№ 815/4434/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року

м. Київ

справа №815/4434/17

касаційне провадження № К/9901/46029/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2017 (суддя Тарасишина О.М.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 (головуючий суддя - Яковлєв О.В., судді - Танасогло Т.М., Запорожан Д.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказу, податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - Управління, відповідач, податковий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ від 30.03.2017 №890, податкові повідомлення-рішення від 17.05.2017 №0010531406, №0010551406.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення контролюючим органом положень статті 81 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким визначено умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок, зокрема непред`явлення або не надіслання у випадках, визначених ПК України, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. На думку позивача, в порушення вимог зазначеної статті контролюючим органом проведення перевірки було здійснено незаконно та безпідставно. Позивач вказує на порушення контролюючим органом вимог пункту 86.5 статті 86 ПК України, відповідно до якого акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 ПК України, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності). Також позивач зазначає, що первинні документи не були витребувані контролюючим органом відповідними запитами безпосередньо у позивача. Зауважує, що всі первинні документи, які пов`язані із рухом товару, зазначеного в акті-опису товарно-матеріальних цінностей, від постачальника до позивача у відповідному обсязі наявні у позивача.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 17.10.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що податковий орган мав достатні правові підстави для призначення та здійснення спірної фактичної перевірки, до якої позивачем було допущено податковий орган. Суди дійшли висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у зв`язку з ненаданням позивачем під час та після проведення фактичної перевірки працівникам контролюючого органу відповідних документів.

Позивач, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 України, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин у справі, зокрема того, що контролюючим органом порушені положення статті 81 ПК України, що призвело до незаконного проведення перевірки. Позивач вказує на порушення контролюючим органом вимог пункту 86.5 статті 86 ПК України. Також скаржник зазначає, що первинні документи не були витребувані контролюючим органом відповідними запитами безпосередньо у позивача, водночас всі документи, які пов`язані із рухом товару, зазначеного в акті-опису товарно-матеріальних цінностей, від постачальника до позивача у відповідному обсязі наявні у позивача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.04.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.07.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 25.07.2023.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідно до наказу Управління «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 » від 30.03.2017 №890 та направлень на проведення перевірки від 30.03.2017 №296, №297, контролюючим органом проведено фактичну перевірку позивача, за наслідком якої складено акт фактичної перевірки від 20.04.2017 №204/15/21/РРО/ 3264013268 (далі - акт перевірки), яким встановлено факт неоприбуткування позивачем торгівельної виручки у встановленому порядку, на суму 13918,83 грн у період з 01.04.2017 по 10.04.2017 та порушення встановленого законодавством порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання, на загальну суму 35492,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.05.2017:

№0010551406, яким за порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 69594,15 грн;

№0010531406, яким за порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 70984,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Підпунктом 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів

Статтею 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За правилами статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.

Однією із підстав, зазначених у статті 80 ПК України, є проведення фактичної перевірки у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПК, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених ПК, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені ПК, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

За правилами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Як установлено судами попередніх інстанцій, оскаржуваний наказ про призначення фактичної перевірки позивача видано на підставі положень підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Спірну перевірку позивача призначено за наслідком отримання листа Державної фіскальної служби України від 25.01.2017 №1647/7/99-99-14-05-01-17, яким регіональним підрозділам аудиту доручено здійснити фактичні перевірки суб`єктів господарювання, які у 2016 році показали нереально низькі виторги, із зазначенням відповідних осіб у додатку, зокрема позивача. Позивач своєчасно отримав оскаржуваний наказ та направлення на проведення спірної перевірки та допустив працівників контролюючого органу до проведення такої перевірки.

Ураховуючи встановлені у даній справі фактичні обставини, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про протиправність оскаржуваного наказу та наянвність підстав для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень з підстав незаконності наказу.

Щодо доводів скаржника про протиправність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає про наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі Закон №265/95-ВР).

За правилами пункту 5 частини першої статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення.

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, визначено порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті регулюється Законом України «Про застосування реєстраторів розрахунковим операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637).

Так, пунктом 1.2 Положення №637 визначено, що оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій

Згідно з пунктом 7.3 Положення №637 відповідальність за дотримання порядку ведення операцій з готівкою покладається на підприємців, керівників підприємств. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку. У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю згідно з законодавством України.

Згідно з пунктом 7.15 вказаного Положення вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК).

Суди дійшовши до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 17.05.2017 №0010551406 не надли оцінку застосуванню у даному випадку контролюючим органом положень Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 №436/95 (далі - Указ №436/95).

Так, 08.06.1995 між Верховною Радою України та Президентом України укладено Конституційний Договір № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Змістом статті 25 Конституційного Договору передбачено, що Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Пунктом 3 статті 18 Конституційного Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.

З огляду на швидке урегулювання парламентом правовідносин у сфері готівкових операцій (Указ №436/95 було прийнято 12.06.1995, а Закон №265/95-ВР - 06.07.1995) та враховуючи положення статті 18 Конституційного Договору, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що законодавча гілка влади в найкоротший термін усунула прогалину в регулюванні суспільних правовідносин у сфері готівкових розрахунків та визначила відповідальність за можливі правопорушення у цій сфері саме в силу закону.

У справі, що розглядається, суди встановили, що відповідно до податкового повідомлення-рішення від 17.05.2017 №0010551406 позивача на підставі акта перевірки притягнуто до відповідальності за порушення, зокрема, пункту 2.6 Положення №637, та застосовано фінансову санкцію - штраф на підставі абзацу третього статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Так, об`єктивна сторона вказаного вище порушення в акті перевірки визначена як порушення пункту 2.6 Положення №637, а саме: зазначено, що позивач не оприбутковав готівкові кошти в сумі 13918,83 грн у Книзі обліку розрахункових операцій на підставі Z-звітів.

Відповідно до пункту 2.2 Положення №637 підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Згідно із приписами абзацу 3 пункту 2.6. Положення №637 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Статтею 1 Указу №436/95 визначена відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу), зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (абзац третій).

Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону №265/95-ВР передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті, а в разі використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: вчинене вперше - 1 гривня; вчинене вдруге - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг); за кожне наступне вчинене порушення - у п`ятикратному розмірі вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг).

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об`єктивна сторона порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу №436/95, так і того, що визначене пунктом 1 частини першої статті 17 Закону №265/95-ВР, фактично полягає у одних і тих самих діях.

Як убачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.

Оскільки шляхом прийняття Закону №265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ №436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №819/1201/14-а.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає про незастосовність до спірних правовідносин положень абзацу третього статті 1 Указу №436/95, та вважає за необхідне зазначити про неможливість їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом №265/95-ВР, з огляду на що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.05.2017 №0010551406 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) на суму 69594,15 грн є протиправним та підлягає скасування.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 17.05.2017 №0010531406, яким за порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, статті 20 Закону №265/95-ВР застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 70984,00 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України, фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 12 статті 3 №265/95-ВР фізичні особи-підприємці зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі Закон №996-XIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (частина третя статті 8 Закону №996-XIV).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону №996-XIV).

До суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (стаття 20 Закону №265/95-ВР).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, перевіркою встановлено відсутність ведення позивачем обліку товарних запасів на загальну суму 35492,00 грн за місцем їх реалізації та зберігання згідно опису товарно-матеріальних цінностей, а саме встановлено фактичні залишки запасів алкогольної продукції. За даним фактом було складено опис товарно-матеріальних цінностей, який підписаний продавцем магазину. У даному описі зазначається, що відсутні накладні та будь-які первинні документи на товар.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на наявність договору дарування майна від 18.11.2016 №1, за умовами якого було передано зазначені в описі товарно-матеріальні цінності.

Водночас, як установлено судами такі документи не були надані позивачем ані під час здійснення фактичної перевірки, ані в судовому засіданні. Матеріали справи не містять доказів обліку алкогольних напоїв, які перелічені у додатку до акту перевірки на загальну суму 35492,00 грн.

Крім того, договір, на який посилається скаржник у доводах касаційної скарги, не є первинним документом у розумінні Закону №996-XIV та не може підтверджувати облік товарно-матеріальних цінностей.

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами обставини у дані справі, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про протиправність податкового повідомлення-рішення від 17.05.2017 № 0010531406.

З урахуванням наведеного касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2017 №0010551406 із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. В решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2017 №0010551406 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення від 17.05.2017 №0010551406.

В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова