№ 819/1537/17

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2020 року

Київ

справа №819/1537/17

адміністративне провадження №К/9901/50392/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду ( суддя Подлісна І.М.) від 13.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія суддів Глушко І.В., Большакова О.О., Макарик В.Я.) від 15.02.2018 у справі № 819/1537/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача форми «Ф» від 14.06.2017 №73026-19 та від 14 06.2017 № 73027-19, якими визначено суми податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2016 в сумі 15 508,01 грн та 6354,65 грн відповідно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що винесені податкові повідомлення-рішення є безпідставними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню через невідповідність нормам Конституції України та нормам податкового законодавства.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 14.06.2017 року №73026-19 (форми "Ф") та від 14.06.2017 р. №73027-19.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приватна власність позивача відноситься до об`єктів нерухомості промислового призначення, яка, крім того, використовується у підприємницькій діяльності позивача, тому відсутні підстави для нарахування податку на нерухоме майно та обов`язок його сплати.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм: підпунктів 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК), у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 27.07.1998 р. зареєстрований та провадить господарську діяльність як фізична особа - підприємець.

Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі складу, загальною площею 562,7 кв.м, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , та нежитлового приміщення цеху по переробці м`ясної, рибної та хлібобулочної продукції, загальною площею 1844,6 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_2 .

14 червня 2017 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №73026-19, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2016 рік в сумі 15 508,01 грн ; та податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №73027-19, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2016 рік в сумі 6354,65 грн.

Позивач, вважаючи прийняті Головним управлінням ДФС у Тернопільській області повідомлення-рішення форми «Ф» №73026-19 від 14.06.2016 та №73027-19 від 14.06.2016 протиправними, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником нежитлової будівлі складу, загальною площею 562,7 кв. м, а також нежитлового приміщення цеху по переробці м`ясної, рибної та хлібобулочної продукції загальною площею 1 844,6 кв. м.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлової будівлі складу, нежитлового приміщення цеху по переробці м`ясної, рибної та хлібобулочної продукції, які за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) «Будівлі промислові».

Водночас, зазначені приміщення використовуються ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності, що підтверджується повідомленнями ФОП ОСОБА_1 про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність від 04.01.2013 р. та від 17.06.2014 р.

Натомість, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції , що сам по собі факт реєстрації зазначених об`єктів нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовуються в його господарській діяльності, до об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування в розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПУ України, оскільки норми податкового законодавства України визначають одинакові права та обов`язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 343 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду