ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа №812/1800/18
адміністративне провадження №К/9901/69767/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 року (головуючий суддя Ястребова Л.В., судді: Арабей Т.Г., Компанієць І.Д.) у справі №812/1800/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернулася до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2017 року №1723-13, від 30.03.2018 року №0167486/1304-1214 та податкову вимогу від 08.09.2017 року №2559-17.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником об`єкту нерухомого майна міні-пекарні, яка відноситься до будівлі підприємств харчової промисловості та не є об`єктом оподаткування відповідно до вимог підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що об`єкт нерухомості міні-пекарня, яка належить позивачу, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Не погодившись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.06.2017 року №1723-13 та від 30.03.2018 року №0167486/1304-1214. Скасовано вимогу від 08.09.2017 року №2559-17.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач є власником нежитлової будівлі - міні-пекарні, яка за вимогами ДК 018-2000 належить до підкласу 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості» та в силу приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування.
Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 року та залишити без змін рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що у даному випадку власником майна є не промислове підприємство, а фізична особа-підприємець. Вважає, що в силу приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення саме промислових підприємств.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрована та здійснює дільність як фізична особа підприємець 02.09.1994 року, видами діяльності є 10.71 «Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання», 47.24 «Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 27.06.2018 року за №1004150405.
Позивач є власником 1/1 частки об`єкта нерухомого майна міні-пекарні літ. «А-1-2, а, а-1 а-4», загальною площею 637,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 28.04.2011 року серії НОМЕР_1, витягом про державну реєстрацію прав від 06.05.2011 року №29879585.
Згідно із пунктом 1 договору оренди землі від 20.11.2012 року №441290004001214, укладеним між Сєвєродонецькою міською радою як орендодавцем та позивачем як орендарем, орендодавець на підставі рішень сесії Сєвєродонецької міської ради від 25.10.2012 року за №2130 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку землі промисловості (під міні-пекарню), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Податковим повідомленням рішенням від 20.06.2017 року №1723-13, прийнятим контролюючим органом, позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельні ділянки, сплачений фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300» за 2016 рік у розмірі 17 566,74 грн.
Податковим органом 08.09.2017 року сформовано податкову вимогу форми «Ф» №2559-17, згідно з якою станом на 07.09.2017 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 17566,74 грн, в тому числі податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, КБК 18010300, на суму 17566,74 грн.
Податковим повідомленням рішенням від 30.03.2018 року №0167486/1304-1214, прийнятим контролюючим органом, позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельні ділянки, сплачений фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300» за 2017 рік у розмірі 10198,40 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Сєвєродонецької міської ради дев`яносто шостої (чергової) сесії шостого скликання від 29.01.2015 року №4288 «Про затвердження Положень про податок на майно та акцизний податок» ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб за 1 кв.м бази оподаткування складає 2% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року.
На підставі рішення Сєвєродонецької міської ради від 29.01.2015 року №4288 контролюючим органом зроблено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, у податковому повідомленні рішення від 20.06.2017 року №1723-13, а саме: 17566,74 грн = 637,40 кв.м. (загальна площа об`єкта нерухомості нежитлового приміщення) х 27,56 грн (ставка 2% за 1 кв.м. від 1378,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2016)).
Рішенням Сєвєродонецької міської ради двадцять четвертої (чергової) сесії сьомого скликання від 26.01.2017 року №1200 «Про внесення змін до рішення міської ради від 30.05.2016 року №419 «Про затвердження нової редакції додатку № 1 до рішення міської ради від 29.01.2015 року №4288 «Про затвердження Положень про податок на майно та акцизний податок» ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб за 1 кв.м. бази оподаткування складає 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року.
На підставі рішення Сєвєродонецької міської ради від 26.01.2017 року №1200 контролюючим органом зроблено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, у податковому повідомленні рішення від 30.03.2018 року №0167486-1304-1214, а саме: 10198,40 грн. = 637,40 кв.м (загальна площа об`єкта нерухомості нежитлового приміщення) х 16,00 грн (ставка 0,5% за 1 кв.м від 3200,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2017)).
Спірним у цій справі є питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі саме промислових підприємств.
За приписами підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Як зазначалось раніше, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі - міні-пекарні, яка за вимогами ДК 018-2000 належить до підкласу 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості» та яку позивач використовує у своїй діяльності.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
За змістом підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
За приписами пункту 30.2 статті 30 Податкового кодексу України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.
Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
Верховний Суд дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17.
Приймаючи до уваги, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач використовує приміщення для виробництва хліба та хлібобулочних виробів, виробництва борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства України.
Враховуючи, що судом встановлено протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, тому підлягає задоволенню позовна вимога про скасування податкової вимоги від 08.09.2017 року №2559-17 на суму17566,74 грн., оскільки вона є похідною.
Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч вимог наведених норм, відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку правомірність рішень податкового органу.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 року у справі №812/1800/18- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва