ПОСТАНОВА
Іменем України
14 квітня 2020 року
Київ
справа №813/4115/17
адміністративне провадження №К/9901/50558/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року (суддя - Качур Р.П.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року (головуючий суддя - Ільчишин Н.В., судді: Глушко І.В., Большакова О.О.) у справі №813/4115/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі також - відповідач, ГУНП у Львівській області) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ГУНП у Львівській області (замінено первинного відповідача Самбірський відокремлений підрозділ Головного управління Національної поліції у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії Самбірського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на належного відповідача - ГУНП у Львівській області) у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;
- стягнути з відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення ОСОБА_1 під час вибуття в чергову відпустку за 2003, 2004, 2005 роки, 2009 рік (виплачено у розмірі посадового окладу);
- стягнути з відповідача матеріальну допомогу, для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за 2002, 2003, 2004, 2005, 2009 роки;
- виплати по кожному виду грошового забезпечення здійснювати виходячи з розміру місячного грошового забезпечення начальника сектора превенції патрульної поліції - 8546 грн;
- зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення;
- стягнути з відповідача кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що мав право на щорічну оплачувану відпустку, а також на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та матеріальну допомогу при наданні основної відпустки на оздоровлення, але відповідач в порушення вимог чинного законодавства не надав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2002 - 2005, 2009 роки і матеріальну допомогу при наданні основної відпустки на оздоровлення за 2003 - 2005, 2009 роки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що протягом спірного періоду нормативно-правовими актами було передбачено спочатку обов`язок, а потім право керівника державних органів на виплату матеріальної допомоги та допомоги для оздоровлення, а тому надання таких видів грошового забезпечення залежить від наявності бюджетних асигнувань на їх виплату. Суди вказали, що оскільки Закони України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік мають вищу юридичну силу, ніж Указ Президента України від 04 жовтня 1996 року № 926/26 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» (далі також- Указ №926/26) та постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова №1294), то саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, суди вказали, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт звернення позивача до керівництва установи із рапортами чи заявами про виплату матеріальної допомоги у спірні періоди.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
Аргументи позивача полягають у тому, що відповідачем не було подано, а судом не витребувано, письмових доказів - розрахунку, штатного розпису за 2002-2009 роки, затвердженого фонду оплати праці чи іншого письмового доказу, які б підтверджували те, що коштів на матеріальну допомогу передбачено не було. Скаржник наполягає на тому, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави. Така позиція неодноразово висловлена Конституційним Судом України у його рішеннях. Крім того, позивач просив звернути увагу на правові висновки Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) та у справі №59498/00 «Бурдов проти Росії» та зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Відповідач відзив на касаційну скаргу суду не надав.
Рух касаційної скарги
14 травня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Шарапа В.М., суддів Бевзенко В.М., Білоус О.В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 06 червня 2019 року № 638/0/78-19, у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М., (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді справи, визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя, Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Згідно відповіді Самбірського МВ ГУ МВС України у Львівській області № 6716 від 02 червня 2011 року, ОСОБА_1 проходив службу в Самбірському МВ ГУ МВС у Львівській області, та з 2002 року по 03 грудня 2009 року йому виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення в таких розмірах:
2002 рік - 462,00 грн. (в розмірі грошового забезпечення);
2003-2005 роки - не виплачувалась;
2009 рік - 950,00 грн. (в розмірі посадового окладу).
Допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2002 - 2009 роки не нараховувалась та не виплачувалась, так як в кошторисі такі видатки не передбачались.
Наказом МВС України від 01 листопада 2005 року № 791 о/с з 01 листопада 2005 року ОСОБА_1 було відряджено для виконання службових обов`язків у складі українського миротворчого персоналу спостерігачів цивільної поліції місії ООН у Косово.
Наказами Самбірського МВ ГУ МВС України у Львівській області № 137 від 30 березня 2003 року, № 88 від 30 березня 2004 року, № 110 від 27 червня 2005 року підтверджується, що ОСОБА_1 надавались чергові відпустки з 27 червня 2003 року по 27 липня 2003 року, з 22 березня 2004 року по 21 квітня 2004 року, з 01 червня 2005 року по 01 липня 2005 року.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
За приписами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин у 2002-2005 роках) форми і розміри грошового утримання працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Пунктом 2 Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/26 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» (далі - Указ №926/26) з метою впорядкування грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ постановлено: виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік (цей Указ набирав чинності з 1 грудня 1996 року, втратив чинність 01 січня 2008 року).
Зазначеним нормативно-правовим актом виплати визначені пунктом 2, на відміну від виплат, передбачених пунктом 3 цього Указу, не обмежувались розміром асигнувань, що виділяються на утримання цих органів та їх проведення було не правом, а обов`язком керівників органів внутрішніх справ.
Разом з тим, відповідно до положень статті 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік», статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», статті 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», статті 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», статті 64 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, (військовослужбовців), осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів.
Крім того, відповідно до пункту 26 наказу МВС «Про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умови оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу» матеріальна допомога є додатковим видом грошового забезпечення і фактичні витрати на матеріальну допомогу здійснюються відповідно до вимог бюджетного законодавства і провадяться тільки в межах затвердженого фонду оплати праці.
З 01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».
Підпунктом 3 пункту 5 якої було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
На виконання зазначеної постанови та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністра внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 затверджено та введено в дію з 01 січня 2008 року «Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».
Пунктом 1.18 розділу І Інструкції № 499 (в редакції до лютого 2010 року) визначено, що при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.
Пунктом 2.16 Інструкції №499 установлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
Указані виплати здійснюються на підставі наказу про особовий склад, за яким особа рядового чи начальницького складу вибуває в чергову відпустку.
Фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам у справі колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
Що стосується позовних вимог позивача про виплату матеріальної допомоги, для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за 2002, 2003, 2004, 2005, 2009 роки, слідує таке.
Згідно із пунктом 2 Указу №926/96 передбачено виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
Зазначеним нормативно-правовим актом, що визначав умови грошового забезпечення позивача, виплату допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2002-2005 роках не передбачено.
Крім того, зі змісту пунктів Інструкції №499 (у редакції, чинній протягом 2009 року) випливає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік тільки за наявності мотивованого рапорту особи рядового чи начальницького складу. При цьому, Інструкцією №499 не передбачено можливість здійснення цих виплат поза межами періоду, в якому особа перебувала в щорічній основній відпустці та/або подавала рапорт, а також після звільнення особи зі служби в органах внутрішніх справ.
Під час розгляду цієї справи судами не встановлено обставин, які б свідчили про подання в 2009 році позивачем мотивованого рапорту про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2002-2005 роки (не передбачено чинним законодавством) за 2009 рік (не надав рапорт).
При цьому, Суд наголошує, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини. Службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вказуючи при цьому будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової. Оскільки необхідність у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути будь-коли, тому саме службовець має ініціювати питання про надання такої допомоги.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про виплату матеріальної допомоги, на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2009 роки слідує наступне.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що скаржнику надавалася основна відпустка у 2003, 2004, 2005 році, в яких він не отримав матеріальну допомогу для оздоровлення. Обставин щодо надання скаржнику основної відпустки у 2009 році не встановлено, при цьому установлено що матеріальна допомога на оздоровлення в 2009 році виплачена позивачу - 950,00 грн. (в розмірі посадового окладу).
Відмовляючи у задоволені цих позовних вимог, суди вказали, що такі виплати залежать від наявності бюджетних асигнувань на їх виплату та фінансування відповідача. При цьому зауважили, що Указом №926/26, який визначав умови грошового забезпечення позивача у 2003-2005 роках, виплату матеріальної допомоги на оздоровлення не передбачено.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій оскільки допомога для оздоровлення фактично була тим видом матеріальної допомоги, яка повинна виплачуватися працівникам органів внутрішніх справ (далі також - ОВС) у розмірі місячного грошового забезпечення на рік, відповідно до Указу №926/26.
Так, відповідно до положень статті 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік», статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», статті 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», статті 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», статті 64 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, (військовослужбовців), осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів.
Разом з тим, суд першої та апеляційної інстанцій не дали оцінки зазначеним нормам Законів, не досліджували кошториси відповідача (первинного відповідача Самбірський ВП ГУ НП у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії Самбірського МВ ГУ МВС України у Львівській області) за 2003-2005 роки та не з`ясували питання щодо можливості виплати матеріальної допомоги відповідачем з урахуванням видатків на грошову допомогу у зазначені періоди.
Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Колегія суддів не заперечує, що з 2008 року, виплата матеріальної допомоги була правом а не обов`язком керівника органів і підрозділів внутрішніх справ, разом з тим, таке право має здійснюватися у межах асигнувань, що виділяються на утримання таких органів, та залежить, зокрема, від ефективності службово-трудової діяльності того чи іншого працівника ОВС.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на обмеженість фінансування з огляду на обсяги кошторисних призначень Управління у 2003-2005 роках та 2009 році та зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням гарантованих виплат, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів, та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказана позиція знайшла своє відображення у судовій практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00, п.26 рішення).
Крім того, судами попередніх інстанцій не з`ясовано підстави виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2009 рік з розміру посадового окладу, а не з грошового забезпечення встановленого позивачу.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції не враховані всі норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та не з`ясовано фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями пункту 4 частини другої статті 2 9 КАС України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
У відповідності до приписів статті 80 КАС України, про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу (частина третя). Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали (частина сьома). У разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами (частина дев`ята).
Суд зазначає, що судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
Зважаючи на встановлені судами обставини, Суд вважає висновки судів передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак судові рішення не є таким, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
В силу вимог частини четвертої статті 246 КАС України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.
При цьому, частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання протиправними бездіяльності щодо невиплати матеріальної допомоги за 2003-2005, та 2009 роки, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2003-2005, та 2009 роки - підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
При новому розгляді справи суду необхідно з`ясувати обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, викладені Верховним Судом у цій постанові.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року в частині позовних вимог про визнання протиправними бездіяльності щодо невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2009 роки, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за вказані періоди - скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року у справі №813/4115/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
Л.О. Єресько ,
А.Г. Загороднюк,
Судді Верховного Суду