панкратьєвим В. В. відкрито виконавче провадження №53076899, про що винесено постанову. За наслідками виконання цей виконавчий документ постановою державного виконавця від 29 червня 2017 року повернуто стягувачу через неможливість встановити місце перебування боржника. При відкритті цього виконавчого провадження державним виконавецем допущено описку в номері виконавчого документу.
7. Постановою старшого державного виконавця Коломийського міськрайонного ВДВС Кузьмина М.В. від 01 серпня 2017 року вдруге відкрито виконавче провадження (ВП №54378299) з виконання постанови від 29 вересня 2016 року за №09-04-105/230.
8. Врахувавши постанову Коломийського міськрайонного суду від 08 листопада 2016 року, якою позивача визнано винним за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП, а провадження в адміністративній справі закрито із застосуванням статті 38 КУпАП, державний виконавець Кузьмин М.В. 06 лютого 2018 року прийняв рішення про закінчення виконавчого провадження №54378299 про стягнення з позивача на користь держави штрафу в розмірі 43500,00 гривень.
9. 22 березня 2018 року начальником Коломийського міськрайонного ВДВС Попик В.П. винесено постанову, якою скасовано постанову державного виконавця Кузьмина М.В. від 06 лютого 2018 року про закінчення виконавчого провадження №54378299. Про вказану постанову керівника відповідача позивачу стало відомо 03 квітня 2018 року під час розгляду Івано-Франківським окружним адміністративним судом адміністративної справи №809/538/18 (а.с.17).
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
11. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що на момент прийняття спірної постанови рішення Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 29 вересня 2016 року за №09-04-105/230 у визначеному законом порядку не скасоване та є рішенням, що підлягає примусовому виконанню.
12. Посилання представника позивача на неправомірність виконання відповідачем постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 29 вересня 2016 року за №09-04-105/230, як на застосування подвійного покарання за одне правопорушення, суд вважав безпідставним.
IV. Касаційне оскарження
13. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
14. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що оскаржуваною постановою фактично нівельовано ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2018 року (справа №346/3868/17), якою закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області про скасування постанови старшого державного виконавця Кузьмина М. В. від 06 лютого 2018 року, якою закінчено виконавче провадження у АСВП №54378299.
15. Позивач покликається на те, що вказане судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
16. З-поміж іншого також зазначає, що постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2018 року (справа №346/5050/16-п) його вже визнано винним за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП, а провадження в справі закрито.
17. Наголошує, що фактично його двічі притягнуто до відповідальності за одне і те саме діяння на підставі одного і того самого акту перевірки.
18. У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
19. Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
20. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
21. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
22. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
23. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
24. Приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
25. Статтею 265 КЗпП України визначено, що виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби.
26. Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року (надалі - Закон №1404-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
27. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, рішення інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
28. Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (частина 1 статті 12 Закону №1404-VIII).
29. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 12 Закону №1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення (частини 4 та 5 статті 12 Закону №1404-VIII).
30. За правилами частини третьої статті 74 Закону №1404-VIII начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
VI. Висновок Верховного Суду
31. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
32. Ключовим правовим питанням, щодо якого виник даний спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
33. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
34. Укладення трудового договору передбачено положеннями статті 24 КЗпП України.
35. Так, згідно частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
36. Так, постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2016 року по справі №346/5050/16-п провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи передбачених статтею 247 КУпАП строків накладення адміністративного стягнення.
37. Доводи касаційної скарги про подвійну відповідальність є необґрунтованими, з огляду на таке.
38. Згідно з визначенням абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
39. За правилами частин третьої та четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
40. Відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП, а саме: в частині третій статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
41. Тобто, частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КпАП України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
42. При цьому, штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
43. У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі №814/2156/16, на правову позицію якого посилається автор касаційної скарги, визначено, що ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
44. Проте, оскільки постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі №346/5050/16-п позивача до відповідальності за порушення частини третьої статті 41 КУпАП не притягнуто, натомість 29 вересня 2016 року його притягнуто до відповідальності постановою Управління Держпраці в Івано-Франківській області на підставі частини другої статті 265 КЗпП України, то подвійне притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення в даному випадку відсутнє.
45. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №360/403/19.
46. Інші аргументи касаційної скарги досліджувались судами попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, наданих суду першої інстанції.
47. З огляду на вказане, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність постанови начальника Коломийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Попик В. П. від 22 березня 2018 року у виконавчому провадженні №54378299 про скасування процесуального документу.
48. Постанова Управління Держпраці №09-04-105/230 від 29 вересня 2016 року як виконавчий документ не скасована.
49. Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
50. Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
51. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
52. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, Верховний Суд
п о с т а н о в и в:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич