ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 818/30/16
адміністративне провадження № К/9901/54378/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №818/30/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Сумській області
про визнання протиправними рішення і бездіяльності, відшкодування шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Опімах Л.М., суддів Бондаря С.О., Прилипчука О.А.)
і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Зеленського В.В., суддів П`янової Я.В., Чалого І.С.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії та бездіяльність відповідачів за порушення вимог чинного законодавства, зокрема Закону України "Про виконавче провадження";
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти на загальну суму: 126801,85 грн на відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 жовтня 2015 року позивач звернувся із заявою на ім`я заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якій просив негайно забезпечити виконання вимог чинного законодавства і повернути йому незаконно стягнуті кошти і виконавчий збір, які були стягнуті відповідно до постанови ВП №28112928 від 5 лютого 2013 року (яку було скасовано рішенням суду), перерахувати кошти на зазначений рахунок позивача, про що повідомити його у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
На думку позивача, розглядаючи його заяву, заступник начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальник управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні вимог частини четвертої статті 83 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого керівник вищестоящого органу виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою і надає доручення начальнику відділу щодо проведення необхідних дій.
Внаслідок такої бездіяльності Головного територіального управління юстиції у Сумській області (надалі також - «ГТУЮ у Сумській області», «відповідач 1»), позивач вважає, що йому заподіяна матеріальна шкода, яка складається із незаконно утриманих з нього коштів у розмірі:14534,09 грн (борг за виконавчим провадженням -13215,49 грн, виконавчий збір - 1318,60 грн), інфляційних збитків у сумі: 30825,09 грн і трьох відсотків річних у сумі: 4161,40 грн, а також моральна шкода у розмірі: 52000,00 грн, розмір якої позивач визначив, виходячи з глибини і тривалості своїх душевних страждань, тому просить стягнути вказані суми з Державного бюджету України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи оскаржувані рішення суди першої й апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивач є стороною виконавчого провадження - боржником, він має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку, тому розгляд його звернення мав відбуватися у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».
Судами встановлено, що заступник начальника ГТУЮ з питань державної виконавчої служби - начальник Управління державної виконавчої служби розглянув звернення позивача стосовно повернення йому протиправно стягнутих коштів і надав відповідь у порядку, визначеному законодавством України про звернення громадян.
Разом з тим, до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області з приводу вказаних порушень, як в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», так і в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», позивач не звертався.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки відповідачі не допустили протиправної бездіяльності щодо позивача, відповідно, і вимоги про стягнення на його користь коштів на відшкодування завданої шкоди на загальну суму: 126801, 85 грн не могли бути задоволені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року й ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року і ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій вимог чинного законодавства України і незастосування правових актів, які мають вищу юридичну силу, що призвело до упередженого і необґрунтованого вирішення справи по суті. Крім того, позивач вказує про участь в ухваленні оскаржуваної постанови незаконного складу суду, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які обґрунтовано викликані сумнівами у неупередженості суддів.
Представник ГТУЮ у Сумській області подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що в провадженні Ковпаківського відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції (в подальшому відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції) перебувало виконавче провадження №28112928, відкрите 19 липня 2011 року на підставі наказу №14/196-09 Господарського суду Сумської області щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 67729,37 грн на користь КУ "Сумська міська клінічна лікарня № 1".
Під час здійснення зазначеного виконавчого провадження державний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію інші доходи боржника від 5 лютого 2013 року, яку направлено для виконання за місцем отримання пенсії боржником.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 21 серпня 2014 року у справі №14/196-09 визнано протиправними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції при винесенні постанови ВП №28112928 від 5 лютого 2013 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію інші доходи ОСОБА_1 , скасовано вказану постанову і зобов`язано відділ державної виконавчої служби закрити виконавче провадження ВП №28112928.
На виконання зазначеної ухвали Господарського суду Сумської області від 21 серпня 2014 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження від 26 серпня 2014 року.
В ході здійснення виконавчого провадження з позивача стягнуто кошти, які державним виконавцем перераховано стягувачу в сумі: 6174,35 грн і виконавчий збір на користь держави в сумі: 617,47 грн (згідно розпоряджень державного виконавця про перерахування коштів, які містяться в матеріалах виконавчого провадження).
Однак після постановлення Господарським судом Сумської області ухвали від 21 серпня 2014 року зазначені кошти були повернуті позивачу в повному обсязі.
21 жовтня 2015 року позивач звернувся до заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління ДВС ГТУЮ у Сумській області Молодцова Е.В. із заявою про негайне забезпечення виконання вимог чинного законодавства і повернення йому незаконно стягнутих коштів і виконавчого збору за рахунок пенсії за скасованою постановою ВП №28112928 від 5 лютого 2013 року.
За наслідками розгляду заяви, 23 листопада 2015 року заступником начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальником управління ДВС ГТУЮ у Сумській області Молодцовим Е.В. була надана відповідь ОСОБА_1 , в якій роз`яснено, що відповідно до статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність держаного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Позивач, вважаючи протиправними і безпідставними дії та бездіяльність відповідачів, а також, вважаючи такими, що підлягають стягненню на його користь в рахунок відшкодування завданої шкоди кошти на загальну суму: 126801,85 грн, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
На момент виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Частинами першою, другою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Відповідно до частин шостої, восьмої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.
Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року №226 (далі - «Порядок»).
Цей порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії. Дія порядку не поширюється на операції щодо відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу держказначейства за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами держказначейства та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П.І.Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ, або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Подання в довільній формі надається платником до органу Держказначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і надалі в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України»), однак суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими такі посилання, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.
Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом частини першої статті 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, списання коштів з пенсійного рахунку позивача проведено на відповідній правовій підставі - в межах виконавчого провадження на погашення заборгованості за рішенням суду, яке не скасоване і набрало законної сили, отже ці правовідносини сторін не регулюються статтею 1212 ЦК України і ці кошти не можуть бути повернуті як безпідставно набуті.
Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання позивача на положення частини п`ятої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якого у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір повертається боржникові є необґрунтованим, оскільки в цьому випадку рішення, що підлягало виконанню, скасовано не було (про що міститься посилання в мотивувальній частині ухвали Господарського суду Сумської області від 21 серпня 2014 року №14/196-09).
Водночас Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» позивач як боржник у виконавчому провадженні має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що розгляд скарги позивача відповідно до положень частини восьмої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» мав відбуватися у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР. Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Приписами частини першої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» закріплено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Оскільки скарга позивача була розглянута заступником начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальником управління ДВС ГТУЮ у Сумській області Молодцовим Е.В. у встановлений цим Законом строк і з посиланням на норми законодавства у відповідь на висловлені у скарзі аргументи, то відповідач 1 належно виконав свій обов`язок, визначений частиною першою статті 14 Закон України «Про звернення громадян», а тому Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про протиправну бездіяльність відповідачів.
Враховуючи наведені норми діючого на момент виникнення спірних взаємовідносин законодавства і встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність з боку відповідачів протиправної бездіяльності, і як наслідок, відсутність підстав для відшкодування позивачу матеріальної шкоди.
Щодо аргументів позивача про протиправну відмову судів попередніх інстанцій у стягненні моральної шкоди, то Верховний Суд їх відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України, частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними чи юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У позовній заяві позивач посилався на душевні страждання та втрату здоров`я, завдані незаконними, на його думку, діями посадової особи державної виконавчої служби, вчиненими щодо списання з його пенсійного рахунку коштів. Проте, як зазначалося, дії відповідача були вчинені саме на виконання рішення суду - яке набуло законної сили і в межах процедури виконавчого провадження. До того ж, скарги на дії державного виконавця від позивача до суду не надходили (принаймні про наявність таких позивач суди не повідомив).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав жодного доказу того, що йому завдано моральну шкоду діями державного виконавця при стягненні боргу за виконавчим провадженням, зокрема, не підтверджено факту завдання моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів, не надано доказів наявності моральної шкоди, не встановлено причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що списання коштів з пенсійного рахунку позивача проведено на відповідній правовій підставі - в межах виконавчого провадження на погашення заборгованості за рішенням суду, яке не скасоване, набрало законної сили і належить до обов`язкового виконання, однак на момент списання вказаних коштів не було виконано позивачем.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду