ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 812/131/17
адміністративне провадження № К/9901/33052/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Шембелян В.С. від 22 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Компанієць І.Д., суддів Васильєвої І.А., Ястребової Л.В. від 5 вересня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднане господарство залізничного транспорту» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області, третя особа - Сєвєродонецька міська рада Луганської області про визнання протиправним та скасування в частині податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Об`єднане господарство залізничного транспорту» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми №0006961203 від 05 грудня 2016 року щодо сплати грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб в частині податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій за період з 01 січня по 07 червня 2016 року на загальну суму 144529,39 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) передбачено звільнення суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі - АТО), на період її проведення від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а тому, оскільки воно як суб`єкт підприємницької діяльності здійснює свою діяльність саме на цій території, то на період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО звільняється від виконання обов`язку зі сплати за землю.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій за період з 01 січня по 07 червня 2016 року на загальну суму 144529,39 грн., з яких за основним зобов`язанням на суму 115623,49 грн та за штрафними ( фінансовими) санкціями на суму 28905,90 грн.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до положень статті 6 Закону №1669, достатньою підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції в період з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року. Судами встановлено, що позивач з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року був звільнений від сплати за землю в м. Сєвєродонецьку Луганської області, тому визначення відповідачем податкового зобов`язання зі сплати земельного податку з юридичних осіб за цей період є протиправним.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення процесуальних норм, просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки стаття 6 Закону №1669 не визначає порядок звільнення від плати за користування землею та не змінює регулювання податкових відносин, а позивачем не надано доказів на підтвердження припинення податкового обов`язку у встановлений законодавством спосіб, зокрема сертифікату Торгово-промислової палати України у якості доказу настання форс-мажорних обставин.
Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Третя особа - Сєвєродонецька міська рада Луганської області у поданому до суду клопотанні вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство (код ЄДРПОУ 01236555) зареєстровано як суб`єкт господарювання - юридична особа, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Механізаторів, буд. 2. Перебуває на податковому обліку в Інспекції як платник орендної плати за землю.
Рішеннями виконкому Сєвєродонецької міської ради від 23 лютого 1999 року №333 та від 15 серпня 2000 року №1479 позивачу надано у постійне користування земельні ділянки площею 3,2879 га та 11,7167 га (після вилучення міською радою частини земельної ділянки площа останньої складає 11,6321 га), які знаходяться у м. Сєвєродонецьку, для розташування залізничної колії та будівель.
Відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності з плати за землю за 2016 рік, за результатами якої складено акт від 14 листопада 2016 року №1790/12-14-12-03/01236555, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 274.2 статті 274, пункту 284.1 статті 284, пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено розмір земельного податку за період з 01 січня по 31 грудня 2016 року на суму 3181487,40 грн, у т.ч. за період з 01 січня по 31 жовтня 2016 року - 2651239,50 грн, з 01 листопада по 31 грудня 2016 року - 530247,9 грн.
За результатами розгляду заперечень Товариства на акт перевірки відповідач частково погодився з доводами позивача й у своєму листі від 02 грудня 2016 року №16181/12-14-12-03/06 зменшив річну суму нарахування земельного податку у розмірі 2916363,46 грн., вказавши на необхідність застосування ставки у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки землі. Доводи позивача в частині звільнення від сплати податку за землю в період з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року згідно із Законом №1669-УІІ відповідач залишив без задоволення, оскільки вважав, що відносини у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України і відповідних змін щодо порядку застосування статті 6 Закону №1669-УІІ до Кодексу внесено не було.
На підставі висновків акту перевірки та результатів розгляду заперечень на нього контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 05 грудня 2016 року №0006961203 про нарахування Товариству грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб на загальну суму 276170,50 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 220936,60 грн, за штрафними санкціями - 55234,20 грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Аналогічний обов`язок платника податків закріплений і в підпункті 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, згідно з яким платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктами 14.1.39, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 ПК України).
Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 ПК України).
Разом з тим Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, відповідно до статті 6 якого (у редакції, чинній до 8 червня 2016 року) під час проведення антитерористичної операції суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
При цьому, оскільки Закон №1669 містить спеціальні норми щодо спірних правовідносин, то їх застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до ПК України.
Разом з тим положеннями статті 6 Закону №1669, які мають пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин, а отже підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками є здійснення суб`єктом господарювання діяльності саме на території проведення антитерористичної операції та в період її проведення.
Інших умов (підстав) для звільнення платника податку від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності нормами Закону №1669 не передбачено.
Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014.
На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1669 розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р) та від 02 грудня 2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» були затверджені Переліки населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Місто Сєвєродонецьк Луганської області, тобто населений пункт, в якому позивач здійснював господарську діяльність та де знаходяться земельні ділянки, якими користується Товариство, віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про те, що у відповідності до положень статті 6 Закону №1669 у період з 14 квітня 2014 року (початок проведення АТО) по 07 червня 2016 року (до викладення статті 6 Закону №1669 в новій редакції) Товариство було звільнено від обов`язку з внесення плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а отже й про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог й визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції в частині визначення податкового зобов`язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій за період з 01 січня по 07 червня 2016 року, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судом апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, про які вказується у касаційній скарзі, не підтвердилися, тому підстави для задоволення касаційної скарги відповідача відсутні.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова В.П. Юрченко