29.06.2024

№ 817/905/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2020 року

Київ

справа №817/905/16

адміністративне провадження №К/9901/32848/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів " на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "21" жовтня 2016 р. (суддя - Сало О.Б.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 (колегія суддів: Майор Г.І.,Бучик А.Ю., Шевчук С.М.) у справі №817/905/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів " до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" (далі - позивач, ТОВ "Завод металевих виробів") звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ДФІ у Рівненській області), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 06.06.2016 №0001511401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на прибуток" у розмірі 409145,00 грн., з яких: 327316,00 грн. - за основним платежем; 81829,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 28.03.2016 №0000181302, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 67296,65 грн., з яких: 67271,58 грн. - за основним платежем; 25,07 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач не наділений повноваженнями приймати у відношенні позивача спірні податкові повідомлення-рішення, як контролюючий орган вищого рівня, оскільки в силу ст.62, 63 Податкового кодексу України функція податкового контролю, в тому числі і визначення за результатами контролю грошових зобов`язань платника, покладається саме на контролюючий орган, у якому платник податків перебуває на обліку, яким наразі є Сарненська об`єднана податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області. По суті виявлених перевіркою порушень податкового законодавства позивач зазначив, що оподаткування відсотків за позикою, отриманою позивачем від Публічного акціонерного товариства "Компанія з управління активами "Славутич-Інвест" здійснено відповідачем протиправно, оскільки сторонами договору позики розмір процентів було встановлено на весь період дії договору, а отже підстави нарахування процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, як це передбачено ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, відсутні. Крім цього, позивач стверджував, що собівартість придбаних та реалізованих товарів у четвертому кварталі 2014 року ним визначена у відповідності з вимогами ст.138 Податкового кодексу України, а саме, для цілей податкового обліку собівартість реалізованих виробничих запасів, зокрема, вартість придбаної сировини (цинк металевий у чушках) було зменшено на вартість зворотних відходів (гартцинку та згару цинку), відтак висновки податкового органу у цій частині є хибними. Також, позивач зазначав про відсутність у відповідача підстав для застосування штрафних санкцій по податку з доходів фізичних осіб на підставі п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України, оскільки підприємством було нараховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі, передбаченому законодавством, і повністю сплачено до моменту виплати доходу, з якого утримувався цей податок, але з простроченням в один день встановленого п.п.168.1.5 п.168.1 Податкового кодексу України строку, що на думку позивача, виключає застосування фінансових санкцій.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2016, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, позов задовольнити повністю.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Рівненській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 14.03.2016 №52/17-00-22-01/36697006 в зв`язку з порушенням позивачем вимог: пп.14.1.257 п.14 ст.14, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 2417633 грн.; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1303000 грн.; пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп. "а" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого порушувались терміни сплати податку на доходи фізичних осіб із зарплати за лютий 2014 року в розмірі 52230,75 грн. терміном на 1 день, за червень 2014 року в розмірі 108427,78 грн. терміном на 1 день.

За результатами перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 28.03.2016 №0000762201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на прибуток" у розмірі 3022041,25 грн., з яких: 2417633,00 грн. - за основним платежем; 604408,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.102);

- від 28.03.2016 №0000772201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість" у розмірі 1628750,00 грн., з яких: 1303000,00 грн. - за основним платежем; 325750,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.104);

За результатами адміністративного оскарження Державною фіскальною службою України скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 28.03.2016 №0000772201; скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 28.03.2016 №0000762201 в частині зменшення витрат по операціях з реалізації ТМЦ за цінами, нижчими за собівартість виготовленої (реалізованої) продукції за 2014 рік у сумі 953079 грн. та зменшення витрат по операціях з ТОВ "Завод №77" та у відповідній частині застосовані штрафні санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення;

- залишено без змін податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 28.03.2016 №0000181302 про збільшення грошового зобов`язання по податку та доходи фізичних осіб, а скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" в зазначеній частині - без задоволення.

Позивачем оскаржено до суду податкові повідомлення-рішення від 06.06.2016 №0001511401 та від 28.03.2016 №0000181302.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.06.2016 №0001511401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на прибуток" у розмірі 409145,00 грн., з яких: 327316,00 грн. - за основним платежем; 81829,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у березні 2014 року позивач уклав з Публічним акціонерним товариством "Компанія з управління активами "Славутич-Інвест" договір позики від 31.03.2014 №3/14/ІГТ, відповідно до якого отримав 6000000,00 грн. у позику зі сплатою процентів за користування у визначений цим договором строк.

За умовами договору, позичальник зобов`язаний сплатити проценти позикодавцю за користування позикою в розмірі 20% річних (п.2.2). Нарахування процентів починається з моменту перерахування позики позичальникові з поточного рахунку позикодавця. Проценти нараховуються щомісячно та сплачуються позичальником не пізніше 10 числа кожного календарного місяця за попередній місяць згідно розрахунку (п.2.3).

У липні 2014 року сторони уклали Додаткову угоду від 31.07.2014 до договору позики від 31.03.2014 №3/14/ІГТ, згідно якої домовились:

- викласти п.п. 2.2., 2.3. та 4.1. у такій редакції:

2.2. за цим договором позичальник зобов`язується сплатити проценти позикодавцю за користування позикою в розмірі 20 процентів річних, крім періоду з 01.08.2014 по 31.12.2014 включно, за який нарахування процентів за користування позикою здійснюється за ставкою 0 процентів річних.

2.3. нарахування та сплата процентів здійснюється позичальником самостійно, без окремої вимоги позикодавця.

4.1. строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить 2 календарних роки. Остаточною датою повернення позики є 31.03.2016.

Нараховані відсотки за користування позикою за даним договором протягом 2 кварталу 2014 року склали 66862 грн., а протягом 3 кварталу 2014 року - 62895 грн.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди зазначили, що з метою оподаткування, умовно нараховані проценти (на суму позики) відповідно до п.п.14.1.257 ст. 14 ПК України є безповоротною фінансовою допомогою та підлягають включенню до доходу платника в період їх нарахування.

З такими висновками не погоджується суд касаційної інстанції з таких підстав.

Згідно зі ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Податковий кодекс України розрізняє поняття «поворотна фінансова допомога» і «позика».

Так, відповідно до п.п. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога - це сума коштів, яка надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Позика, згідно п.п. 14.1.267 ПКУ- це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Відповідно до пп.134.1.1. п.134.1. ст.134 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1. ст.135 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Зокрема, пунктом 135.5.4. п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 14.1.257 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога надається на безповоротній або поворотній основі.

Абзацом сьомим пп.14.1.257 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Тобто, умовне нарахування процентів здійснюються на суму поворотної фінансової допомоги, а не на суму позики. Позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики (якщо інше не передбачено договором або законом), а розмір і порядок отримання процентів установлюють договором. Якщо у договорі не зазначено розмір процентів, то він визначається на рівні облікової ставки НБУ (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ). Оскільки, позивачем отримано саме процентну позику, що зазначено в договорі (20% та 0%), а не поворотну фінансову допомогу умовне нарахування процентів не здійснюється, відтак, відсутні підстави визначати їх доходом.

Щодо встановлення податковим органом та судом факту завищення собівартості виготовленої і реалізованої продукції на вартість відходів, отриманих в процесі виробництва.

Згідно з вимогами пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснював діяльність з оцинкування, виготовлення металоконструкцій, в результаті якої утворюються відходи (супутня продукція) - гартцинк та ізгар.

Згідно наданої до перевірки картки рахунку №201 "Сировина і матеріали" за 2014 рік позивачем списано цинку металевого в чушках 574368,166 кг: з них 425865,74 кг на виробництво готової продукції (Дт 801 Кт 201), а 89460 кг цинку металевого в чушках реалізовано покупцям (Дт 943 Кт201): Приватному підприємству "НВП "Центр Сталь".

У процесі виробництва з 59042,42 кг цинку металевого в чушках утворилися зворотні відходи (гартцинк і ізгар).

Як встановлено перевіркою, собівартість гартцинку та ізгари за справедливою вартістю має становити 1129726,11 грн. (Дт901 Кт 26). Однак, за даними бухгалтерського обліку позивача по картці особового рахунку №26 "Готова продукція" собівартість гартцинку, ізгари становить 2570760,17 грн. (Дт 901 Кт 26).

Суди дійшли висновку, що позивач неправомірно завищив собівартість виготовленої і реалізованої продукції за 4 квартал 2014 року на суму 1441034 грн., включивши до складу витрат вартість сировини (цинк металевий в чушках) разом із вартістю зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. Одночасно, судами зазначено, що позивачем у 4 кварталі не задекларовано собівартість реалізованих виробничих запасів в сумі 2785039,00 грн. Д 943 "Собівартість реалізованих виробничих запасів" Кт 791 "Фінансовий результат", про що зазначено у акті перевірки позивача на сторінці 21 (а.с.42).

Відтак, в цій частині висновки судів є суперечливими, оскільки документи фінансової звітності складаються на основні даних бухгалтерського та податкового обліку. Судам важливо перевірити чи був факт заниження податку на прибуток, якщо частина вартості сировини (собівартості), з якої утворились відходи до складу витрат в декларації не віднесена.

З таких підстав, судами попередніх інстанцій не в повному обсязі встановлено фактичні обставини по справі, та враховуючи відсутність повноважень та компетенції у суду касаційної інстанції збирати та досліджувати докази, справа в цій частині підлягає направленню на новий розгляд.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 28.03.2016 №0000181302, яким визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 67296,65 грн., з яких: 67271,58 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, 25,07 грн. - пеня.

Судами попередніх інстанцій встановлено, позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб за лютий та червень 2014 року у повному обсязі, але з порушенням строку сплати. Так, граничним терміном сплати податку, утриманого із заробітної плати найманих працівників, за лютий 2014 року є 30.03.2014, однак позивачем фактично перераховано суму податку у розмірі 52230,75 грн. 31.03.2014, тобто із затримкою в 1 день. Так само, граничним терміном сплати податку, утриманого із заробітної плати найманих працівників, за червень 2014 року є 30.07.2014, однак позивачем фактично перераховано суму податку у розмірі 108427,78 грн. 31.07.2014, тобто із затримкою в 1 день.

З матеріалів справи вбачається, що сплата податку на доходи фізичних осіб проводилась одночасно з виплатою доходу: 31.03.2014 та 31.07.2014 р.р.

Відповідно до пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

При цьому, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Згідно з п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом також встановлено, що перерахування податку з доходів фізичних осіб, утриманого із заробітної плати найманих працівників, зокрема за лютий 2014 року у сумі 52230,75 грн. здійснено 31.03.2014, тобто з фактичною затримкою в 1 день (по строку сплати 30.03.2014); та за червень 2014 року у сумі 108427,78 грн. 31.07.2014, з фактичною затримкою в 1 день (по строку сплати 30.07.2014).

Згідно з п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Згідно з пп.126.1 ст.126 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відтак, положення статті 126 ПК щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК.

Статтею 127 ПК встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 ПК), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 22.03.2016 у справі №813/6774/13-а, в якій розглядались подібні правовідносини, що у разі сплати податку, але несвоєчасно, відповідальність настає саме згідно ст.126 ПК України. Натомість, застосували ці позиції не на користь позивача.

За таких обставин, притягнення позивача до відповідальності, передбаченої ст.127 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та застосування штрафу у встановленому розмірі суд є неправомірним.

Щодо відсутності повноважень у відповідача щодо здійснення податкового контролю позивача та права приймати податкові повідомлення-рішення, Суд погоджується в цій частині з висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Пунктом 61.1 ст.6 Податкового кодексу України визначено податковий контроль як систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Статтею 62 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

При цьому, п.61.2 ст.61 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.41.1. ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

В силу п.41.3 ст.41 Податкового кодексу України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом Митним кодексом України та законами України.

Згідно з п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Наказом від 22.03.2016 №149 Головного управління ДФС у Рівненській області затверджено Положення про управління аудиту Головного управління ДФС у Рівненській області (а.с.177-179), згідно пп.2.1.1. п.2.1 розділу 2 якого основними завданнями Управління, поряд з іншим, є здійснення контролю за додержанням юридичними особами податкового, валютного та митного законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету податків, зборів, інших обов`язкових платежів, установлених законодавством.

Підпунктом 2.2.6.8 пп.2.2.6 п.2.2 розділу 2 цього Положення до повноважень Управління віднесено: організація, супроводження та участь у проведені (проведення за необхідністю) документальних позапланових (виїзних або невиїзних) перевірок платників податків, щодо яких встановлено ризики несплати податків.

Згідно з підпунктом 2.2.7.1 пп.2.2.7 п.2.2 розділу 2 цього ж Положення Управління здійснює функцію контролю у межах компетенції за застосуванням територіальними органами ДФС (застосування у разі необхідності) штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, суди правильно зазначили, що доводи позивача в частині перевищення відповідачем своїх повноважень при визначені суми грошових зобов`язань за податковими платежами та застосуванні штрафних санкцій, є необґрунтованими.

Керуючись статтями 341 343 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" - задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 - скасувати.

3. Позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.03.2016 №0000181302.

4. В іншій частині справу направити на новий розгляд Рівненського окружного адміністративного суду.

5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду