ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2023 року
м. Київ
справа № 816/1668/16
адміністративне провадження № К/9901/36487/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 (суддя Ясиновський І.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 (головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Подобайло З.Г., Григоров А.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Добробут» до Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Добробут» (далі - позивач, Товариство, ТОВ Агрофірма «Добробут») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (яку Верховним Судом замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.09.2016 №0003261401.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017, позов задоволено повністю.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач використовував суми податку на додану вартість, які акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, в межах господарської діяльності та не допустив їх нецільового використання при оплаті оренди, транспорно-експедиційних та комісійних послуг, а також оплати праці, оскільки всі ці витрати пов`язані із виробництвом та постачанням сільськогосподарської продукції.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм податкового законодавства, що регулюють використання сільськогосподарським підприємством коштів зі спеціального рахунку, на якому акумулюється податок на додану вартість. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про цільове використання позивачем коштів зі спеціального рахунку.
Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Товариством подано заперечення на касаційну скаргу, у яких він посилається на те, що судами правильно встановлено обставини справи та прийнято законні і обґрунтовані судові рішення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ Агрофірма «Добробут» є платником податку на додану вартість як суб`єкт спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства.
ГУ ДФС у Полтавській області проведено виїзну планову перевірку ТОВ Агрофірма «Добробут» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.07.2014 по 31.12.2015, результати якої оформлено актом від 10.05.2016 №160/16-31-14-01-09/32682703.
У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення платником податків, зокрема, приписів: підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.3 статті 198, пунктів 209.2, 209.3, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду та залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок (Декларації спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства) в сумі 4 829 203 грн; пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України та пункту 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами суми податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №11, шляхом використання не за цільовим призначенням пільги з податку на додану вартість - код пільги 14010160 «Суми ПДВ, що залишаються у розпорядженні сільгосппідприємства згідно статті 209 Податкового кодексу України» в сумі 2 834 463,56 грн.
Такі висновки ґрунтуються на тому, що господарські операції ТОВ Агрофірма «Добробут» з ТОВ «Астарта-Київ» безпідставно відображені у податковій звітності позивача з ПДВ (спеціальна декларація), оскільки Товариство у 2015 році не отримувало доходу від операцій з вирощування, обробки та переробки цукрового буряку, відповідно відсутня база оподаткування операцій з постачання товарів (робіт, послуг), визначена пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, що свідчить про невикористання у господарській діяльності орендованих основних засобів (цукрового заводу, обладнання та сільськогосподарської техніки). Також, відповідачем виявлено нецільове використання пільги з ПДВ, у вигляді неправомірного використання коштів зі спецрахунку на виплату заробітної плати працівникам, які не відносяться до працівників основного і допоміжного виробництва, оплату послуг по експедируванню вантажів залізничним транспортом, наданих ТОВ «Українська транспортно-експедиторська компанія», оплату комісійної винагороди комісіонеру - ТОВ «Цукорагропром» без наявності безпосереднього зв`язку таких виплат з веденням сільськогосподарської діяльності.
На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0001361401 від 26.05.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в загальному розмірі 11 495 499,84 грн, в т.ч. основний платіж в розмірі 4829203 грн, штрафна санкція - 6 666 296,84 грн.
За результатами розгляду скарги позивача Державна фіскальна служба України рішенням від 11.08.2016 №17395/6/99-99-11-01-01-25 скасувала податкове повідомлення-рішення №0001361401 від 26.05.2016 в частині врахування перевіркою висновків попереднього акту перевірки, яким зменшено від`ємне значення ПДВ, які спростовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 №К/800/8871/146, і у відповідній частині штрафні санкції та скасовано в частині застосування перевіркою штрафних санкцій у розмірі 25% (повторність), в іншій частині зазначене повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Контролюючий орган, з урахуванням рішення ДФС України, виніс податкове повідомлення-рішення від 12.09.2016 №0003261401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в загальному розмірі 7 827 329,45 грн, з яких за основним платежем - 3 427 400 грн, штрафні (фінансові) санкції - 4 399 929,45 грн.
Не погоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, Товариство оскаржило його до суду.
Спірні правовідносини врегульовано приписами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент їх виникнення).
За приписами абзацу 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.
У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 209.1 статті 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.
Відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 209.5 статті 209 Податкового кодексу України платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари/послуги в сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку в загальному порядку.
За приписами пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб`єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.
Підпунктом 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України визначено, що до виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, відносяться, в тому числі, товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.
У разі якщо товари/послуги, основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг у загальній вартості усіх товарів/послуг, поставлених за 12 попередніх послідовних звітних (податкових) періодів.
У разі зміни напряму використання товарів/робіт, основних фондів платник податку проводить коригування податкового кредиту виходячи з вартості придбання товарів/послуг, балансової (залишкової) вартості основних фондів, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено зміну напряму використання.
Таким чином, при визначенні напряму декларування сум податку на додану вартість визначальним є безпосереднє використання придбаних товарів/послуг у виробництві сільськогосподарської продукції.
У свою чергу, факт безпосереднього зв`язку використання придбаних товарів/послуг у виробництві сільськогосподарської продукції може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товарів/послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів/послуг для використання у виробництві сільськогосподарської продукції, відповідали б змісту цієї діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із договором оренди від 30.12.2014 №19/1214/22 позивач отримав у ТОВ «Астарта-Київ» в строкове платне користування нерухоме майно, що розташоване за адресою: вул. Миру, 1, ст. Білики, Кобеляцький район, Полтавська область, бурякопункти: с. Руденківка, Новосанжарський район, про що останніми складено акти здачі-прийняття послуг по оренді цукрового заводу, обладнання та майна.
Оплата за оренду проведена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.
На підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Астарта-Київ», позивач відніс до податкового кредиту суму податку у загальному розмірі 3 427 400 грн.
Також Товариство подало до суду оборотно-сальдові відомості за період, що перевірявся, та дані складського обліку, які підтверджують оприбуткування послуг, придбаних у ТОВ «Астарта-Київ».
Відповідач не ставив під сумнів реальність виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, однак зазначив, що оскільки у 2015 році ТОВ Агрофірма «Добробут» не вирощувала і не переробляла цукровий буряк, то оренда майна у ТОВ «Астарта-Київ» не пов`язана з його господарською діяльністю.
Суди наведені доводи податкового органу визнали неприйнятними, мотивуючи це тим, що хоча у сезоні з 01.09.2015 по 01.09.2016 позивач не здійснював виробництво цукру, що, за його поясненнями, було викликано економічними причинами, однак, нерухоме майно, орендоване у ТОВ «Астарта-Київ», використовувалося для зберігання нерозпроданого залишку цукру, зібраного цукрового буряку врожаю 2014 року, та надання послуг зі зберігання цукру третім особам і його відвантаження. Крім того, позивач використовував гуртожиток, який є невід`ємною частиною майнового комплексу, для проживання працівників підприємства.
Так, на рахунку 26 «Готова продукція» позивачем відображено облік цукру власного виробництва, залишки якого у 2015 році зберігались на складах, що є основною частиною орендованого приміщення.
Отже, позивачем у 2015 році здійснювалося використання даного майна у господарській діяльності товариства та отримання позивачем майна в оренду відповідає меті та змісту господарської діяльності товариства.
Судами зазначено, що оскільки майновий комплекс цукрового заводу та обладнання до нього за своїм призначенням та якісними характеристиками безпосередньо використовувались у межах господарської діяльності з виготовлення сільськогосподарської продукції, Товариством правомірно віднесено до складу податкового кредиту податкової декларації щодо спеціального режиму оподаткування ПДВ суми податку у загальному розмірі 3 427 400 грн.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для збільшення ТОВ Агрофірма «Добробут» грошових зобов`язань зі сплати ПДВ по основному зобов`язанню на суму 3 427 400 грн та нарахування штрафних санкцій в розмірі 856 850 грн, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині є неправомірним та підлягає скасуванню.
Стосовно висновків перевірки в частині нецільового використання ТОВ Агрофірма «Добробут» грошових коштів зі спецрахунку на суму 424814,94 грн. за рахунок виплати заробітної плати та авансів працівникам підприємства, 1 200 000 грн - за наслідками отримання послуг по експедируванню вантажів залізничним транспортом, наданих ТОВ «Українська транспортно-експедиторська компанія» та 1 209 648,62 грн на оплату комісійної винагороди комісіонеру - ТОВ «Цукорагропром», судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №11 затверджений Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - Порядок №11).
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 вищевказаного Порядку сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, тобто різниця між сумою податкового зобов`язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.
За приписами підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України до виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит належать: а) товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції; б) послуги, супутні постачанню сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку: сіяння та саджання рослин, збирання врожаю, його брикетування чи складування, проведення інших польових робіт, включаючи внесення добрив та засобів захисту рослин; пакування та підготовка до продажу, у тому числі сушіння, очищення, розмелювання, дезінфекція та силосування сільськогосподарської продукції; зберігання сільськогосподарської продукції; вирощування, розведення, відгодівля та забій свійських сільськогосподарських тварин, застосування засобів захисту тварин, проведення протиепізоотичних заходів; отримання послуг з використання сільськогосподарської техніки, крім отримання її у фінансову оренду (лізинг); отримання послуг, супутніх веденню сільськогосподарської діяльності, а саме з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління; знищення бур`яну та шкідливих комах, оброблення посівів і сільськогосподарських площ засобами захисту рослин, а також використання засобів захисту тварин; експлуатація меліоративних зрошувальних та осушувальних систем для посівних площ і сільськогосподарських угідь; розділ м`яса для товарної кондиції.
Згідно із підпунктом 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України діяльність у сфері сільського господарства:
а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація;
б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація;
в) надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).
Таким чином, цільовим використанням акумульованих коштів зі спеціального рахунку є фінансування витрат сільськогосподарського підприємства, пов`язаних безпосередньо з веденням сільськогосподарської діяльності, тобто кошти використовуються для компенсації виробничих факторів та інших виробничих цілей.
Згідно із приписами Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 №132 до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: а) прямі матеріальні витрати; б) прямі витрати на оплату праці; в) інші прямі витрати; г) загальновиробничі витрати.
До складу загальновиробничих витрат (в сільськогосподарських підприємствах вони не діляться на постійні і змінні) включаються, зокрема, витрати на управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи й медичне страхування та витрати на оплату службових відряджень апарату управління та спеціалістів галузей (цехів), дільниць, підрозділів тощо); витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці та інші витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг тощо).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за рахунок коштів на спецрахунку ТОВ Агрофірма «Добробут» сплатило заробітну плату працівникам, безпосередньо зайнятим виробництвом продукції рослинництва та тваринництва (агрономам, садівникам, рільникам, пастухам, дояркам, трактористам, комбайнерам, столярам, комірникам, механікам, електрикам та ін.) та заробітну плату працівникам професій, супутніх веденню сільськогосподарської діяльності, зокрема, з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління (керівники, бухгалтери, інженер з нормування праці, робітник на низькокваліфікоованих ручних роботах та ін.).
В матеріалах справи містяться копії нарядів на відрядну роботу (для бригади) та копії табелю робочого часу з описом виконаної роботи працівниками позивача, які були безпосередньо зайняті виробництвом продукції рослинництва та тваринництва.
Судами констатовано, що за наведених обставин, кошти у сумі 424 814,94 грн, направлені на оплату праці, використані ТОВ Агрофірма «Добробут» за цільовим призначенням та сплачені на потреби, що відносяться до виробничих цілей підприємства, а тому застосування податковим органом штрафної санкції, згідно із пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, у сумі 106 203,74 грн є протиправним.
Щодо доводів відповідача про нецільове використання ТОВ АФ «Добробут» грошових коштів зі спецрахунку на оплату вартості транспортно-експедиційних послуг, отриманих позивачем від ТОВ «Українська транспортно-експедиторська компанія» в розмірі 1 200 000 грн та виплати комісійної винагороди ТОВ «Цукорагропром» в розмірі 1 209 648,62 грн, нарахування штрафних санкцій в сумі 300 000 грн та 302 412,15 грн відповідно, судами встановлено наступне.
У грудні 2015 року ТОВ «Українська транспортно-експедиторська компанія» надавало позивачу послуги з експедирування вантажів (пшениці власного виробництва) залізничним транспортом на підставі договору від 14.03.2013 №61/03-13.
Також, матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ Агрофірма «Добробут» (комітент) та ТОВ «Цукорагропром» (комісіонер) 22.10.2012 укладено договір комісії №4ЦА/1012/05, згідно якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату здійснити в інтересах останнього від свого імені, але за рахунок комітента договір з продажу цукру.
Факт передачі позивачем власно виробленого цукру на комісію підтверджується видатковими накладними та актами інвентаризації цукру на складах ТОВ Агрофірма «Добробут» за 2015 рік.
За результатами надання послуг з реалізації цукру ТОВ «Цукорагропром» було видано Товариству акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за липень-грудень 2015 року, звіти комісіонера за липень-грудень 2015 року.
Відповідач посилався на те, що витрати на транспортно-експедиційні послуги та виплати комісійної винагороди не відносяться до виробничих факторів, а тому безпідставно оплачені зі спецрахунку, що є нецільовим використанням акумульованих коштів ПДВ.
Суди попередніх інстанцій визнали такі доводи контролюючого органу безпідставними, вказавши на те, що сільськогосподарська продукція, яка перевозилася ТОВ «Українська транспортно-експедиторська компанія» та реалізовувалась ТОВ «Цукорагропром», була вироблена безпосередньо позивачем, що підтверджується звітами про посівні площі сільськогосподарських культур та іншими матеріалами справи. Таким чином, отримані від вказаних контрагентів послуги безпосередньо пов`язані з виробництвом та реалізацією сільськогосподарської продукції Товариства та їх оплата правомірно віднесена до виробничих факторів та відображена позивачем у спеціальній (скороченій) декларації з податку на додану вартість.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем використано спірні кошти зі спеціального рахунку в межах господарської діяльності - виготовлення та реалізація сільськогосподарської продукції, тобто за цільовим призначенням коштів спеціального фонду для оплати виробничих факторів.
Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4,54.3.5,54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно із пунктом 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, пункту 4 Порядку №11 в частині використання не за цільовим призначенням сум, що залишаються у розпорядженні підприємства, не відповідає вимогам податкового законодавства та обставинам справи, то спірне податкове повідомлення-рішення від 12.09.2016 №0003261401 є протиправним.
Доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України виходить за межі повноважень касаційного суду.
Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або порушення процесуальних норм не підтвердилися, підстави для задоволення касаційної скарги податкового органу відсутні.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.Я.Олендер