№ 813/2807/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 813/2807/17

касаційне провадження № К/9901/108/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Управління) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 (суддя Грень Н.М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 (головуючий суддя - Судова-Хомюк Н.М., судді - Пліш М.А., Шинкар Т.І.) у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського районі» (далі - Підприємство) до Головного управління ДФС України у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до суду з позовом до Управління, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 17.07.2017 №0012441410 та № 0012451410.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, укладеним з ПП «Захід-Шляхбуд», що пов`язані із його господарською діяльністю. Зазначив, що господарські операції із вказаним контрагентом фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Підприємства, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, базуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 17.05.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 17.07.2017 №0012441410 та № 0012451410.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що платником правомірно сформовані дані податкового обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість за господарськими операціями із ПП «Захід-Шляхбуд», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, з урахуванням того, що роботи по асфальтуванню вулиць міста Львова для позивача як субпідрядник виконало ПП «Захід-Шляхбуд», які в подальшому були передані позивачем замовнику - Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради, яка їх прийняла, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Управління, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та ПП «Захід-Шляхбуд» з підстав відсутності у вказаного контрагента позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості товарів.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31.01.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.11.2024 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 06.11.2024..

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено виїзну позапланову документальну перевірку Підприємства по взаємовідносинах із ПП «Захід-Шляхбуд» за період: березень, квітень, червень 2015 року, результати якої оформлені актом від 27.06.2017 №866/13-01-14-10/03348946, за висновками якого Підприємством були порушені вимоги: пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що мало вираз у завищенні суми податкового кредиту за березень, квітень, червень 2015 року на загальну суму 124455,64 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 124455,64 грн.; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що мало вираз у завищенні фінансового результату до оподаткування збитку, визначеного у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за 2015 рік, на суму 622278 грн., що призвело до завищення збитків за 2015 рік на суму 622278 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Управління 17.07.2017 прийняло податкові повідомлення-рішення: №0012441410, яким збільшило Підприємству грошові зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 155569,55 грн. (у тому числі: за основним платежем на суму 24455,64 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 31113,91 грн.);

№0012451410, яким зменшило Підприємству від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за грудень 2015 року на суму 622278 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення Підприємством вимог податкового законодавства грунтувалися на тому, що: відповідно до зібраної податкової інформації про ПП «Захід-Шляхбуд» у останнього за 2015 рік відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції; відсутні фізичні, технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме - відсутній кваліфікований персонал, складській приміщення; відсутність реального ланцюга постачання реалізованих товарно-матеріальних цінностей. Вказані обставини слугували підставою для висновку Управління про те, що ПП «Захід-Шляхбуд» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Також, контролюючий орган виходив з того, що оскільки товарно-матеріальні цінності , які оформлені документами ПП «Захід-Шляхбуд», не могли бути придбані у ПП «Захід-Шляхбуд», але оприбутковані по бухгалтерському обліку Підприємства, то зазначене свідчить про безоплатне одержання позивачем даних товарів, з огляду на що такі операції повинні були враховуватися позивачем при визначенні доходу Підприємства відповідно до пункту 5 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 158 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Отже, під час збільшення активу підприємства, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, визнається дохід такого підприємства.

Враховуючи наведене, у разі збільшення активу підприємства на суму безоплатно отриманих оборотних активів, що зумовлює зростання його власного капіталу, підприємство зобов`язане віднести до складу інших доходів від безоплатного отримання оборотних активів (товарів).

За визначеннями, наведеним у підпункті 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), безоплатно надані товари, роботи, послуги - це: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Таким чином, умовою для віднесення товарів до безоплатно отриманих платником є передача таких товарів, яка не передбачає грошову або іншу компенсацію.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що будь-яких доказів того, що Підприємство отримало від ПП «Захід-Шляхбуд» товари (роботи, послуги) без вимоги компенсації вартості Управління під час розгляду справи не надало, з урахуванням того, що усі договори, укладені між позивачем та вказаним контрагентом, а саме: договір поставки № 43 від 27.04.2015, договори про надання послуг № 36 від 27.03.2015, № 38 від 27.03.2015 та № 15 від 16.02.2015, містять умову щодо оплати придбаних товарів (робіт, послуг), а також зважаючи на те, що такі роботи (послуги) оплачувалися Підприємством, що знайшло своє відображення у акті перевірки.

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

За змістом абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення об`єкта оподаткування податковим на прибуток та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами у даній справі, позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Захід-Шляхбуд» згідно укладених договорів, а саме: договір поставки № 43 від 27.04.2015, договори про надання послуг № 36 від 27.03.2015, № 38 від 27.03.2015 та № 15 від 16.02.2015.

Зокрема, між позивачем (генпідрядником) та ПП «Захід-Шляхбуд» (субпідрядником) був укладений договір № 15 від 16.02.2015 про надання послуг, відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 якого субпідрядник зобов`язується на свій ризик власними силами та засобами виконати роботи на послуги з поточного вулично-дорожньої мережі, а саме - ремонт дорожнього покриття по вул. Замарстинівській, вул. Б.Хмельницького, вул. Шевченка, вул. Мазепи у встановленим генпідрядником строк, генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити роботи.

На виконання умов договору до перевірки позивачем було надано акти виконаних робіт форми КБ-2а, довідку про вартість виконаних робіт, витрати форми КБ-3, дефектний акт форми № 8, договірну ціну податкові накладні, платіжні доручення.

Між позивачем (генпідрядником) та ПП «Захід-Шляхбуд» (субпідрядником) був укладений договір № 38 від 27.03.2015 про надання послуг, відповідно до підпункту 1.1 пункту1 якого субпідрядник зобов`язується на свій ризик власними силами та засобами виконати роботи на послуги з поточного вулично-дорожньої мережі, а саме - ремонт дорожнього покриття по вул. Замарстинівській, вул. Б.Хмельницького, вул. Шевченка, вул. Мазепи у встановленим генпідрядником строк, генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити роботи.

На виконання умов договору до перевірки позивачем було надано акти виконаних робіт форми КБ-2а, довідку про вартість виконаних робіт, витрати форми КБ-3, податкові накладні.

Між позивачем (виконавцем) та ПП «Захід-Шляхбуд» (замовником) був укладений договір № 36 від 27.03.2015 про надання послуг, відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується за замовленням замовника надавати транспортні послуги та послуги навісної фрези на базі трактора JCB 3XC по фрезуванню асфальтобетонних покриттів.

На виконання умов договору позивачем до перевірки було надано калькуляції вартості роботи (без вартості палива), акти надання транспортних послуг та фрезерування, податкові накладні.

Між позивачем (продавцем) та ПП «Захід-Шляхбуд» (покупцем) був укладений договір поставки асфальтобетонної суміші № 43 від 27.04.2015, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передавти асфальтобетонову суміш, а покупець зобов`язується оплатити її у строк та порядку, визначені цим договором.

На виконання умов договору до перевірки надано видаткові накладні, податкові накладні, подорожні листи вантажного автомобіля та товарно-транспортні накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Також, судами установлено, що придбані у ПП «Захід-Шляхбуд» роботи (послуги) у подальшому були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме - передані Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради (замовнику), з якою у позивача (виконавця) був укладений договір № 50/15 від 27.03.2015.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, на 6 аркуші акті перевірки було зазначено, що згідно бази даних «Системи співставлення податкового кредиту та зобов`язання» за березень, квітень, червень 2015 року відсутні розбіжності між даними, задекларованими позивачем та ПП «Захід-Шляхбуд».

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність у контрагента позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, оскільки таким твердженням відповідача судами надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводахкасаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем даних свого податкового обліку за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова