ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2020 року
Київ
справа №816/1144/16
адміністративне провадження №К/9901/28843/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Світлана" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (головуючий суддя Ральченко І.М., судді: Катунов В.В., Бершов Г.Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Світлана" до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування індивідуальної податкової консультації,
В С Т А Н О В И В:
В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Світлана" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Управління, відповідач) про скасування індивідуальної податкової консультації від 24 лютого 2016 року №708/10/16-31-15-04-30.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство вказувало, що, не погодившись із наданою йому податковою консультацією від 14 серпня 2015 року №4555/10/16-01-11-03-58 з питання наявності у нього обов`язку зі сплати земельного податку, оскаржило в судовому порядку й рішеннями судів у справі №816/3988/15 (що набрали законної сили) її було скасовано, а відтак податковий орган відповідно до положень статті 53 Податкового кодексу України (далі - ПК України) зобов`язаний надати нову постанову консультацію з урахуванням висновків суду у справі №816/3988/15, проте надана позивачеві індивідуальна податкова консультація від 24 лютого 2016 року №708/10/16-31-15-04-30 таких висновків не враховує, у зв`язку з чим підлягає скасуванню; крім того Товариство є платником єдиного податку та використовує належне йому нежитлове приміщення в своїй господарській діяльності, а тому на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України звільняється від сплати земельного податку.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року позов задоволено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що хоча в податковій консультації від 24 лютого 2016 року №708/10/16-31-15-04-30 і зазначено, що вона складена з урахуванням висновків судів у справі №816/3988/15, проте, як і в скасованій консультації від 14 серпня 2015 року №4555/10/16-01-11-03-58, в ній вказано, що Товариство як власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку за площі під таким приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, тобто відповідачем не враховано позицію суду, викладену у постанові у справі №816/3988/15; в той же час, на думку суду, виходячи з положень пункту 287.8 статті 287 ПК України, власники квартир (приміщень) у багатоквартирних житлових будинках, не належать до кола платників земельного податку за земельні ділянки під такими будинками, а фактично відшкодовують сплачені суми земельного податку підприємствам, установам і організаціям, що здійснюють управління цими будинками, та об`єднанням власників будинків у складі сум за утримання будинків та прибудинкової території з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції, беручи до уваги положення статей 182 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 120 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.8 статті 287 ПК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також правову позицію Верховного Суду України, прийшов до висновку, що, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, й виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а відтак надана відповідачем індивідуальна податкова консультація відповідає вимогам законодавства й підстави для її скасування відсутні.
Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ним норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати з підстав, що вже наводились ним в позовній заяві, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач в запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 липня 2015 року Товариство звернулось до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області із запитом про надання роз`яснення певних нюансів, пов`язаних із застосуванням податкового законодавства.
За результатами розгляду запиту податковим органом надано позивачеві письмову податкову консультацію від 14 серпня 2015 року №4555/10/16-01-11-03-58, в якій наведено відповідні норми законодавства та зазначено, що якщо строк дії договору оренди землі закінчився і він належним чином не був поновлений, підприємство повинно сплачувати земельний податок на площу під таким приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності.
Не погодившись із наданою податковою консультацією, позивач звернувся до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування їз зобов`язанням контролюючого органу надати нову податкову консультацію з питань, порушених у запиті.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року у справі №816/3988/15 позовні вимоги Товариства задоволено в повному обсязі; визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 14 серпня 2015 року №4555/10/16-01-11-03-58; зобов`язано Державну податкову інспекцію у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області повторно розглянути запит Товариства від 15 липня 2015 року про надання податкової консультації відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуваннями висновків суду.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року скасовано в частині зобов`язання Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області повторно розглянути запит Товариства від 15 липня 2015 року про надання податкової консультації відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуваннями висновків суду й прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову; в іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року залишено без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 травня 2016 року за наслідками перегляду рішення суду апеляційної інстанції в частині його оскарження Товариством (щодо відмови в задоволенні позовних вимог) залишив рішення без змін.
04 січня 2016 року позивач звернувся до ДПІ у м.Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області з письмовим запитом №22/10 про надання індивідуальної податкової консультації з урахуванням висновків суду у справі №816/3988/15.
Листом від 19 січня 2016 року №593/10/16-01-11-03-55 ДПІ у м.Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області повідомила позивача про направлення його звернення до Головного управління ДФС у Полтавській області відповідно до приписів пункту 52.4 статті 52 ПК України.
24 лютого 2016 року відповідачем надано Товариству податкову консультацію №708/10/16-31-15-04-30, у якій роз`яснено, що позивач, незважаючи на те, що не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням у багатоквартирному жилому будинку як його власник, є платником земельного податку за площі під таким приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території відповідно до пункту 287.8 статті 287 ПК України.
Вважаючи, що консультація №708/10/16-31-15-04-30 від 24 лютого 2016 року надана без урахування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року у справі №816/3988/15, що, в свою чергу, порушує вимоги статті 53 ПК України, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
Пунктами 52.1 та 52.2 статті 52 ПК України встановлено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Як передбачено пунктом 53.3 статті 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Разом з тим, вирішуючи спір у даній справі, апеляційний суд керувався наступними положеннями законодавства.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 ЦК України, якими передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).
Відтак, проаналізувавши наведені законодавчі приписи в контексті обставин даної справи, апеляційний суд прийшов до висновку, що відповідачем дотримано приписи статті 52 ПК України, а надана Товариству індивідуальна податкова консультація містить необхідну інформацію та надає відповідь на порушені ним питання.
В той же час статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судами) передбачалось, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 КАС України у мотивувальній частині постанови зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.
В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
Аналогічні вимоги викладено і в статтях 206 207 КАС України, які регулюють зміст мотивувальних частин ухвал та постанов апеляційного суду.
В той же час частиною 4 статті 11 КАС України визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов`язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов`язки сторін; разом з тим саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.
Судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а відтак суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона представила в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.
Як вже зазначалось в цій постанові та встановлено судами, індивідуальна податкова консультація №708/10/16-31-15-04-30 від 24 лютого 2016 року надавалась відповідачем на запит Товариства від 15 липня 2015 року, а відтак повинна була містити відповіді на порушені в ньому питання щодо практичного використання окремих норм податкового законодавства, втім зміст цього запиту судами не досліджувався, при цьому суди обмежились лише посиланням на те, що Товариство просило надати роз`яснення певних питань, пов`язаних із застосуванням податкового законодавства; до того ж запит як такий в матеріалах справи відсутній й судами не витребовувався, а отже за таких обставин не можна вважати, що судами була надана обґрунтована оцінка оскаржуваній податковій консультації.
Також у справі, яка розглядається, суди, хоча й встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення в багатоквартирному житловому будинку з питання наявності/відсутності обов`язку зі сплати земельного податку за землю, на якій воно розташоване, і виник спір у даній справі (що було предметом наданої йому індивідуальної податкової консультації), в той же час залишили поза увагою доводи Товариства, наведені останнім в позовній заяві (та в подальшому викладеним й в касаційній скарзі), про те, що воно є платником єдиного податку та використовує належне йому нежитлове приміщення в своїй господарській діяльності, а тому звільняється від сплати земельного податку на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, за змістом якого платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, підсумовуючи наведене, слід констатувати, що суди, не надавши правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням всіх обставин справи, дійшли передчасних висновків по суті позовних вимог.
Як встановлено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Підсумовуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час її нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку й правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Світлана" задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
.........................
.........................
.........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду