ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2020 року
Київ
справа №815/2333/18
адміністративне провадження №К/9901/21931/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/2333/18
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту податкових та митних експертиз ДФС про визнання наказу про звільнення протиправним, зобов`язання поновити на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Департаменту податкових та митних експертиз ДФС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року (прийняте у складі головуючого судді - Вовченко О.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Турецької І.О., суддів: Стас Л.В., Шеметенко Л.П.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Департаменту податкових та митних експертиз ДФС, в якому, з урахуванням уточнень, просила:
1.1. визнати протиправним наказ №90-к від 20 квітня 2018 року про її звільнення з посади начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень ДФС за пунктом 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
1.2. поновити на посаді начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень ДФС;
1.3. стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 квітня 2018 року по день поновлення на роботі, з урахуванням виплаченої вихідної допомоги.
2. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що роботодавцем порушені вимоги частини 3 статті 40 КЗпП України, а саме: звільнення відбулось в період знаходження її у відпустці.
2.1. Також зазначає, що має статус інваліда першої групи «Б» (загальне захворювання), що забороняє адміністрації установи, відповідно до статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» її звільняти, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.
2.2. Проте, в її індивідуальній програмі реабілітації інваліда №135/473/дс від 21 лютого 2018 року у пункті 5 зазначено, що «можливе продовження роботи в кабінетних умовах, згідно з професійними навичками, без впливу струмів ВЧ та НВЧ, іонізуючої радіації», - термін проведення реабілітації - лютий 2018 року - лютий 2020 року.
2.3. Наведений медичний висновок, на думку позивача, свідчить про те, що її стан здоров`я не перешкоджає виконанню професійних обов`язків, не загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, а продовження трудової діяльності не загрожує погіршенню її здоров`я.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 з грудня 2002 року перебуває на посаді державної служби з питань лабораторних та експертних досліджень, з 16 лютого 2016 року працювала на посаді начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС.
3.1. 09 лютого 2010 року Обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Одеси ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності, де визначена причина інвалідності - загальне захворювання, що підтверджено довідкою до акту огляду МСЕК серії 2-18 ОД № 035781.
3.2. 22 грудня 2016 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року №941 «Про перейменування деяких територіальних органів Державної фіскальної служби», у зв`язку з чим, 25 січня 2017 року ДФС України прийняла наказ № 39 «Про перейменування деяких територіальних органів ДФС».
3.3. Згідно наведеного, перейменовано Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень ДФС в Департамент податкових та митних експертиз ДФС.
3.4. 06 лютого 2017 року головою ДФС України затверджено структуру Департаменту податкових та митних експертиз ДФС, де наявне Одеське управління з питань експертиз та досліджень.
3.5. 23 лютого 2017 року наказом ДФС України № 126 введено в дію Структуру Департаменту податкових та митних експертиз ДФС.
3.6. 21 березня 2017 року наказом Департаменту податкових та митних експертиз ДФС № 44 введено в дію організаційну структуру та штатний розпис на 2017 рік, в якому зазначений структурний підрозділ: Одеське управління з питань експертиз та досліджень (з штатною чисельністю - 9 осіб).
3.7. В структурі управління наявні: відділ досліджень хімічної та промислової продукції та відділ досліджень харчової продукції.
3.8. З метою забезпечення належної роботи та виконання завдань покладених на Одеське управління з питань експертиз та досліджень, наказом Департаменту податкових та митних експертиз ДФС від 20 квітня 2017 року №93-к на ОСОБА_1 - начальника Одеського відділу з питань експертиз та досліджень Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС тимчасово, з 20 квітня 2017 року, покладено виконання обов`язків начальника Одеського управління з питань експертиз та досліджень.
3.9. 21 лютого 2018 року Обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Одеси ОСОБА_1 встановлена перша група інвалідності «Б», де визначена причина інвалідності - загальне захворювання, що підтверджено довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 891763.
3.10. У пункті 11 довідки зазначено «дата чергового переогляду» - безстроково та в пункті 12 довідки вказано висновок про умови та характер праці «потребує постійного стороннього догляду».
3.11. Також позивачкою було отримано індивідуальну програму реабілітації інваліда №135/473/дс, у пункті 5 якої зазначено про «можливе продовження роботи в кабінетних умовах згідно з професійними навичками, без впливу струмів ВЧ й НВЧ іонізуючої рідини».
3.12. Наказом Департаменту податкових та митних експертиз ДФС № 145-кв від 06 квітня 2018 року ОСОБА_1 , начальнику Одеського відділу, надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 11 календарних днів з 10 квітня 2018 року по 20 квітня 2018 року.
3.13. 20 квітня 2018 року наказом директора Департаменту податкових та митних експертиз ДФС № 90-к, на підставі довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА № 891763 від 21 лютого 2018 року, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 , начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень звільнено 20 квітня 2018 року із займаної посади, у зв`язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров`я.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, позов задоволено частково.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту податкових та митних експертиз ДФС №90-к від 20 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з Департаменту податкових та митних експертиз ДФС згідно пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України.
4.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень Департаменту податкових та митних експертиз ДФС з 20 квітня 2018 року.
4.3. Стягнуто з Департаменту податкових та митних експертиз ДФС на користь ОСОБА_1 заробітну плату за вимушений прогул, починаючи з 21 квітня 2018 року по 12 листопада 2018 року в розмірі 40975,20 грн. (сорок тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень двадцять копійок) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
4.4. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень Департаменту податкових та митних експертиз ДФС та в частині стягнення з Департаменту податкових та митних експертиз ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 6000,00 (шість тисяч гривень 00 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
4.5. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
4.6. Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що суб`єкт владних повноважень не надав достовірних доказів, що стан здоров`я позивачки позбавляє її можливості виконувати професійні обов`язки, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або, що продовження нею трудової діяльності загрожує погіршенню здоров`я.
4.7. Також, з боку роботодавця існують порушення вимог частини 1 статті 170 та частини 1 статті 172 КЗпП України, які зобов`язують працевлаштувати інваліда, відповідно до медичних рекомендацій та створити пільгові умови праці, приписи частини 3 статті 40 КЗпП України, які забороняють звільнення працівника в період знаходження у відпустці.
IV. Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі Департамент податкових та митних експертиз ДФС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що посада керівника відділу передбачає виконання складних і відповідальних обов`язків, таких як: керівництво діяльністю відділу, участь у нарадах, заслуховуваннях, комісіях, що проводить керівництво, підготовка та надання керівництву інформаційних та аналітичних матеріалів, забезпечення своєчасного проведення досліджень (аналізів, експертиз), оцінка результатів роботи, ділових якостей працівників при виконанні покладених завдань, а також робота з прекурсорами (отримання, зберігання, переведення).
5.2. Згідно роз`яснень КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» від 12 лютого 2019 року №66 для позивача можливо продовження роботи в кабінетних умовах без впливу ВЧ й НВЧ, іонізуючої радіації (які є абсолютними протипоказаннями для роботи). Таким чином, продовження роботи позивача в ДПМЕ ДФС та Одеському управлінні з питань експертиз ДПМЕ ДФС, зокрема, буде створювати загрозу її здоров`ю та порушувати рекомендації трудової реабілітаційної особи з інвалідністю.
6. У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, на підставі повно та всебічно з`ясованих обставинах справи, а тому не підлягають скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
7. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
9. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
10. Відповідно до статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання..
11. Положеннями пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.
12. Частиною 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
13. Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
14. Відповідно до частини 1 статті 170 КЗпП України працівника, який потребує за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
15. Приписами частини 1 статті 172 КЗпП України визначено, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
16. Згідно з частиною 3 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.
17. Згідно з пунктом 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
18. Приписами статті 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації (ч.1). Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями (ч.2).
19. Стаття 17 цього Закону передбачає, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
20. Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені в Законі України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».
21. Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії є індивідуальною програмою реабілітації.
22. Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
23. Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП, суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
VI. Позиція Верховного Суду
24. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
25. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
28. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
29. З вищенаведених правових норм вбачається, що підставою для звільнення працівника за пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП є або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності за даною професією чи посадою.
30. Доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров`я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує.
31. Як встановлено судами попередніх інстанцій, висновку МСЕК про неможливість ОСОБА_1 за станом здоров`я виконувати роботу за своєю посадою - немає.
32. Підставою для звільнення ОСОБА_1 є довідка від 21 лютого 2018 року до акту огляду медико-соціальної експертної комісії, у пункті 12 (висновок про умови та характер праці) якого зазначено: «потребує постійного стороннього догляду».
33. Проте, в довідці відсутні відомості про невідповідність працівника займаній посаді, не підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи за умови, що така робота потребує певного стану здоров`я.
34. Крім цього, як уже було зазначено, позивачкою отримано індивідуальну програму реабілітації інваліда №135/473/дс, у пункті 5 якої зазначено про «можливе продовження роботи в кабінетних умовах згідно з професійними навичками, без впливу струмів ВЧ й НВЧ іонізуючої рідини»
35. Для роз`яснення терміну «в кабінетних умовах», позивачка звернулася до Комунальної установи «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» та 12 лютого 2019 року за №66 отримала відповідь про те, що при складанні розділу «Трудова реабілітація» було враховано, що ОСОБА_1 є працівником розумової праці, бажає працювати надалі, взято до уваги можливість стабілізації патологічного процесу після проведення комплексного лікування та соціальний фактор.
36. Під рекомендацією «можливо продовження роботи в кабінетних умовах», мається на увазі праця в умовах приміщення з оптимальними (1-й клас умов праці) гігієнічними нормативами виробничих факторів, згідно з професійними навичками (рівень освіти, спеціальність), без впливу струмів ВЧ й НВЧ, іонізуючої радіації (які є абсолютними протипоказаннями для роботи).
37. Висновок «потребує постійного стороннього догляду» у довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією згідно з чинним законодавством з медико-соціальної експертизи визначається усім інвалідам першої «А» або «Б» групи незалежно від діагнозу і має відношення до соціально-побутового стану особи з інвалідністю.
38. Отже, наведеним роз`ясненням, МСЕК підтвердила обставини, що позивач може продовжувати виконувати роботу, а суб`єкт владних повноважень, на якого, в силу вимог частини 2 статті 77 КАС України, покладено обов`язок доказування, не надав належних доказів зворотного.
39. Необхідно також зазначити, що відповідачем не було запропоновано ОСОБА_1 іншу роботу, не протипоказану за станом її здоров`я, а також не надано належних доказів відсутності посади, яка дозволяла би працювати ОСОБА_2 в Департаменті податкових та митних експертиз ДФС.
40. Крім цього, в порушення вимог частини 3 статті 40 КЗпП України звільнення ОСОБА_1 відбулось в період перебування її у відпустці.
41. З урахуванням вищенаведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем порушено трудові гарантії позивача при її звільненні за пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України.
42. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
43. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
44. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
45. Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.
VIІ. Судові витрати
46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Департаменту податкових та митних експертиз ДФС - залишити без задоволення.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
М.В. Білак
О.А. Губська ,
Судді Верховного Суду