ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 813/6194/15
касаційне провадження № К/9901/26038/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 (головуючий суддя - Шавель Р.М., судді - Костів М.В., Бруновська Н.В.) у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення та вимоги про сплату боргу (недоїмки),
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2015 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду, у якому просив визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення Інспекції № 0001221700 від 20.10.2015; вимогу Інспекції про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001241700 від 20.10.2015; рішення Інспекції про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001231700 від 20.10.2015.
На обґрунтування зазначених позовних вимог ФОП ОСОБА_1 послався на те, що висновки акту перевірки про порушення ним вимог пунктів 177.2, 177.4, 177.6 статті 177, підпункту 177.5.3 пункту 17.5 статті 177, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, а також статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є безпідставними, оскільки підприємцем в процесі проведення перевірки надавались перевіряючим усі необхідні документи, пояснення щодо отриманих доходів та понесених витрат, що підтверджено належними та допустимими доказами, проте податковий орган неправомірно не взяв їх до уваги. Також, ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що при наданні послуг з експедиції транспортних перевезень за рахунок замовника цих послуг кошти на оплату перевезення залученого транспорту транзитом проходять через розрахунковий рахунок позивача, при цьому доходом підприємця є лише винагорода за організацію даного перевезення, а не вся сума коштів, яка надійшла на його рахунок. Крім того, позивач вказує на те, що зобов`язання зі сплати штрафних санкцій є похідними від основних вимог зі сплати донарахованого податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та єдиного соціального внеску та прийняті на їх підставі, з огляду на що рішення про застосування штрафних санкцій та вимога про сплату боргу (недоїмки) також підлягають скасуванню.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 01.03.2016 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції № 0001221700 від 20.10.2015; визнав протиправною та скасував вимогу Інспекції про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0001241700 від 20.10.2015; визнав протиправним та скасував рішення Інспекції про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001231700 від 20.10.2015.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: для проведення перевірки позивачем були надані перевіряючим усі договори, документи первинного обліку та регістри бухгалтерського обліку, а саме - угоди про надання транспортно-експедиторських послуг, угоди-доручення на транспортне обслуговування, заявки на автоперевезення, акти здачі-прийняття робіт, рахунки-фактури, міжнародні транспортні накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зміст яких дає можливість виокремити суму експедиторської винагороди від оплати суміжних послуг; чинним законодавством України розмежовуються поняття винагороди експедитора по виконанню договору транспортного експедирування та витрат, пов`язаних з його виконанням, з огляду на що такі кошти є коштами, спрямованими на виконання договору транспортного експедирування з третіми особами, є транзитними та не включаються до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, з урахуванням того, що в заявках до договорів обумовлювалися додаткові умови, за які необхідно було нести витрати; факт оплати підприємцем вартості відповідних послуг на користь третіх осіб підтверджується книгами обліку доходів та витрат за 2013 та 2014 роки і банківськими виписками за відповідні періоди.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 01.06.2016 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що умовами договору про транспортне експедирування повинно передбачатися чітке та зрозуміле розмежування між оплатою третім особам та сумою винагороди експедитора, а у разі відсутності такого розмежування експедитор зобов`язаний включити до валового доходу всю суму, перераховану замовником, а в подальшому, при підтвердженні послуг перевізників, експедитор вправі віднести вартість оплачених ним послуг з перевезення до складу своїх валових витрат.
ФОП ОСОБА_1 оскаржив рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 30.06.2016 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належної правової оцінки тому, що: до правовідносин за договорами з транспортно-експедиційного обслуговування повинні застосовуватись положення підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України, відповідно до яких при визначенні об`єкта оподаткування не включаються до складу доходів сума коштів або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших цивільно-правових договорів, які не передбачають переходу права власності на них; суд апеляційної інстанції, вказуючи про необхідність віднесення до складу сукупного оподатковуваного доходу усієї суми отриманих від замовників коштів (а не лише їх частину, яку становить експедиторська винагорода), всупереч вимогам пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не надав жодної оцінки первинним документам, що підтверджують фактичне понесення витрат на організацію та здійснення цих перевезень, оскільки у будь-якому випадку незалежно від результатів визначення правової природи цих договорів, чистий дохід до оподаткування не буде змінений, оскільки у випадку виконання договорів транспортного експедирування ці витрати здійснюються за рахунок замовника, а тому не підлягають відображенню у складі витрат позивача, а у випадку ж визнання цих договорів договорами транспортного перевезення, ці витрати автоматично слід вважати витратами, які формують собівартість наданої послуги, а тому повинні зменшувати розмір оподатковуваного прибутку від такої господарської операції, що прямо передбачено положеннями пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України; судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення статей 929 931 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
У запереченні на касаційну скаргу Інспекція просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.09.2021 прийняв касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 07.09.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що ФОП ОСОБА_1 у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року застосовував загальну систему оподаткування, обліку та звітності, був платником податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб із зарплати найманих працівників, податку з доходів від підприємницької діяльності, єдиного соціального внеску, військового збору, облік доходів та витрат вів із застосуванням Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом № 53/17-00/2112709078 від 23.09.2015, за висновками якого позивачем були порушені: вимоги пункту 135.1 статті 135, пунктів 177.2, 177.6, 177.10 статті 177, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцю донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на загальну суму 224865,50 грн.; вимоги статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого підприємцю донараховано єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 441760,90 грн.
Зокрема, у акті перевірки було вказано, що в ході перевірки встановлено розбіжності між сумою задекларованого підприємцем доходу за 2013 - 2014 роки та сумою валового доходу, відображеного у книзі обліку доходів та витрат і виписках банку, загальна сума розбіжностей становить 1273176,40 грн., у тому числі: за 2013 рік - 718189,40 грн., за 2014 рік - 554987,00 грн. Вказане порушення виникло в результаті невідображення підприємцем у складі валового доходу сум, отриманих від експедиційних послуг. Також у акті перевірки зазначено, що в результаті заниження підприємцем чистого доходу, то йому був донарахований єдиний соціальний внесок.
На акт перевірки ФОП ОСОБА_1 були подані заперечення, за результатом розгляду яких Інспекція надала відповідь від 15.10.2015 № 5272/13-20-17-00, в якій вказала, що наведені підприємцем у запереченнях аргументи не спростовують наявність порушення законодавства та не можуть слугувати підставою для не винесення Інспекцією податкових повідомлень-рішень, однак у зв`язку із наданням платником на розгляд комісії пакету документів, що підтверджують факт надання транспортно-експедиційних послуг по міжнародному перевезенню вантажів за кордону своїй діяльності за період, що перевірявся, прийнято рішення щодо винесення податкових повідомлень-рішень на підставі висновків, викладених у акті перевірки № 53/17-00/ НОМЕР_1 від 23.09.2015.
На підставі вказаного акту перевірки Інспекція прийняла: податкове повідомлення-рішення № 0001221700 від 20.10.2015, яким збільшила ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 220694,75 грн. - за основним платежем, 55127,69 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); вимогу № Ф-0001241700 від 20.10.2015 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування у сумі 149669,85 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001231700 від 20.10.2015, яким застосувала до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 14966,99 грн.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування встановлений у статті 177 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Положеннями пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізичні фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 був затверджений Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, пунктом 6 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку: 1) у графі 1 зазначається дата запису; 2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); 3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати; 4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3); 5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг; 6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня; 7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці; 8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв`язку, орендних та комунальних платежів тощо; 9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).
Положеннями статті 929 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 931 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Згідно зі статтею 932 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - це суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Відповідно до абзацу 2 статті 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.
Положеннями статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, експедитор за договором транспортного експедирування організовує надання послуг з перевезення вантажу, визначених договором, тобто працює як посередник клієнта. Експедитор може сам надавати послуги, передбачені договором, а може залучати третіх осіб. Експедитор з такими особами укладає договори від свого імені або від імені клієнта.
Отже, оплата за перевезення вантажу, що сплачує клієнт на користь експедитора, включає у себе суму винагороди за виконання договору та суму компенсації витрат за організацію перевезення вантажу транспортом і за маршрутом клієнта (суми провізних документів, послуг із завантаження/розвантаження, які сплачує виконавець на користь перевізників/портів та інших додаткових зборів і платежів).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що кошти, які надходять від клієнта на рахунок експедитора для виконання умов договору, а потім перераховуються ним третім особам на оплату послуг, зазначених у договорі транспортного експедирування, є транзитними та доходом експедитора не визнаються, оскільки не відповідають критеріям визнання доходу: не збільшують активи і не зменшують зобов`язання, що обумовлюють збільшення власного капіталу.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, транзитні кошти, які підприємець перераховував на користь третіх осіб в процесі надання послуг транспортного експедирування, ФОП ОСОБА_1 фіксував у графі 11 «Залишок товарних запасів, матеріалів, сировини на кінець звітного періоду» Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, що підтверджується даними відповідних книг за 2013-2014 роки, оскільки у типовій формі такої книги відсутня графа для позначення транзитних коштів. Факт перерахування підприємцем коштів третім особам підтверджується банківськими виписками з відповідним призначенням платежу.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ФОП ОСОБА_1 правильно визначив суму доходу (прибутку), отриманого від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Положеннями абзацу 3 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) є платниками єдиного внеску.
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 4 першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
З огляду на те, що підприємцем був правильно обрахований дохід (прибутку), отриманий від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, за період, який перевірявся, то, як наслідок, ФОП ОСОБА_1 правильно визначив базу для нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З урахуванням наведеного касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 підлягає скасуванню, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 - залишенню в силі.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись п.4 ч.1 ст. 349, ст. 352, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 скасувати і залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2016.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова