ПОСТАНОВА
Іменем України
24 лютого 2021 року
Київ
справа №813/5913/15
адміністративне провадження №К/9901/20469/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження заяву Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.12.2016 у справі №813/5913/15 (К/800/12034/16), постановленої у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. стосовно невключення її до загального переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду ГВФО за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» відповідно до договору №037-13558-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) в сумі 6600,00 доларів США;
- зобов`язати Уповноважену особу Фонду ГВФО ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. надати Фонду ГВФО додаткову інформацію щодо виплати відшкодування за рахунок Фонду ГВФО їй як вкладнику ПАТ «Дельта Банк» відповідно до договору №037-13558-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) в сумі 6600,00 доларів США;
- зобов`язати Фонд ГВФО прийняти рішення про включення ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО відповідно до договору №037-13558-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) в сумі 6600,00 доларів США на підставі додаткової інформації, наданої Уповноваженою особою Фонду ГВФО ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона є вкладником в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідач протиправно не включив її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки таке невключення суперечить вимогам закону та порушує її право, як вкладника, на отримання гарантованої суми вкладу.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО.
Зобов`язано Уповноважену особу Фонду ГВФО ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, за договором №037-13558-130215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 13.02.2015.
В решті позову - відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2016 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016 залишено без змін.
У березні 2017 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадиров В.В. (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.12.2016 у справі №813/5913/15 (К/800/12034/16) з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), зокрема, неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакового застосування норм процесуального права.
Зокрема посилається на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 (справа №21-6159а15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм процесуального права.
У заяві Уповноважена особа Фонду просила скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 07.12.2016 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду України від 30.01.2017 відкрито провадження за вказаною заявою.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, в редакції після 15.12.2017, матеріали заяви передано до Верховного Суду.
В ході розгляду справи судами встановлено, що 13.02.2015 між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір №037-13558-130215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, згідно з пунктом 1.2 якого сума вкладу складає 6600,00 доларів США.
Положеннями пункту 1.8 укладеного договору визначено, що зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
Додатковою угодою №1, підписаною повноважним представником банку та позивачем, встановлено, що пункт 1.8 основного договору сторони домовились викласти в такій редакції: «зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору».
Положеннями пункту 1.9 договору, нараховані проценти за вкладом виплачуються щомісячно, починаючи із першого робочого дня місяця, що слідує за місяцем, в якому проценти нараховані відповідно до умов цього договору, а також у день повернення вкладу в кінці строку дії цього договору або в інший термін дострокового припинення дії цього договору у випадках, передбачених цим договором та Правилами, шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись з використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я вкладника в установі банку.
Пунктом 1.10 вищевказаного договору банківського вкладу передбачено, що у разі закінчення строку залучення вкладу, вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної картки, відкритий в установі банку.
02.03.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №150, якою ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду ГВФО №51 від 02.03.2015 виведено ПАТ «Дельта Банк» з ринку, запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду ГВФО ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В.
Листом від 23.09.2015 №8821/1157 тимчасова адміністрація повідомила позивача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 13.02.2015 №037-13558-130215, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до постанови Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 від 02.10.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк».
06.11.2015 Знайкевич М. Б. звернулась до Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. із заявою про надання інформації щодо порядку отримання коштів за договором №037-13558-130215 від 13.02.2015, проте жодної відповіді не отримала.
Вважаючи дії відповідача щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, неправомірними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, виходили з того, що позивач є вкладником банку в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а відповідачами не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, в межах гарантованої суми відшкодування, а тому дії Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. суперечать приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У заяві про перегляд Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статей 203-205 215 Цивільного кодексу України, що, на думку заявника, підтверджується ухвалами Вищого адміністративного суду України від 28 січня, 7 та 14 квітня, 24 березня, 2 червня 2016 року (справи №№К/800/40534/15, К/800/288/16, К/800/693/16, К/800/50411/15, К/800/45816/15 відповідно).
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд перевірив матеріали справи і дійшов висновку про таке.
В ухвалі від 07.04.2016 (К/800/288/16) наданій для порівняння, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу між позивачем та Банком, а також зарахування коштів на цей депозитний рахунок іншою особою в іноземній валюті в період дії заборон, встановлених відповідною постановою правління про віднесення банку до категорії проблемних, свідчить про намагання такою особою отримати кошти не в порядку черговості, а за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що надає окремим кредиторам переваги (пільги), прямо не встановлених для них законодавством та про правомірність дій Уповноваженої особи по віднесенню такого правочину до категорії нікчемних.
В ухвалі від 14.04.2016 (К/800/693/16), суд дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу між позивачем та банком, а також зарахування коштів на цей депозитний рахунок іншою особою в іноземній валюті в період дії заборон, встановлених відповідною постановою правління про віднесення банку до категорії проблемних, свідчить про фіктивність спірного правочину та створення правових підстав для отримання позивачем гарантованого відшкодування за наведеними операціями.
У судових рішеннях, наданих для порівняння у справах К/800/45816/15 (ухвала від 02.06.2016), К/800/40534/15 (ухвала від 28.01.2016) та К/800/50411/15 (ухвала від 24.03.2016), Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу та перерахування коштів на відповідний депозитний рахунок в період, коли банк було вже віднесено до категорії проблемних, є достатньою підставою для віднесення такого правочину до категорії нікчемних з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Натомість у справі, що розглядається, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що позивач є тією особою, яка набула право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, відповідачами не доведено наявність підстав, які наведені у статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для визнання правочину нікчемним, а тому позивач протиправно не була включена до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів.
При цьому суд виходив з того, що кошти позивачем внесено через касу банку - ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а доводи відповідачів про нікчемність договорів банківського вкладу у зв`язку із тим, що кошти на ім`я позивача надійшли внаслідок «дроблення» іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачами не заперечується.
Перевіряючи зміст наведених рішень касаційного суду та рішення, про перегляд якого подано заяву, колегія суддів дійшла висновку, ухвала ВАСУ від 07.04.2016 у справі №К/800/288/16 ухвалена за інших фактичних обставин, порівняно з рішенням суду касаційної інстанції у даній справі, оскільки в наданому для порівняння рішенні суд встановив, що внаслідок укладення договору банківського вкладу пільги отримала особа, яка перерахувала кошти зі свого рахунку на рахунок позивача, а не позивач у справі.
З огляду на наведене, обставини, встановлені у справі №К/800/288/16, відмінні від обставин, встановлених у рішенні, про перегляд якого подана заява. Ухвалення різних за змістом судових рішень зумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді зазначених справ.
Натомість зміст рішень касаційного суду від 14.04.2016 (К/800/693/16), від 02.06.2016 (К/800/45816/15), від 28.01.2016 (К/800/40534/15), від 24.03.2016 (К/800/50411/15) та рішення, про перегляд якого подано заяву, свідчить про те, що договори банківського вкладу у досліджуваних спірних ситуаціях укладені за схожих обставин, зокрема: до дати віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації, але у період, коли банк було віднесено до категорії проблемних; Уповноваженою особою Фонду стверджується нікчемність правочину на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Наведені судові рішення свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 38 Закону №4452-VI при вирішенні спорів, пов`язаних із оскарженням дій Уповноваженої особи щодо не включення вкладників банку до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, у зв`язку з визнанням договорів банківського вкладу цих осіб нікчемними.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Суд виходить з наступного.
Верховний Суд вже неодноразово висловлював позицію стосовно застосування частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до спірних правовідносин, що виникають внаслідок дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час виявлення нікчемних правочинів та не включення внаслідок цього особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Зокрема, Верховний Суд дійшов до висновку, що Уповноважена особа наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI Фонд або його Уповноважена особа, зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його Уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону №4452-VI.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/1476/15.
Судами встановлено, що підставою для не включення позивача до переліку вкладників слугувало визнання договору банківського вкладу, укладеного між позивачем та банком, нікчемними відповідно до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Частина 3 статті 38 Закону №4452-VI (у редакції, що діяла на час укладення договору) містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
Пунктом 7 частини 3 вказаної статті визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивачки не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримала перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Судами встановлено, що позивач уклала з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту), відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 6600 доларів, що підтверджується платіжним дорученням №45877881 від 13.02.2015.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (02.03.2015).
Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону №4452-VI, що правильно встановлено судом касаційної інстанції.
Крім того, предметом розгляду і доведення у даній справі були фактичні обставини щодо наявності чи відсутності у відповідачів передбачених законом підстав для невключення позивача до Переліку вкладників і відповідно правомірності в зв`язку з цим їх дій та бездіяльності.
В той же час, встановлення дійсної належності отриманих на рахунок позивача коштів, фактів поділу великого вкладу з метою набуття права на його відшкодування за рахунок коштів Фонду, наявність в окремих осіб умислу на заволодіння державними коштами не були предметом розгляду у даній справі.
Такі фактичні обставини підлягають самостійному доведенню і встановленню на підставі відповідних доказів, за участю всіх осіб, для яких встановлення таких обставин може мати значення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому відповідно до частини першої статті 244 КАС України у задоволенні заяви слід відмовити.
Висновки Верховного Суду України у постанові від 15.06.2016 (справа №826/20410/14), на яку позивач посилається в обгрунтування заяви в частині перегляду судового рішення з підстав, передбачених пунктом 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (в редакції до 15.12.2017), стосувались юрисдикції спорів, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку. Водночас, у рішенні, про перегляд якого подано заяву, питання юрисдикції спорів, які виникають на стадії ліквідації банків не досліджувалось і висновки щодо застосування відповідних норм права судом зроблені не були.
Крім того, у постанові від 18.04.2018 у справі №813/921/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі №826/20410/14 та від 16.02.2016 у справі №21-484а15 та сформувала правовий висновок, відповідно до якого що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону №4452-VI), і не є спором у зв`язку з процесом ліквідації банку, на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
З огляду на викладене, керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, статтями 241 242 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
постановив:
У задоволенні заяви Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича - відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук