ПОСТАНОВА
Іменем України
30 березня 2020 року
Київ
справа №814/1469/18
адміністративне провадження №К/9901/4264/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 (суддя Лісовська Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2019 (головуючий суддя Шеметенко Л.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі №814/1469/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання відсутності податкового боргу,
УСТАНОВИВ:
В червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.06.2017 р. № 8474-00, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 55244,02грн. та визнання відсутності податкового боргу в сумі 104073,64 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що комплекс нежитлових будівель, які належать йому на праві власності, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2018 позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області № 8474-00 від 01.06.2017; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що цех по виробництву масла, два склади для насіння, зерносушарка, навіс та вагова, розташовані в м. Нова Одеса по вул.Сонячна,1 належать позивачу на праві власності у складі виробничого комплексу як будівлі промисловості й використовуються ним для промислового виробництва (господарська діяльність з виробництва олії та тваринних жирів), а тому згідно з підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання відсутності податкового боргу, суд вказав на невідповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обраного способу захисту порушеного права.
Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, вважаючи висновки суду в частині задоволення позовних вимог такими, що не узгоджуються з положеннями підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, адже останні містять застереження щодо пільгового оподаткування будівель промисловості лише за умови їх перебування у власності промислових підприємств.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, погодився з такими доводами податкового органу; разом з тим, ухвалюючи постанову, якою визнав протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення, виходив з наявності підстав для звільнення позивача від обов`язку щодо сплати податку відповідно до положень підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, податковий орган вказує на правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки комплекс нежитлових об`єктів, якими володіє позивач, не відносяться до будівель промисловості в розумінні приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а відтак підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач правом на подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористався.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, займається виробництвом олії та використовує у діяльності належний йому на праві приватної власності комплекс будівель та споруд маслоцеху по АДРЕСА_1 , який складається з цеху по виробництву масла, двої складів для насіння, зерносушарки, навісу та вагової (свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).
01.06.2017 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №8474-00, яким визначив позивачу суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 55244,02грн.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).
У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.
Як передбачено до підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Зміст наведених положень дає підстави дійти правового висновку, відповідно до якого застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.
Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судом першої інстанції згаданих норм матеріального права.
Висновок же апеляційного суду про розповсюдження встановленої підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України податкової пільги виключно на промислові підприємства, які мають статус юридичної особи, є помилковим й не ґрунтується на правильному застосуванні вказаної норми, як і висновок про поширення на спірні правовідносини дії підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 вказаної статті Кодексу, адже обставин використання належної позивачу нерухомості безпосередньо у сільськогосподарській діяльності у ході розгляду справи не встановлено і позивач на такі не посилався при зверненні до суду з позовом та розгляді справи, як і податковий орган в апеляційній та касаційній скаргах.
Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області задовольнити частково.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду