ПОСТАНОВА
Іменем України
08 квітня 2020 року
Київ
справа №817/988/17
провадження №К/9901/54319/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання бездіяльності протиправною, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року (суддя Дорошенко Н.О.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (судді Капустинський М.М., Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.),
І. Суть спору
1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96) (далі - ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» і з урахуванням останніх уточнень позовних вимог просив визнати протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність з вимогами чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
2. Позов обґрунтований тим, що за період відбування позивачем покарання у вигляді довічного позбавлення волі у ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», починаючи з 27 листопада 2007 року, адміністрація установи порушувала житлово-побутові та санітарні вимоги законодавства щодо умов тримання засуджених, зокрема: приміщення камери, в якій його утримували, є надто вузьким, природне освітлення та вікна відсутні, вентиляція дуже слабка; порушувались санітарні норми в туалеті; прогулянковий дворик не відповідає встановленим вимогам через вкрай недостатню площу. Зазначав, що наведені порушення підтверджуються звітом представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
3. ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі, з 27 листопада 2007 року по 05 жовтня 2017 року відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)».
4. Відповідно до листа представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63, скерованого до Державної пенітенціарної служби України, у квітні 2013 року працівником Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом із регіональним координатором Уповноваженого з прав людини у зв`язках з громадськістю в Рівненській області здійснено моніторинговий візит до пенітенціарних установ Рівненської області.
5. Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані в додатку до листа від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63, відповідно до якого по Городищенській виправній колонії (№ 96) виявлено низку недоліків, у тому числі: «Дільниця, де тримаються засуджені до довічного позбавлення волі, обладнана в окремому ізольованому корпусі, має 31 камеру та 4 карцерних приміщення. На момент візиту у дільниці відбувало покарання 48 засуджених до довічного позбавлення волі. Спальні місця засуджених обладнані, як правило, на двоярусних ліжках, самі приміщення вузькі, погано освітлені та практично не провітрюються. В коридорах взагалі відсутнє природнє освітлення, вікна відсутні. Прогулянкові двори для засуджених до довічного позбавлення волі не відповідають вимогам законодавства. Через вкрай недостатню площу вони не виконують передбачену для таких приміщень функцію та фактично не пристосовані для перебування в них засуджених».
6. За результатами моніторингового візиту представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини рекомендував Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо рівномірного розміщення у Городищенській виправній колонії (№ 96) засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення; у Городищенській виправній колонії (№ 96) привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
7. Листом Державної пенітенціарної служби України від 17 травня 2013 року № 2/2/1-2637-Сд/213 повідомлено Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про усунення недоліків в діяльності установ виконання покарань та слідчих ізоляторів управлінь ДПтС України у Львівській та Рівненській області, в тому числі й Городищенської виправної колонії (№ 96).
8. Суди попередніх інстанцій зазначили, що за змістом вказаного листа не підтверджується усунення порушень, відображених у звіті моніторингового візиту Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зокрема, щодо забезпечення засуджених до довічного позбавлення волі мінімальною площею на одну особу в камерах для їх тримання; приведення відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
9. Суд першої інстанції зауважив, що при призначенні справи до судового розгляду ухвалою від 30 червня 2017 року зобов`язував відповідача надати відомості про вжиті заходи на усунення недоліків та порушень прав і свобод осіб, які утримуються в установі, та докази на обґрунтування заперечень. Відповідач не надав суду жодного доказу, який підтверджував би приведення умов утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, у відповідність з нормативними вимогами.
10. До звернення за судовим захистом позивач неодноразово звертався до органів прокуратури, зокрема, з приводу умов його утримання в Городищенській виправній колонії № 96. Проведеною прокуратурою перевіркою викладені позивачем факти були підтверджені.
11. Зокрема, відповідно до листа прокуратури Рівненської області від 25 травня 2017 року № 16.1686-17, адресованого ОСОБА_1 , перевіркою з питань відповідності вимогам законодавства прогулянкових двориків було встановлено, що в установі є 12 двориків для прогулянок засуджених до довічного позбавлення волі, які мають площу від 5 до 5,28 кв.м. Тож прокуратура Рівненської області встановила порушення вимог розділу 3 додатку «Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі» до Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправних колоніях, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року № 124, який передбачає площу прогулянкового дворика не менше 12 кв.м.
12. Окрім цього, в листі Рівненської місцевої прокуратури № 125/15 від 21 липня 2017 року, адресованого ОСОБА_1 , зазначено, що за інформацією Городищенської виправної колонії, камери, в яких ОСОБА_1 відбував покарання, мають площу: № 14 - 3,6 м.кв., №17 - 3,7 м.кв., № 21 - 3,6 м.кв. В порушення вимог Типових правил обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом ДДУзПВП № 124 від 28 липня 2005 року, в секторі довічного позбавлення волі виправної колонії відсутня припливна або припливно-витяжна вентиляція. У зв`язку з цим прокуратура внесла начальнику колонії вказівку про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого та іншого законодавства України.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
13. Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 10 січня 2018 року позов задовольнив.
13.1. Визнав протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
14. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2018 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.
15. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин вжиття ним заходів щодо усунення порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 в період утримання останнього в ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)». Доводи відповідача, викладені в запереченні, щодо відповідності умов утримання засудженого ОСОБА_1 нормативним стандартам, не відповідають обставинам справи та спростовуються дослідженими доказами.
16. Та обставина, що на час вирішення справи судом засудженого ОСОБА_1 переведено до іншої виправної установи, не може бути розцінена як приведення у відповідність нормативним вимогам умов утримання останнього, та не дає суду підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.
V. Касаційне оскарження
17. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
18. Відповідач зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували як належить всіх обставин справи, їхні висновки про порушення умов утримання засудженого є помилковими і суперечливими. Вважає, що суди розглянули цю справу з порушенням процесуальних норм, зокрема апеляційний суд не надав оцінки доводам відповідача, висловленим в апеляційній скарзі.
19. Зазначив також, що відповідно до пункту 12 Положення про державну установу «Городищенська виправна колонія (№ 96)» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2016 року № 3679/72/5 виправна колонія утримується за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел не заборонених законом. Структура та штат виправної колонії затверджується Міністерством юстиції, а кошторис Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, тому для збільшення норм жилої площі до 4 м. кв. керівництво ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» неодноразово надсилало листи до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з проханням порушити питання перед Міністерством юстиції України щодо збільшення норм жилої площі на одного засудженого шляхом проведення поточних ремонтів (демонтажу стін між камерами), об`єднання декількох одномісних камер, які не мають площі 4 м.кв. на засудженого у двомісні. Фінансування виділено для проведення робіт по КЕВК «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар». Вказана реконструкція дозволяє розмістити 35 засуджених до довічного позбавлення волі (надлишкову кількість засуджених пропонується перевести до інших установ). Також, при складанні бюджетного запиту на 2018 рік було розраховано нормативну потребу у капітальних видатках для проведення капітального ремонту системи вентиляції установи на загальну суму 160,00 тис. грн. (відповіді на дані вказівки не надходили).
20. Покликання на лист представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 3-706/13-63 від 17 квітня 2013 року як на підстав звернення до суду з цим позовом відповідач вважає безпідставним; крім того додав, що з цим позовом ОСОБА_1 звернувся в червні 2017 року, більш ніж через чотири роки відколи йому стало відомо про згаданий лист.
21. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є правильними і обґрунтованими.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
22. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
23. За статтею 28 Конституції України визначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
24. Відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
25. Відповідно до частин першої-третьої статті 11 КВК органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
26. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.
27. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).
28. За правилами частини першої статті 7 КВК, держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
29. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частина друга статті 7 КВК України).
30. За частиною четвертою статті 7 КВК правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
31. Відповідно до частини першої статті 102 КВК, режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
32. Відповідно до частини другої статті 150 КВК, засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.
33. Відповідно до частини другої статті 151 КВК, на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
34. Відповідно до частини першої статті 115 КВК особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.
35. Відповідно до підпункту 15 частини першої статті 18 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
36. Пунктами 9-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями, затверджених Резолюцією ООН 663 CI (XXIV) від 30 серпня1955 року встановлено, що там, де в`язні ночують у камерах або кімнатах, кожен з них повинен мати окрему камеру або кімнату. Якщо ж з особливих причин, таких, як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в`язничному управлінню доводиться відмовитися від цього правила, все одно розміщувати двох в`язнів в одній і тій же камері або кімнаті є небажаним.
36.1. Там, де є загальні камери, в`язнів, яких в них розміщують, треба ретельно відбирати, аби переконатися, що вони здатні жити разом у таких умовах. Ночами слід здійснювати постійний нагляд, сумісний з характером закладу.
36.2. Всі приміщення, якими користуються в`язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію.
36.3. В приміщеннях, де живуть і працюють в`язні: а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в`язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в`язні могли читати і працювати без шкоди для зору.
36.4. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в`язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
37. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).
38. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
39. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX; далі - КАС) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
VІ. Висновки Верховного Суду
41. В обсязі встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач не вжив достатніх заходів для повного приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання позивача (засудженого до довічного позбавлення волі) у відповідність з вимогами чинного законодавства, чим допустив протиправну бездіяльність.
42. Доводи, якими відповідач обґрунтовує касаційну скаргу, не спростовують фактів існування виявлених порушень, тож не спростовують обставин справи і висновків судів по суті спору. Понад те, аргументи, які наводить відповідач, вимагають від суду касаційної інстанції з`ясовувати обставини справи, що виходить за межі касаційного перегляду.
43. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
44. З урахуванням наведеного, переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що підстав для зміни чи скасування судових рішень немає.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» залишити без задоволення.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич