ПОСТАНОВА
Іменем України
26 лютого 2020 року
Київ
справа №813/293/17
адміністративне провадження №К/9901/37438/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №813/293/19
за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання незаконною бездіяльність і зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, прийняту в складі головуючого судді Гавдик З.В., і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Запотічного І.Л., суддів Довгої О.І., Затолочного В.С.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ (далі - відповідач), із вимогами, з урахуванням уточненої позовної заяви від 06.02.2017: визнати протиправною бездіяльність Львівського державного університету внутрішніх справ щодо неподання вимоги про припинення стягнення витрат, затрачених на навчання ОСОБА_1 ; зобов`язати Львівський державний університет внутрішніх справ подати вимогу про припинення стягнення суми витрат, затраченої на навчання ОСОБА_1 ; зобов`язати Львівський державний університет внутрішніх справ подати заяву до Сокальського районного суду Львівської області про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; зобов`язати Львівський державний університет внутрішніх подати письмову заяву до Сокальського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про повернення виконавчого документа.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що 01.09.2008 між ним і Львівським державним університетом внутрішніх справ укладено договір про підготовку фахівців у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України).
3. 07 лютого 2014 року Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до Сокальського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних із навчанням. Підставою для звернення відповідача до суду з позовом про стягнення з позивача витрат, пов`язаних з його утриманням у навчальному закладі, стало звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчального закладу.
4. 08 жовтня 2014 року Сокальський районний суд Львівської області прийняв рішення в справі №454/538/14-ц, яким задовольнив указані позовні вимоги Львівського державного університету внутрішніх справ. Зазначене рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.
5. Позивач зазначає, що відповідач повинен був припинити безпідставне стягнення коштів за вказаним судовим рішенням, оскільки йому було відомо, що позивач не відмовлявся від проходження служби і в подальшому її продовжив.
6. 26 грудня 2016 року він звернувся до відповідача з вимогою щодо припинення стягнення витрат та відкликання виконавчого листа Сокальського районного суду Львівської області в справі №454/538/14-ц, однак останній відмовив в задоволенні такої.
7. Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що спірне стягнення коштів з позивача здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
8. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 08.10.2014 в справі №454/538/14-ц позов Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат задоволено:
8.1. стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського державного університету внутрішніх справ 14232,84 грн витрат.
9. Рішення за наслідками апеляційного та касаційного оскарження набрало законної сили.
10. Указане рішення мотивовано тим, що відповідно до договору від 01.09.2008, укладеного між позивачем і відповідачем, Львівський державний університет внутрішніх справ зобов`язується здійснити підготовку ОСОБА_1 згідно з навчальними планами, програмами та вимогами освітньо-кваліфікаційних рівнів.
11. Пунктом 2.3.6 цього договору передбачено обов`язок ОСОБА_1 відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням, у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ після закінчення навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі.
12. Наказом від 11.10.2013 №412 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з посади оперативного уповноваженого карного розшуку Соснівського міського відділення міліції Червоноградського міського відділу ГУ МВС України в Львівській області за власним бажанням.
13. Відповідно до розрахунку від 30.01.2014 витрати, пов`язані з навчанням ОСОБА_1 , за період з серпня 2008 року по червень 2012 року становлять 14232,84 грн.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
14. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
15. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час судового розгляду не встановлено протиправної бездіяльності відповідача щодо неподання ним вимоги про припинення стягнення витрат, затрачених на навчання позивача, оскільки є відповідне рішення суду про стягнення таких витрат, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання.
16. Суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 9 Порядку відшкодування курсантам та особам офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964 (далі - Порядок №964).
17. Так, пункт 9 Порядку №964 передбачає припинення стягнення сум витрат лише у випадку поновлення особи, однак позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо його поновлення на службі.
18. Суди першої та апеляційної інстанцій також відхилили посилання позивача на положення Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 №261 (далі - Порядок №261), зазначивши про відсутність підстав для його застосування до спірних правовідносин з огляду на те, що такий прийнятий вже після відкриття провадження у цій справі.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і недотримання норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
20. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
21. Позивач указує, що під час вирішення спору в цій справі, суди попередніх інстанцій посилалися лише на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 08.10.2014 в справі №454/538/14-ц, яким установлено факт наявності у позивача обов`язку відшкодувати відповідачу витрати в розмірі 14232,84 грн. Однак суди залишили поза увагою його доводи про те, що ОСОБА_1 після звільнення 11.10.2013 з посади оперативного-уповноваженого карного розшуку Соснівського міського відділення міліції Червоноградського міського відділу ГУМВС України у Львівській області за власним бажанням знову був прийнятий на службу до органів внутрішніх справ.
22. Відповідно до пункту 9 Порядок №964 стягнення суми витрат припиняється в разі поновлення, звільненого з військової служби курсанта або особи офіцерського складу на посаді.
23. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно зазначили про неможливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 9 Порядку №964.
24. Скаржник також посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин положення Порядку №261. Такі хоч і набрали законної сили після його звернення до суду, проте у цьому випадку відповідно до статті 58 Конституції України та 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вони мають зворотню дію в часі, оскільки скасовують цивільно-правову відповідальність позивача, пов`язану з відшкодуванням витрат на його навчання, яка виникла на підставі договору між ним і відповідачем.
25. Також скаржник посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин положення Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року №992 (далі - Порядок №992), згідно з яким, у разі прийняття молодого фахівця на службу на посади рядового і начальницького складу в правоохоронних органах, на службу в Національну поліцію, термін проходження ним служби зараховується в передбачений угодою термін роботи за призначенням.
26. Таким чином, скаржник уважає, що він відпрацював необхідний трирічний термін після закінчення навчання, а тому підстави для стягнення з нього витрат відсутні.
27. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
28. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
29. 13 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
30. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Анцуповій Т.О., суддям Стародубу О.П., Кравчуку В.М.
31. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 13 червня 2019 року №741/0/78-19, у зв`язку обранням до Великої Палати Верховного Суду судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
32. За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Чиркіну С.М., суддям Саприкіній І.В., Єзерову А.А.
33. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року задоволено заяви суддів Чиркіна С.М., Саприкіної І.В., Єзерова А.А. про самовідвід.
34. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
35. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
36. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
37. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
38. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
39. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
40. Відповідно до частини шостої статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
41. Порядком відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313 (далі - Порядок №313; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС України (далі - особи), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі: дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України (далі - навчальний заклад) через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість; відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення навчального закладу;звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.
42. Згідно з пунктом 3 Порядку №313 витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС України та особою. У разі, коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог ЦК України.
43. Пунктами 6-7 Порядку №313 установлено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.У разі поновлення на навчанні особи, що була відрахована з навчального закладу, стягнення суми витрат припиняється.
44. Якщо таке поновлення здійснено після відкриття виконавчого провадження щодо відшкодування витрат, стягнення їх суми припиняється на підставі вимоги стягувача.
45. Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується у порядку, визначеному законодавством.
46. За змістом пункту 1 Порядку №964 цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - вищі навчальні заклади) відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «и», «і» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі (далі - витрати).
47. Пунктом 7 Порядку №964 установлено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
48. Згідно з пунктом 9 Порядку №964 у разі поновлення особи, що відрахована з вищого навчального закладу або звільнена з військової служби, на посаді курсанта, особи офіцерського складу стягнення суми витрат припиняється.
49. У разі поновлення зазначеної особи на посаду курсанта, особи офіцерського складу після відкриття виконавчого провадження щодо відшкодування нею витрат стягнення їх сум припиняється на підставі вимоги стягувача.
50. За змістом пункту 1 Порядку №261 цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
51. Пунктами 8-9 Порядку №261 установлено, що в разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.
52. Стягнення суми витрат припиняється в разі: поновлення на навчанні особи, що була відрахована з вищого навчального закладу; повторного прийняття особи на службу в поліцію.
53. Якщо таке поновлення здійснено після відкриття виконавчого провадження щодо відшкодування витрат, стягнення їх суми припиняється на підставі вимоги стягувача.
54. Відповідно до пункту 1 Порядку №992 цей Порядок розроблено відповідно до статті 52 Закону України «Про освіту», на виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року №77 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» в редакції Указу Президента України від 16 травня 1996 року №342 та статті 197 Кодексу законів про працю України.
55. Пунктом 11 Порядку №992 установлено, що випускник, призваний на строкову військову службу до Збройних Сил, після її закінчення зобов`язаний прибути на роботу за призначенням. Перебування у Збройних Силах зараховується в передбачений угодою термін роботи за призначенням. Це стосується також випускників, які проходять альтернативну (невійськову) службу.
56. У разі прийняття молодого фахівця на службу за контрактом до Збройних Сил, Держприкордон служби, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Національної гвардії, Держспецтранс служби, Держспецзв`язку, на посади рядового і начальницького складу у правоохоронних органах, органах і підрозділах цивільного захисту, на службу в Національну поліцію термін проходження ним служби зараховувати у передбачений угодою термін роботи за призначенням.
VI. Позиція Верховного Суду
57. Суд зазначає, що Закон №565-XII та Порядок №313 зобов`язує особу начальницького складу органів внутрішніх справ, яка навчалася за державним замовленням у вищому навчальному закладі МВС України, у разі її звільнення зі служби за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчання, відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у такому закладі.
58. Так, рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 08.10.2014 у справі №454/538/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського державного університету внутрішніх справ 14232,84 грн витрат. Указане рішення набрало законної сили.
59. Позивач уважає, що відповідач повинен був припинити з нього стягнення витрат, пов`язаних з його утримання у навчальному закладі, як з особи, яка повторно прийнята на службу в органах внутрішніх справ. Для цього Львівський державний університет внутрішніх справ повинен був відкликати виконавчий документ, відповідно до якого відкрито виконавче провадження щодо стягнення заборгованості за таке утримання.
60. Суд звертає увагу, що положеннями Порядку №313, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не передбачено обов`язку навчального закладу припинити стягнення витрат або звернутися з вимогою про припинення їхнього стягнення на підставі виконавчого документа, у випадку поновлення чи повторного прийняття на службу до органів МВС України особи, яка була звільнена зі служби за власним бажанням, до спливу трьох років після закінчення навчального закладу.
61. Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положення Порядку №964, зокрема пункту 9, є необґрунтованими, оскільки такий порядок прийнятий на підставі статті 25 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» і застосовується лише до військовослужбовців.
62. Отже, висновки судів попередніх інстанцій у частині відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 9 Порядку №964 є правильними.
63. Суд також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень Порядку №261, зокрема пункту 9, оскільки вони прийняті і набрали чинності вже після звернення позивача до суду з цим позовом. До події, факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
64. Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення Порядку №992, зокрема пункт 11, Суд зазначає таке.
65. Посилаючись на вказані положення Порядку позивач стверджує про відсутність підстав для відшкодування ним витрат, пов`язаних із навчанням, у зв`язку з тим, що він уважається таким, що відпрацював три роки відповідно до вимог, укладеного між ним та відповідачем, договору.
66. Суд зазначає, що положення Порядку №992 регулюють правовідносини працевлаштування усіх працівників, які навчаються за державним замовленням, зокрема в частині наявності в них, у передбачених Порядком випадках, обов`язку відшкодування вартості та витрат, пов`язаних з навчанням, однак не регулюють спірні правовідносини, які пов`язані з припиненням стягнення суми витрат з осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільнилися зі служби за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчального закладу.
67. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.
68. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
69. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
70. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
71. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
72. Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
73. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
74. Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
75. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
76. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року у цій справі залишити без змін.
77. Судові витрати не розподіляються.
78. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко