ПОСТАНОВА
Іменем України
13 жовтня 2020 року
Київ
справа №816/2293/16
адміністративне провадження №К/9901/23677/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року (суддя Удовіченко С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2017 року (колегія суддів: Бегунц А.О., Рєзнікова С.С., Старостін В.В.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови,
УСТАНОВИВ:
В грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати пункт 1 припису №16-17-205/1073-904 від 17 листопада 2016 року; визнати протиправним та скасувати постанову №16-17-205/1073-264 від 30 листопада 2016 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, позов задоволено.
Не погодившись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що його протиправно звільнено з посади юрисконсульта юридичного відділу правового забезпечення юридичних осіб ПрАТ "Райз-Максимко" у зв`язку з призовом або вступом працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу за пунктом третім статті 36 Кодексу законів про працю України. Вказує, що відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за працівником ОСОБА_1 , прийнятим на військову службу за контрактом від 08.09.2016, повинно зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві ПрАТ "Райз-Максимко" на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність особливого періоду, воєнного чи надзвичайного стану.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що 19.10.2016 на адресу Управління Держпраці у Полтавській області надійшло звернення ОСОБА_1 щодо неправомірності звільнення його з посади юрисконсульта відділу правового забезпечення юридичних осіб в ПрАТ "Райз-Максимко".
Листом від 25.10.2016 за вих.№10602/4.1/4.2-ДП-16 Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці відповідно до абзацу 4 пункту третього Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 №390 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.07.2015 за №929-р, надав згоду на проведення Управлінням Держпраці у Полтавській області позапланової перевірки ПрАТ "Райз-Максимко".
28.10.2016 начальником Управління Держпраці у Полтавській області ОСОБА_2 видано наказ №151П "Про проведення позапланових перевірок", відповідно до якого посадовим особам Управління наказано здійснити проведення позапланових перевірок згідно додатку.
Так, згідно переліку додатку до наказу від 28.10.2016 №151П, позапланова перевірка мала бути проведена, зокрема, відносно ПрАТ "Райз-Максимко" на предмет додержання вимог законодавства з питань праці у діяльності товариства у зв`язку з надходженням звернення ОСОБА_1 .
З 01.11.2016 по 17.11.2016 головним державним інспектором Карпенко І.А. проведено позапланову перевірку додержання суб`єктом господарювання ПрАТ "Райз-Максимко" законодавства про працю та загальнообов`язкового державного соціального страхування, результати якої оформлені актом №16-17-205/1073.
Перевіркою встановлено порушення ПрАТ "Райз-Максимко" частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України. Згідно наказу №253-к від 15.09.2016 працівника ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта юридичного відділу правового забезпечення юридичних осіб ПрАТ "Райз-Максимко" у зв`язку з призовом або вступом працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу за пунктом третім статті 36 Кодексу законів про працю України. Підстава звільнення - витяг з наказу. Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за працівником ОСОБА_1 , прийнятим на військову службу за контрактом від 08.09.2016, повинно зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві ПрАТ "Райз-Максимко" на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.
17.11.2016 на підставі висновків зазначеного акту перевірки головним державним інспектором Управління Держпраці у Полтавській області ОСОБА_3 генеральному директору ПрАТ "Райз-Максимко" Ковток Г.І. винесено припис №16-17-205/1073-904, пунктом 1 якого приписано забезпечити виконання вимог частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Про прийняті заходи щодо виконання пункту 1 припису №16-17-205/1073-904 від 17.11.2016 товариство має письмово проінформувати головного державного інспектора до 17.12.2016 з наданням копій (витягів) підтверджуючих документів за адресою: АДРЕСА_1 .
30.11.2016 на підставі акту перевірки №16-17-205/1073 начальником Управління Держпраці у Полтавській області Щербак С.Л. прийнято постанову №16-17-205/1073-264 про накладення на ПрАТ "Райз-Максимко" штрафу у розмірі 14500,00 грн.
Не погоджуючись з приписом та постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на ряду з іншим, виходив з того, що умовою застосування ч.3 ст.119 КЗпП України необхідна наявність особливого періоду на території України. Але, на думку судів в Україні не було оголошено воєнного стану, відсутній нормативно-правовий акт, який би зазначав, що діє особливий період в країні, відсутні ознаки особливого періоду, тому відсутні підстави для застосування роботодавцем ч.3 ст.119 КЗпП України стосовно надання гарантій працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року №116-VIII (далі Закон №116-VIII), який набрав чинності 8 лютого 2015 року), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за працівником, призваним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток.
Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України.
Відповідно до статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.
Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Судами встановлено, що у період з 02.06.2015 по 13.07.2016 ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації, при цьому, за весь вказаний період, за ним зберігалося місце роботи в ПрАТ "Райз-Максимко", посада та виплачувався середньомісячний заробіток.
13.07.2016 після демобілізації ОСОБА_1 був допущений до роботи в ПрАТ "Райз-Максимко" наказом №190-к від 13.07.2016 "Про вихід на роботу ОСОБА_1 у зв`язку з демобілізацією".
15.09.2016 на адресу ПрАТ "Райз-Максимко" від ОСОБА_1 надійшов цінний лист з описом, у якому останній направив товариству копію витягу з наказу №271 від 08.09.2016 про прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом та копію контакту від 08.09.2016 про проходження військової служби.
Наказом №253-к від 15.09.2016 р. ПрАТ "Райз-Максимко" ОСОБА_1 звільнено з роботи згідно пункту третього статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку з його вступом на військову службу за контактом. Копію вказаного наказу та трудову книжку ОСОБА_1 направлено товариством на адресу останнього засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення та з повідомленням про вручення.
Суди дійшли висновку, що за ОСОБА_1 не зберігаються гарантії, встановлені «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки відсутня наявність особливого періоду, який на території України не був офіційно оголошений відповідно до Закону України «Про оборону України».
Однак такі висновки щодо дії в часі особливого періоду колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема, Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 17 березня 2014 року №303/2014, починаючи з 18 лютого 2014 року по 02 травня 2014 року; Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 06 травня 2014 року № 454/2014, починаючи з 07 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 21 липня 2014 року № 607/2014, починаючи з 24 липня 2014 року по 06 вересня 2014 року, Указом Президента України Про часткову мобілізацію від 14 січня 2015 року № 15/2015, починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.
Тобто, саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до положень Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі Закон №3543-XII) законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.
Аналіз змісту визначених статтею 1 Закону №3543-XII понять мобілізації, демобілізації та особливого періоду дає підстави для висновку про те, що закінчення особливого періоду пов`язане із прийняттям Президентом України рішення про порядок і терміни проведення демобілізації як комплексу дій, направлених на усунення наслідків мобілізації. Це безпосередньо випливає із визначеного законом поняття демобілізації, як комплексу заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України.
Настання особливого періоду законодавець пов`язує із моментом оголошення рішення про мобілізацію (загальну чи часткову) або з моментом введення в державі воєнного стану, які є самостійними підставами виникнення та існування особливого періоду, а закінчення особливого періоду пов`язує із закінченням мобілізації або припиненням воєнного часу і частково періоду після закінчення воєнних дій. Період мобілізації закінчується прийняттям Президентом України окремого рішення про демобілізацію. Помилковим є ототожнення рішення про строк проведення мобілізації (призову) громадян на військову службу із періодом мобілізації, вжитим у статті 1 Закону №3543-XII.
Видані протягом 2014-2015 років Укази Президента України Про часткову мобілізацію встановлюють саме строки проведення мобілізації (призову) громадян на військову службу, а не період мобілізації у розумінні Закону №3543-XII.
Відповідно, закінчення встановлених Указами Президента України Про часткову мобілізацію строків призову громадян на військову службу не тягне закінчення чи переривання періоду мобілізації і, як наслідок, закінчення дії особливого періоду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 вересня 2019 року у справі №802/1581/16-а, від 24 жовтня 2019 року у справі №804/5758/16, від 14 травня 2020 року у справі №817/2358/16.
Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі в Україні діяв особливий період.
Відтак, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що позивачем допущено триваюче порушення, що полягає у недотриманні, встановлених Законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому застосовано санкцію, передбачену аб. 5 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виявлення порушення.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому судові рішення підлягають скасуванню.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови відмовити повністю.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Бучик
Судді:Л. Л. Мороз
А. І. Рибачук