ПОСТАНОВА
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа №811/2769/13-а
касаційне провадження №К/9901/36291/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор-Оіл»
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дурасова Ю.В.; судді - Баранник Н.П., Щербак А.А.)
у справі № 811/2769/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор-Оіл»
до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алькор-Оіл» (далі - ТОВ «Алькор-Оіл»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - Кіровоградська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2013 року № 0000272206, від 29 липня 2013 року № 0000282206, від 29 липня 2013 року № 0000292206 та рішення від 29 липня 2013 року № 0000302206 про застосування фінансових санкцій.
Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 06 жовтня 2016 року адміністративний позов задовольнив у повному обсязі.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2013 року № 0000272206, від 29 липня 2013 року № 0000282206, від 29 липня 2013 року № 0000292206 та в цій частині прийняв нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій частині постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року залишив без змін.
ТОВ «Алькор-Оіл» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року та залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на те, що висновок Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду щодо безпідставності застосування платником положень підпункту 196.1.1 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) при здійсненні операцій з цінними паперами у зв`язку з невідповідністю форми проведеного розрахунку умовам укладених договорів є необґрунтованим. Крім того, ТОВ «Алькор-Оіл» зазначає про помилковість доводів суду апеляційної інстанції про заниження ним рядка 03.20 додатків ЦП та ІД декларації з податку на прибуток за 2012 рік внаслідок невключення до нього доходу від операцій з реалізації акцій. Також платник наголошує на правомірності включення до складу фінансових витрат нарахованих процентів за користування банківським кредитом, оскільки таке нарахування безпосередньо пов`язане з провадженням ним господарської діяльності
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Алькор-Оіл».
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Алькор-Оіл» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 15 липня 2013 року № 8/11-23-2206/37096809.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення платником вимог пункту 187.1 статті 187, підпункту 196.1.1 пункту 196.1 статті 196 ПК України з огляду на безпідставне неоподаткування податком на додану вартість на загальних підставах операцій із продажу акцій нерезиденту «ЛАКРІНО ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» (Кіпр) не за грошові кошти, а шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.
Крім того, встановлено недотримання позивачем правил пункту 141.1 статті 141, пункту 150.1 статті 150, підпунктів 153.8.1, 153.8.3 пункту 153.8 статті 153, підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у зв`язку із заниженням показника рядка 03.20 додатків ЦП та ІД декларації з податку на прибуток за 2012 рік на загальну суму 4045089,00 грн внаслідок невключення до його складу доходу від операцій з реалізації акцій, а також завищенням фінансових витрат за друге півріччя 2011 року на 3482751,00 грн та за 2012 рік на 920812,00 грн з підстави нарахування відсотків за користування кредитними коштами за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю ТОВ «Алькор-Оіл».
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 29 липня 2013 року прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення: № 0000272206, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 87550720,00 грн за основним платежем та 43775360,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000282206, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 626214,00 грн за основним платежем та 313107,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000292206, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 6752635,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 29 липня 2013 року № 0000272206, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Підпунктом 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що товари - це матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Відповідно до підпункту 196.1.1 пункту 191.1 статті 196 ПК України не є об`єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб`єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах.
За правилами статті 601 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК України) зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.
Водночас згідно зі статтею 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема, в інших випадках, встановлених договором або законом.
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до пункту 2.3 договорів, укладених між ТОВ «Алькор-Оіл» та нерезидентом «ЛАКРІНО ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» (Кіпр), розрахунки повинні бути проведені шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі.
За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Утім, як з`ясовано Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, позивачем не представлено укладених між сторонами додаткових угод щодо можливості проведення розрахунків шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а також листів комерційних банків про знаття з контролю валютних операцій, на що звертав увагу Вищий адміністративний суд України, направляючи ухвалою від 06 липня 2016 року цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В той час, як відповідно до частини п`ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування до розглядуваних правовідносин положень підпункту 196.1.1 пункту 196.1 статті 196 ПК України ґрунтується на правильному тлумаченні норм матеріального права.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 29 липня 2013 року № 0000292206, то слід зазначити, що згідно з підпунктом 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України позикою є грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Основна сума отриманих кредитів та позик згідно з підпунктом 136.1.20 пункту 136.1 статті 136 ПК України не враховується у складі доходів платника податку для визначення його об`єкта оподаткування.
За правилами підпунктів 153.4.1, 153.4.2 пункту 153.4 статті 153 ПК України не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти, залучені платником податку у зв`язку з отриманням фінансових кредитів, позик від інших осіб-кредиторів.
Не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв`язку з поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам-кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам-дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону.
Водночас пунктом 141.1 статті 141 ПК України передбачено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов`язані з нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв`язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
В той же час, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах господарської діяльності, а не з іншими цілями.
В свою чергу, господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Отже, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Таким чином, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
Проте із визначеного в ПК України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.
Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.
З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.
Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.
При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.
Відтак, позбавлена розумної економічної причини операція, що збільшує витрати платника податку за наявності об`єктивної можливості до їх скорочення.
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що з отриманих протягом охопленого перевіркою періоду кредитних коштів у загальному розмірі 1597990000,00 грн ТОВ «Алькор-Оіл» використано на придбання цінних паперів 1357315000,00 грн.
В подальшому, із придбаних акцій на загальну суму 1357315000,00 грн реалізовано за кошти на суму 944214700,00 грн та шляхом взаємозаліку на суму 437753600,00 грн.
Націнка реалізованих акцій склала 0,02 відсотка або 4105300,00 грн, у той час як витрати на сплату відсотків за користування кредитними коштами, які сплачені за придбані акції, становили 4403600,00 грн.
Таким чином, отримання заздалегідь передбачених та належним чином не обґрунтованих позивачем збитків від продажу цінних паперів свідчить на користь висновку про відсутність зв`язку витрат ТОВ «Алькор-Оіл» на сплату відсотків за користування кредитними коштами з його господарською діяльністю та обумовлює правомірність прийняття відповідачем зазначеного акта індивідуальної дії.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 29 липня 2013 року № 0000282206, то суд апеляційної інстанції з посиланням на положення підпункту 153.8.1 пункту 153.8 статті 153 ПК України зазначив про об`єктивність доводів контролюючого органу про заниження платником показника рядка 03.20 додатків ЦП та ІД декларації з податку на прибуток за 2012 рік внаслідок невключення до нього доходу від операцій з реалізації акцій.
Верховний Суд із таким висновок погодитися не може, оскільки норма підпункту 153.8.1 пункту 153.8 статті 153 ПК України, яку застосував Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд до спірних правовідносин, набрала чинності з 01 січня 2013 року та протягом 2012 року не діяла.
Натомість, згідно з пунктом 153.8 статті 153 ПК України якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від`ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього розділу.
Відповідно до пункту 150.1 статті 150 ПК України якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення.
Пунктом 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2012 - 2015 роках таким чином: якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів платників з доходом за 2011 рік 1 мільйон гривень та більше станом на 01 січня 2012 року є від`ємне значення (з урахуванням від`ємного значення об`єкта оподаткування станом на 01 січня 2011 року), то сума цього значення підлягає включенню до витрат звітних (податкових) періодів починаючи з першого півріччя і наступних звітних періодів 2012 року у розмірі 25 відсотків суми такого від`ємного значення. У разі якщо 25 відсотків суми від`ємного значення об`єкта оподаткування не погашається протягом цього і за наслідками наступних податкових періодів 2012 року, то непогашена сума підлягає врахуванню при визначенні податкових зобов`язань у наступних податкових періодах.
Отже, наведеною нормою ПК України встановлено 25-відсоткове обмеження при відображенні від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, що має відмінну правову природу від юридичної сутності від`ємного фінансового результату платника від операцій з цінними паперами.
Адже, чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство України передбачає відокремленість обліку фінансового результату операцій з цінними паперами від операцій, що враховуються платником при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток. Такий фінансовий результат являє собою різницю між доходами та витратами платника виключно від операцій з цінними паперами, деривативами, корпоративними правами.
В той же час, за правилами статті 134 ПК України об`єкт оподаткування податком на прибуток включає: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.
Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що особливості відображення від`ємного значення об`єкта оподаткування в податковому обліку платника не поширюються на відокремлений облік його фінансового результату від операцій з цінними паперами.
У спірній ситуації з`ясовано, що відповідно до додатка ЦП до декларації з податку на прибуток за 2012 рік платником задекларовано в рядку 1.1 «дохід звітного періоду від операцій з торгівлі цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами» показник на рівні 956408097,00 грн, тоді як у рядку 1.2 «витрати звітного періоду від операцій з торгівлі цінними паперами, корпоративними правами» - 854949998,00 грн та в рядку 1.3 «від`ємний фінансовий результат попереднього звітного (податкового) періоду» - 514552810,00 грн.
Відтак, доводи контролюючого органу про заниження платником показника рядка 03.20 додатків ЦП та ІД декларації з податку на прибуток за 2012 рік на 4045089,00 грн внаслідок невключення до нього доходу від операцій з реалізації акцій є помилковими.
Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував (тлумачив) норми матеріального права, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 липня 2013 року № 0000282206, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення - про задоволення цієї позовної вимоги, а в іншій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.
У частині залишення без змін постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 345 349 350 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькор-Оіл» задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 липня 2013 року № 0000282206.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 липня 2013 року № 0000282206.
В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова