№ 817/1779/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 817/1779/17

адміністративне провадження № К/9901/55307/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Тацій Л.В., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 (головуючий суддя: Комшелюк Т.О.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 (головуючий суддя: Шидловський В.Б., судді: Мацький Є.М., Шевчук С.М.) у справі №817/1779/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (далі -позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ у Рівненській області або відповідач), у якому просило:

визнати протиправними дії відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 25.01.2017, коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки площею 0,3780 га, кадастровий №5621810100:01:015:0057, яка розташована в межах м. Дубровиця, вул. Гагаріна, 22 г, Рівненської області, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), у розмірі 2,0;

зобов`язання видати ПАТ «Українська залізниця» регіональна філія «Львівська залізниця» виробничий структурний підрозділ - «Рівненська дистанція колії» витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки із застосуванням коефіцієнту функціональне використання земельної ділянки (Кф) 1,0 при визначенні даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,3780 га, кадастровий №5621810100:01:015:0057, яка розташована в межах м. Дубровиця, вул. Гагаріна 22 г., Рівненської області, у розмірі як для земель транспорту для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що визначення відповідачем грошової одиниці земельної ділянки із застосуванням Кф 2,0 не відповідає законодавчо встановленим коефіцієнтам для таких видів земельних ділянок. В підтвердження своєї позиції позивач зазначив, що відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 (далі - Порядок №489), коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (далі - КВЦПЗ). Так, згідно із КВЦПЗ наявна у позивача на праві постійного користування земельна ділянка відноситься до земель транспорту - для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту (код КВЦПЗ 12.1), до якої згідно додатку 1 до Порядку №489 має застосовується Кф - 1,0.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 позовні вимоги в частині щодо визнання протиправними дій ГУ Держгеокадастру у Рівненській області про застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 26.01.2017 №133/86-17, коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки площею 0,3780га, кадастровий №5621810100:01:015:0057, яка розташована в межах м. Дубровиця, вул. Гагаріна, 22г., Рівненської області, цільове призначення для обслуговування будівлі павільйону над арт. свердловиною №2, коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), у розмірі 2,0 - залишено без розгляду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.02.2018, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що застосування до спірної земельної ділянки коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) у розмірі 2,0 є правомірним, позяак відповідач як суб`єкт владних повноважень позбавлений права самостійно визначати цільове призначення земельних ділянок у випадку відсутності у Державному земельному кадастрі коду класифікації видів цільового призначення відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548. Суди також встановили, що землекористувачем заява про внесення змін до відомостей про земельні ділянки та електронний документ з визначеним цільовим призначенням земельної ділянки до Державного кадастрового реєстратора від власника чи користувача земельної ділянки не надходила.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове, про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. Скаржник наполягає, що відповідач без складання технічної документації із нормативно грошової оцінки земель, як це передбачено положеннями частини першої статті 20 Закону України від 11.12.2003 №1378-IV «Про оцінку земель (далі - Закон №1378-IV) застосував Порядок № 489, що призвело до неправильного визначення коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, призначеної для розміщення і експлуатації споруд залізничного транспорту. Також скаржник впевнений, що відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей щодо коду КВЦПЗ спірної земельної ділянки свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків з перенесення даних по земельним ділянкам, реєстрація яких відбулася до 01 січня 2013 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 18.07.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Від відповідача на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформації, зазначеній у Державному акті на право постійного користування земельними ділянками серії ЯЯ № 259336 від 06.02.2008, позивач є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,3780 га, кадастровий номер №5621810100:01:015:0057, яка розташована в межах м. Дубровиця, вул. Гагаріна, 22г, Рівненської області.

Управлінням Держгеокадастру у Дубровицькому районі, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру, було видано позивачу витяг з технічної документації нормативної грошової оцінки вказаних земельних ділянок із зазначенням коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) у розмірі 2,0.

Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» звернулася з листом до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області щодо роз`яснення підстав зазначення у витягах коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки 2,0, на який отримала відповідь від 02.05.2017 щодо правомірності дій Управління Держгеокадастру у Дубровицькому районі та необхідності приведення у відповідність кодів цільового призначення. Для внесення змін до відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру Регіональній філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» було рекомендовано звернутися до Державного кадастрового реєстратора через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) із заявою про внесення змін до відомостей про земельну ділянку за формою згідно з додатком 12 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №105, до якої також додати електронний документ із визначеним цільовим призначенням земельної ділянки.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених частиною третьою статті 2 КАС України.

Відповідно до статті 1 Закону №1378-IV, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

За нормами частини першої статті 15 Закону №1378-IV підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 18 цього Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових акті на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться на землях, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення не рідше ніж один раз на 5 - 7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

У відповідності до частин 1, 2 статті 20 Закону №1378-IV за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У частині четвертій статті 23 цього Закону вказано, що рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Підпунктом 271.1.1 статті 271 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону №1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

У статті 13 вищевказаного Закону передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Відповідно до частини другої статті 20 цього ж Закону дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

За приписами статті 18 Закону №1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

У статті 15 цього ж Закону встановлено, що підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 23 Закону №1378-IV виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України (частина п`ята статті 201 Земельного кодексу України).

Пунктами 1, 2, 3 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213, визначено, що Нормативна грошова оцінка земель населених пунктів проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку земель».

Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани території, відомості Державного земельного кадастру, інвентаризації земель та державної статистичної звітності.

Дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Положеннями статті 21 Закону №1378-IV передбачено, що технічна документація, зокрема, з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, підлягає державній експертизі відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 17.06.2004 №1808-IV «Про державну експертизу землевпорядної документації» (далі - Закон №1808-IV) державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.

Частиною другою статті 7 Закону №1808-IV передбачено, що виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють у складі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері державної експертизи і мають високу кваліфікацію та спеціальні знання, а також висококваліфіковані спеціалісти або наукові працівники, які залучаються цими органами до її проведення відповідно до закону.

У пункті 2.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої Наказом Держкомзему України від 03.12.2004 №391 передбачено, що організацію і проведення державної експертизи здійснюють Держгеокадастр та територіальні органи Держгеокадастру в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Приписами частини першої статті 9 Закону №1808-IV передбачено те, що обов`язковій державній експертизі, крім іншого, підлягає: технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Позитивні висновки державної експертизи щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією (частини перша та третя статті 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації").

Положеннями статті 37 вищевказаного Закону, передбачено порядок спростування висновків державної експертизи.

Так, замовники або розробники об`єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у місячний термін з дня отримання клопотання (заяви) розглядає його і за наявності підстав призначає проведення повторної державної експертизи.

У разі спростування висновків державної експертизи, яку проводив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до проведення повторної державної експертизи залучаються незалежні експерти.

У разі відмови у розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи або незгоди з висновками повторної державної експертизи замовники або розробники об`єктів державної експертизи мають право звернутися до суду.

Висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об`єктивність оцінки висновку.

Позитивні висновки повторної державної експертизи є підставою для прийняття відповідним органом рішення або реалізації заходів, передбачених об`єктами державної експертизи, крім випадків оскарження їх у судовому порядку.

Зі змісту вищенаведених приписів законодавства вбачається, що чинним законодавством визначено, що перевірка, аналіз та оцінка технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а саме витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на предмет його відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам здійснюється під час державної експертизи землевпорядної документації, яка організовується і проводиться Держгеокадастром та територіальними органами Держгеокадастру в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

При цьому, зазначеними вище правовими нормами визначено порядок спростування чи оскарження висновків експертизи землевпорядної документації, в тому числі тих, що стосуються відповідності витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

В контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Згідно з частиною першою статті 4 КАС України рішення суб`єкта владних повноважень є нормативно-правовим або індивідуальним актом.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

На цій підставі Верховний Суд приходить до переконання в тому, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, а лише носить інформаційний характер.

Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 12.11.2018 у справі №814/789/17, від 27.11.2018 у справі №817/1819/17.

Верховний Суд звертає увагу на те, що оскаржуючи дії відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки конкретного коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки, позивач фактично оскаржує зміст витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час як оформлення такого витягу та його змістове наповнення належить до виключної компетенції відповідача.

Крім того, чинним законодавством встановлено форму здійснення контролю за достовірністю і правильністю відомостей, що викладені у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки і такий контроль здійснюється під час проведення державної експертизи землевпорядної документації.

У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що позивач у даній справі обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправними дій відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) у розмірі 2,0, не вплине на обсяг прав та обов`язків позивача, зокрема, не змінить фактичне значення коефіцієнта, що застосований під час здійснення нормативної грошової оцінки землі, так само як і самого значення нормативної грошової оцінки землі, оскільки правомірність застосування саме такого коефіцієнта перевіряється (підтверджується або спростовується) під час проведення державної експертизи землевпорядної документації, а не судом.

Слід зазначити, що належним способом захисту у даній справі є оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі, або оскарження дій відповідача щодо застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідних локальних коефіцієнтів, з якими позивач не погоджується, після застосування процедури спростування висновків державної експертизи, яка проводиться в позасудовому порядку.

Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у справах №817/1783/17 (постанова від 28.07.2020) та №817/1793/17 (постанова від 10.09.2020) і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від такого.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 у справі №817/1779/17залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Л. В. Тацій

В. М. Шарапа