ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 813/2594/18
адміністративне провадження № К/9901/1671/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області (правонаступника Головного управління ДФС у Львівській області) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року (суддя - Сподарик Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року (судді - Качмар В.Я., Курилець А.Р., Мікула О.І.) у справі № 813/2594/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Автоекспрес» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
УСТАНОВИЛА:
У червні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Автоекспрес» (далі - Товариство) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 травня 2018 року №№ 0008051411, 0008041411.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем митному органу було надано всі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України), а також документи, що підтверджують країну походження такого товару, проте, відповідач, незважаючи на те, що митний орган не звертався до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки наданих позивачем документів про походження товару чи надання додаткових відомостей, дійшов необґрунтованого висновку про неможливість визначення країни походження такого товару, на підставі чого прийняв спірні податкові повідомлення - рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо протиправності нарахування позивачу контролюючим органом компенсаційного мита, оскільки останнє встановлено рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних компенсаційних заходів щодо імпорту в Україну легкових автомобілів походженням з Російської Федерації» від 13 листопада 2015 року № АС-344/2015/4411-06, для випадків імпорту вказаного товару з Російської Федерації (далі - РФ), а в даному випадку будь-яких доказів стосовно можливого імпорту товару саме з РФ контролюючим органом не встановлено. Крім цього, відповідно до вказаного рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі компенсаційне мито за ставкою 17,66 відсотків сплачується за наявності одночасно двох умов: відсутності сертифіката походження товару та неможливості визначення походження товару.
Суди встановили, що задекларована країна походження товару (США) визначена на підставі декларації про походження товару, складеної експортером на рахунку-фактурі (інвойсі), повного сертифіката відповідності ЄС на транспортний засіб та сертифіката країни походження товару, складеного після поставки товару (ретроспективно). При цьому, суди відхилили доводи відповідача, що лише сертифікат походження товару належним чином підтверджує країну походження товару, оскільки вони не узгоджуються з приписами МК України.
Суди погодилися з доводами позивача, що під час митного оформлення товару ним було подано усі передбачені частиною другою статті 53 МК України документи, а митний орган під час митного оформлення не мав сумнівів з приводу відомостей щодо країни походження імпортованого позивачем товару. Крім цього, митний орган не скористався наданим йому статтею 45 МК України правом звернення до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Отже, на думку судів попередніх інстанцій, у відповідача не було правових підстав для висновку про неможливість визначення країни походження такого товару.
Суди відхилили доводи відповідача, що завірені копії повного сертифіката відповідності ЄС на транспортний засіб та сертифіката країни походження товару, складеного після поставки товару (ретроспективно), не можуть братися до уваги, оскільки всупереч вимогам частини дев`ятої статті 79 КАС України вони не надсилались відповідачу для ознайомлення. На думку судів, зазначене порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи. Крім цього, відповідно до матеріалів справи представник відповідача після закінчення підготовчого провадження ознайомлювався з матеріалами справи та робив відповідні фотокопії.
Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, ГУ ДФС звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, на думку відповідача, при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень ним було правильно застосовано приписи рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних компенсаційних заходів щодо імпорту в Україну легкових автомобілів походженням з Російської Федерації» від 13 листопада 2015 року № АС-344/2015/4411-06, оскільки опис імпортованого позивачем автомобіля відповідав опису товару, наведеному у вказаному рішенні Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, та Товариством не було надано під час митного оформлення сертифікат походження товару, відповідно, такий автомобіль міг бути випущений у вільний обіг на митній території України лише після сплати компенсаційного мита.
При цьому, на думку відповідача, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму статті 45 МК України щодо повноважень митного органу звертатися із запитом щодо країни походження товару, оскільки лише в разі надання декларантом сертифіката походження товару, зі змісту якого неможливо встановити країну походження товару, митний орган має право звертатися із відповідним запитом до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару. Враховуючи, що позивачем не було надано сертифікат походження товару ні під час митного оформлення, ні під час податкової перевірки, відповідно, вважається, що країну походження імпортованого автомобіля не визначено.
Крім цього, відповідач послався на процесуальні порушення під час судового розгляду справи, а саме, взяття судами до уваги копій повного сертифіката відповідності ЄС на транспортний засіб та сертифіката країни походження товару, складеного після поставки товару (ретроспективно), незважаючи на те, що копії офіційного перекладу вказаних документів не було надано для ознайомлення відповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Переглянувши оскаржувані рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають повною мірою.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що в період з 11 по 20 квітня 2018 року ГУ ДФС проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митною декларацією від 11 листопада 2017 року № UA209190/2017/121660, за результатами якої складено акт від 3 травня 2018 року № 1067/13-01-14-11/41380.
Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів МК України та рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних компенсаційних заходів щодо імпорту в Україну легкових автомобілів походженням з Російської Федерації» від 13 листопада 2015 року № АС-344/2015/4411-06, в результаті чого ним було занижено податкове зобов`язання зі сплати компенсаційного мита на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, на загальну суму 681 844,28 грн за вказаною митною декларацією. Також актом перевірки встановлено заниження позивачем податкового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання, на суму 136 368,86 грн.
Так, під час перевірки встановлено, що Товариство за вказаною митною декларацією ввозило на митну територію України автомобіль легковий новий, оснащений електричними двигунами, марки «Tesla», календарний рік виготовлення - 2017, призначений для перевезення пасажирів.
Митну вартість товару позивачем було визначено за основним методом - ціною договору. Для митного оформлення ним було надано рахунок - фактуру (інвойс) від 9 листопада 2017 року з декларацією про походження товару, сертифікат відповідності від виробника від 31 серпня 2017 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу від 1 серпня 2017 року, інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товарів від 12 серпня 2017 року, заяву про фізичний огляд транспортного засобу, акт фізичного огляду транспортного засобу, копію митної декларації країни відправлення від 10 листопада 2017 року.
Країна походження товару за митною декларацією заявлялась позивачем шляхом подання декларації про походження товару, складеної експортером (рахунок-фактура, в якому визначено країну походження товару - США).
При цьому, сертифікат про походження товару позивачем під час митного оформлення не подавався.
З огляду на відсутність сертифіката про походження товару на момент митного оформлення імпорту транспортного засобу на митну територію України, взявши до уваги, що опис ввезеного позивачем товару співпадав з описом товару, наведеним в рішенні Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі «Про застосування остаточних компенсаційних заходів щодо імпорту в Україну легкових автомобілів походженням з Російської Федерації» від 13 листопада 2015 року № АС- 344/2015/4411-06, відповідач дійшов висновку, що автомобіль, який ввезено позивачем на митну територію України, може бути випущено у вільний обіг лише за умови сплати компенсаційного мита за ставкою 17,66%.
11 травня 2018 року на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0008051411, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - компенсаційне мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, на суму 852 305,35 грн (основне зобов`язання - 681 844,28 грн; штрафні (фінансові) санкції - 170 461,07 грн); та № 0008041411, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - ПДВ з товарів, ввезених суб`єктами господарювання, на суму 170 461,08 грн (основне зобов`язання - 136 368,86 грн; штрафні (фінансові) санкції - 34 092,22 грн).
Вважаючи вказанні податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що відповідач у касаційній скарзі не навів доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій, а також доводів щодо порушення норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статей 351 353 КАС України.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погоджується з доводами відповідача, викладеними в касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами норм матеріального права в оскаржуваних рішеннях.
Так, відповідно до приписів статті 43 МК України (тут і далі - в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. При цьому, декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.
Статтею 44 МК України встановлено випадки обов`язкового подання сертифіката про походження товару, які не поширюються на спірні правовідносини.
Згідно із статтею 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
З огляду на викладене висновок, до якого дійшов відповідач, що лише в разі надання декларантом сертифіката походження товару, зі змісту якого неможливо встановити країну походження товару, митний орган має право звертатися із відповідним запитом до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, не узгоджується з нормами МК України. При цьому, враховуючи приписи частини другої статті 53 МК України щодо переліку документів, необхідних для підтвердження митної вартості товарів, вимога відповідача щодо надання позивачем сертифіката походження товару є порушенням встановленої частиною п`ятою цієї статті заборони вимагати у декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що судами попередніх інстанцій обставини справи з`ясовано на підставі належних та допустимих доказів, які було оцінено у їх сукупності та системному зв`язку.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343 350 356 КАС України,
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. Б. Гусак
Судді М. М. Гімон
Є. А. Усенко