ПОСТАНОВА
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 819/614/18
адміністративне провадження № К/9901/68807/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 819/614/18
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (суддя Мірінович У. А.) від 31 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Большакова О. О., Глушко І. В., Макарик В. Я.) від 06 грудня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, викладене у акті № 1 про нещасний випадок невиробничого характеру від 20 березня 2018 року (форма НТ*) та акті розслідування нещасного випадку, що стався у вересні 2014 року (форма Н-5*) щодо визнання нещасного випадку, що трапився з ОСОБА_1 07 вересня 2014 року таким, що не пов`язаний з виконанням службових обов`язків;
- зобов`язати Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області визнати нещасний випадок, що трапився з ОСОБА_1 07 вересня 2014 року таким, що трапився при виконанні службових обов`язків;
- зобов`язати Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області скласти акти Н-1* та Н-5* за фактом нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 07 вересня 2014 року під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ та Національної поліції України з 1993 по 2016 роки на різних посадах. З 13 серпня 2014 року згідно наказу начальника УМВСУ в Тернопільській області разом з іншими співробітниками був відряджений в м. Сєвєродонецьк Луганської області з метою проведення оперативно-розшукових заходів щодо розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів в зоні АТО. Перебуваючи в м. Лисичанську та виконуючи наказ керівництва позивач, разом із іншими співробітниками, 07 вересня 2014 року близько 11:00 год. затримав громадянина ОСОБА_2 , який підозрювався у вчиненні тяжких злочинів. Під час затримання останній виривався та намагався втекти, внаслідок чого позивач до нього застосував фізичну силу, в ході чого він отримав травму у вигляді закритого перелому основної фаланги першого пальця правої кисті. З травмованим пальцем через різні причини звернувся у травмпункт м. Тернополя тільки 09 вересня 2014 року, а 18 вересня 2014 року подав в чергову частину Тернопільського МВ офіційну заяву про спричинення тілесних ушкоджень і цього ж дня слідчим інформацію про злочин було внесено в ЄДР та розпочато розслідування кримінального провадження. Також за фактом отримання позивачем травми було призначено службове розслідування, за результатом якого 08 жовтня 2014 року складено висновок, яким визнано дане службове розслідування завершеним, а остаточне питання щодо можливого отримання травмування підполковником міліції ОСОБА_1 під час виконання службових обов`язків в зоні АТО на сході України вирішити після прийняття рішення органами слідства по кримінальному провадженню № 12014210010002467.
Надалі, позивач зазначив, що 20 березня 2018 року зазначене розслідування було завершене та за його результатами складено акт розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася) в вересні 2014 року форми Н-5*, в якому, зокрема, зазначено, що комісія дійшла висновку про те, що позивач отримав травму в період проходження служби, за обставин, не пов`язаних з виконанням службових обов`язків. Водночас, зазначеною комісією, 20 березня 2018 року складено акт № 1 про нещасний випадок невиробничого характеру форми НТ*, в якому зазначено, що комісія дійшла висновку про те, що нещасний випадок трапився в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.
З такими висновками, які викладені в оскаржених актах позивач не погоджується, оскільки в ході розслідування нещасного випадку Ліквідаційна комісія УМВС України в Тернопільській області отримала низку беззаперечних доказів, які підтверджують про те, що нещасний випадок трапився з позивачем при виконанні службових обов`язків. Однак, незважаючи на відповідні докази, відповідач безпідставно дійшов висновку, що нещасний випадок трапився в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.
3. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача визнати нещасний випадок, що трапився з позивачем 07 вересня 2014 року таким, що трапився при виконанні службових обов`язків.
4. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, задоволено позовні вимоги.
Визнано протиправними та скасовано акт розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 у вересні 2014 року (форми Н-5*) від 20 березня 2018 року та акт про нещасний випадок невиробничого характеру № 1 від 20 березня 2018 року (форми НТ*).
Зобов`язано Ліквідаційну комісію управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області повторно розслідувати нещасний випадок, що стався 07 вересня 2014 року з ОСОБА_1 під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
5. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 19 грудня 2018 року Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
6. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Стрелець Т. Г., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.) від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області та установлено строк для подання відзиву.
7. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 653/0/78-19 від 07 червня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
8. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
9. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
10. Станом на 31 березня 2020 року письмового заперечення або відзиву на касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 1993 року по 2016 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національної поліції України на різних посадах.
12. Відповідно до наказу УМВС України в Тернопільській області від 12 серпня 2014 року № 206 о/с дск. позивач був відряджений в м. Сєверодонецьк Луганської області з метою проведення оперативно-розшукових заходів щодо розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів в зоні АТО.
13. Згідно з пояснень ОСОБА_1 та рапорту № 14956 від 07 вересня 2014 року слідує, що 07 вересня 2014 року, перебуваючи в м. Лисичанськ Луганської області, спільно з начальником СКЗ УБОЗ УМВС майором міліції ОСОБА_3 та старшим оперуповноваженим в ОВС УБОЗ УМВС капітаном міліції ОСОБА_4, а також окремими працівниками Лисичанського MB УМВС України у Луганській області здійснювали рейдові заходи по встановленню місця знаходження і затримання осіб, підозрюваних у скоєнні різного роду злочинів. Того ж дня у м. Лисичанськ по вул. Свердлова, 30/40 він спільно з співробітниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 затримали громадянина ОСОБА_2 , який підозрювався у скоєнні майнових злочинів. Останній під час затримання здійснив спробу втечі, в ході чого різко вирвався від ОСОБА_1 , коли він тримав його за верхній одяг в ділянці плеча правою рукою, внаслідок чого він відчув сильний різкий біль великого пальця правої руки. У подальшому ОСОБА_2 був ними затриманий та доставлений до Лисичанського MB УМВС України в Луганській області.
14. ОСОБА_1 не звертався в лікувальні заклади у м. Лисичанську Луганської області одразу, прибувши 09 вересня 2014 року в м. Тернопіль із відрядження останній звернувся до травмпункту Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, за результатами R-грами позивачу був поставлений діагноз «забій правої кісті».
15. Надалі, ОСОБА_1 зробив контрольну (повторну) R-граму у зазначеному травмпункті, внаслідок чого 16 вересня 2014 року був поставлений позивачу інший діагноз, а саме «закритий перелом основної фаланги першого пальця правої кисті».
16. 18 вересня 2014 року до Тернопільського МВ УМВСУ в Тернопільській області ОСОБА_1 звернувся із заявою щодо спричинення йому тілесних ушкоджень в зоні АТО на сході України. 18 вересня 2014 року зазначене повідомлення було зареєстровано в ЄО УМВСУ в Тернопільській області під № 16214, а СВ Тернопільського МВ УМВСУ в Тернопільській області відомості з даного приводу було внесено до ЄРДР № 12014210010002467 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України.
17. Наказом УМВСУ в Тернопільській області від 19 вересня 2014 року № 1331 за фактами, викладеними у заяві підполковника міліції ОСОБА_1 , призначено службове розслідування.
18. За результатами службового розслідування за фактом травмування заступника начальника УКР УМВСУ в Тернопільській області підполковника міліції ОСОБА_1 прийнято висновок від 08 жовтня 2014 року, який затверджений начальником УМВСУ в Тернопільській області полковником міліції Облещуком В. К. 08 жовтня 2014 року, про завершення службового розслідування. Остаточне питання щодо можливого отримання травмування ОСОБА_1 під час виконання службових обов`язків в зоні АТО на сході України вирішити після прийняття рішення органами слідства по кримінальному провадженню № 12014210010002467.
19. Листом № 433/05/2-2012 від 04 липня 2017 року, на звернення ОСОБА_1 від 21 червня 2017 року, відповідно до функцій ліквідаційної комісії УМВСУ в Тернопільській області проінформовано, що ліквідаційна комісія не може проводити службові розслідування та здійснювати інші дії, що покладалися на діяльність працівників міліції до здійснення процедури повної ліквідації даного підрозділу. Функцією ліквідаційної комісії на даний час є виключно проведення повної ліквідації УМВСУ в Тернопільській області та підрозділів, що в нього входили. У зв`язку із цим, проведенням службового розслідування ліквідаційною комісією УМВСУ в Тернопільській області за фактом травмування неможливе.
20. Не погодившись із таким діями ліквідаційної комісії УМВСУ в Тернопільській області, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати провести розслідування нещасного випадку, що стався з ним 07 вересня 2014 року під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків, і скласти акти Н-1* та Н-5* за фактом нещасного випадку.
21. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у справі № 819/1221/17, позовні вимоги задоволено частково, зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області вирішити питання щодо проведення розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 07 вересня 2014 року під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків. Згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у справі № 819/1221/17 залишено без змін.
22. На виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у справі № 819/1221/17 та згідно наказу УМВС України в Тернопільської області № 2 від 07 березня 2018 року Ліквідаційна комісія УМВС України в Тернопільській області провела в період з 07 березня 2018 року по 19 березня 2018 року розслідування випадку травмування позивача, яке сталося у вересні 2014 року.
23. 20 березня 2018 року зазначене розслідування було завершене та за його результатами складено акт розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася) у вересні 2014 року форми Н-5*, в якому, зокрема, зазначено, що комісія дійшла висновку про те, що позивач отримав травму в період проходження служби, за обставин, не пов`язаних з виконанням службових обов`язків.
24. Водночас, зазначеною комісією, 20 березня 2018 року складено акт № 1 про нещасний випадок невиробничого характеру форми НТ*, в якому зазначено, що комісія дійшла висновку про те, що нещасний випадок трапився в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.
25. Вважаючи спірні рішення відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
26. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що у Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області на час прийняття оскаржуваного рішення було достатньо належних та допустимих доказів, які не спростовані іншими обставинами і доказами, а отже в повній мірі підтверджують, що ОСОБА_1 отримав травму пальця під час виконанням ним службових обов`язків.
27. Відтак, суди дійшли висновку, що оскаржені акти (форми Н-5*) та (форми НТ*) від 20 березня 2018 року є необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням вимог частини другої статті 2 КАС України.
28. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
29. Зокрема скаржник зазначив, що з огляду на те, що позивачем не було негайно повідомлено керівника підрозділу, на території обслуговування якого сталося травмування, не було повідомлено своєчасно керівництво УМВС України в Тернопільській області, та втрата працездатності від нещасного випадку в нього настала не відразу, законодавство не зобов`язує складати акт за формою Н-1* (НТ*), а відносить це на розгляд комісії з врахуванням доказів, які комісії вдалося б здобути за вказаних обставин. З врахуванням цього, комісією зроблений вірний висновок про те, що позивач отримав травму в період проходження служби, за обставин, не пов`язаних з виконанням службових обов`язків та за результатами службового розслідування в межах повноважень визначених Порядком оформлені акти за формою НТ* та Н-5*.
30. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями щодо задоволення позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
32. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
33. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. З метою врегулювання питань, пов`язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України розроблено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за № 83/7404 (далі - Порядок № 1346).
35. Пунктом 2.1 Порядку № 1346 передбачено, що розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров`я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі (далі - нещасні випадки).
36. Виключний перелік випадків, за яких Комісія з розслідування визнає випадок таким, що трапився при виконанні службових обов`язків передбачений пунктами 3.9, 3.10, згідно яких:
Комісія з розслідування визнає, що «нещасний випадок трапився при виконанні службових обов`язків», якщо він трапився в період проходження служби під час: припинення або запобігання злочинам або правопорушенням; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод; охорони і забезпечення громадського порядку; несення постової чи патрульної служби; виявлення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх учинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; участі в ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій; виконання потерпілим трудових (посадових, функціональних) обов`язків за режимом роботи підрозділу, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - робота) з моменту прибуття потерпілого в підрозділ до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього розпорядку підрозділу, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або, за дорученням керівника, у неробочий час; - підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь праці, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення; проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підрозділу, або іншому транспортному засобі відповідно до укладеного договору; проведення навчання, тренувань, обов`язкових фізичних занять у встановлений час, участі в спортивних змаганнях, професійних та кваліфікаційних конкурсах; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за письмовим дорученням керівника підрозділу; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; прямування працівника до об`єкта (між об`єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами; прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням про відрядження.
Комісія з розслідування також визнає, що «нещасний випадок трапився при виконанні службових обов`язків», якщо він стався в період проходження служби внаслідок: безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов`язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); спроби самогубства працівника під впливом психофізіологічних, небезпечних та шкідливих факторів, пов`язаних з виконанням службових обов`язків; травмування внаслідок нестатутних відносин (у разі відсутності вини потерпілого); раптового погіршення стану здоров`я працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов`язків у разі відсутності умов, зазначених у третьому, четвертому та шостому абзацах пункту 3.11 цього розділу, що визнається пов`язаним з виконанням службових обов`язків за умови, що погіршення стану здоров`я працівника сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров`я. Медичний висновок щодо зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або щодо протипоказання за станом здоров`я працівника виконувати зазначену роботу видається лікувально-профілактичним закладом за місцем лікування потерпілого на запит керівника підрозділу чи голови комісії з розслідування; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
37. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що перебуваючи у м. Лисичанську Луганської області та виконуючи наказ керівництва від 12 серпня 2014 року № 206 о/с дск. ОСОБА_1 , разом із іншими співробітниками, зокрема ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 07 вересня 2014 року затримав громадянина ОСОБА_2 , який підозрювався у вчиненні тяжких злочинів. Під час затримання останній виривався та намагався втекти, внаслідок чого позивач до нього застосував фізичну силу, в ході чого він отримав травму у вигляді закритого перелому основної фаланги першого пальця правої кисті.
Згідно довідки № 11328 від 09 вересня 2014 року, виданої Тернопільською МКЛШД, зазначена травма отримана 07 вересня 2014 року та є виробничою.
38. Відтак, вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що діагноз ОСОБА_1 , а саме «закритий перелом основної фаланги першого пальця правої кисті» був поставлений лікарем за результатами повторної R-грами, як наслідок такий діагноз суперечить першому діагнозу, спростовується листом Тернопільської МКЛШД від 24 травня 2018 року № 632 та висновком судово-медичної експертизи щодо ОСОБА_1 проведеної Тернопільським обласним бюро судово-медичної експертизи № 1445 від 01 жовтня 2014 року у кримінальному провадженні № 12014210010002467.
Висновки у листі Тернопільської МКЛШД № 632 від 24 травня 2018 року «.. що на доданій рентгенограмі від 09 вересня 2014 року, яка виконана в 2-х стандартних проекціях, виконаній при зверненні в травмпункт ТМКЛШД 09 вересня 2014 року, даних за пошкодження кісткової тканини черговій лікар не виявив, так як, враховуючи резорбційно-репаративні процеси, що відбуваються в мезенхімальній стадії загоєння перелому, в кісті при травмі (переломі), в термін до 7-10 днів лінія перелому може бути не виявлена, при переломах без зміщення.» не суперечать висновку експертизи № 1445 від 01 жовтня 2014 року у кримінальному провадженні № 12014210010002467.
39. Крім цього, судами встановлено та не заперечується учасниками справи, що за цим фактом 18 вересня 2014 року компетентними органами було розпочато розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, ЄРДР № 12014210010002467, та згідно відібраних в ході слідства показів свідків, зокрема майора міліції ОСОБА_3 та капітана міліції ОСОБА_4 , про що були складені відповідні протоколи допиту свідка від 07 жовтня 2014 року, останні вказали на те, що про отриману травму пальця позивач повідомив їх під час затримання громадянина ОСОБА_2 , який підозрювався у скоєнні майнових злочинів.
40. Отже, суди дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків Комісії, які викладені у спірних актах про те, що відсутні свідки, які би підтвердили той факт, що підполковник міліції ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження в зоні АТО на сході України під час виконання службових обов`язків.
41. Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що старший слідчий СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області старший лейтенант поліції Сиротюк В. М . постановою від 30 травня 2017 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014210010002467 від 18 вересня 2014 року закрив у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення та копії матеріалів зазначеного кримінального провадження направив начальнику Лисичанскього ВП ГУНП в Луганській області для складання адміністративного протоколу, оскільки було встановлено, що ОСОБА_2 , під час затримання вчиняв злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського, у зв`язку із чим в діянні ОСОБА_2 , вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП. Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 07 липня 2017 року провадження у справі щодо ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП закрито, у зв`язку з перебігом строків притягнення до адміністративної відповідальності на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП. Відповідно до зазначеної постанови, провина ОСОБА_2 - у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, знайшла своє повне підтвердження у суді, і дії останнього вірно і обґрунтовано кваліфіковані за ознаками ст. 185 КУпАП - оскільки правопорушник ОСОБА_2 вчинив злісну непокору законному розпорядженню та вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків.
42. Колегія суддів вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Комісія безпідставно посилається у спірних актах на те, що опитані в ході розслідування майор міліції ОСОБА_3 та капітан міліції ОСОБА_4 вказали, що не бачили факт спричинення тілесних ушкоджень підполковнику міліції ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_2 під час затримання останнього, оскільки останнє стосується безпосередньо чи бачили особи сам факт події, та не спростовує факт отримання позивачем травми саме в ході таких подій. Відтак, Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області відповідно до Порядку № 1346 зобов`язана була врахувати зазначені обставини під час складання спірних актів від 20 березня 2018 року та прийняти обґрунтоване рішення, однак у зазначених актах комісія надалі посилається на те, що «для визначення факту можливого отримання зазначеного травмування позивачем під час виконання службових обов`язків, необхідно провести низку слідчих дій, які відносяться до компетенції працівників СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області в ході кримінального провадження за № 12014210010002467 від 18 вересня 2014 року». Проте, таке посилання є безпідставним, оскільки кримінальне провадження за № 12014210010002467 від 18 вересня 2014 року, як зазначалося вище, закрите 30 травня 2017 року, що є раніше у часі, ніж складені спірній у цій справі акти відповідача.
43. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не знайшло свого підтвердження доводи відповідача, що ОСОБА_1 не було негайно повідомлено керівника підрозділу, на території обслуговування якого сталося травмування, не було повідомлено своєчасно керівництво УМВС України в Тернопільській області, та втрата працездатності від нещасного випадку в нього настала не відразу, положення п. 3.19 Порядку № 1346 не зобов`язує складати акт за формою Н-1* (НТ*), а комісією зроблений вірний висновок про те, що позивач отримав травму в період проходження служби, за обставин, не пов`язаних з виконанням службових обов`язків та за результатами службового розслідування в межах повноважень визначених Порядком оформлені акти за формою НТ* та Н-5*, оскільки Комісією не було дано вичерпну оцінку зазначеним вище обставинам щодо можливості підтвердження чи спростування ними факту травмування позивача під час виконання ним службових обов`язків.
44. Крім цього, положеннями п. 3.19 Порядку № 1346 передбачено, що нещасний випадок (у тому числі поранення), про який безпосереднього керівника потерпілого чи керівника підрозділу своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нещасного випадку настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Порядком протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1* (НТ*) вирішується комісією з розслідування, а в разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, з рішенням комісії - в порядку, передбаченому чинним законодавством.
45. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (п. 145).
46. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
47. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
48. У справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
49. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.
50. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
51. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
52. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
53. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи (аналогічні доводам апеляційної скарги) були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
54. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі про задоволення позовних вимог.
55. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
56. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
57. Отже, касаційна скарга Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
58. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 819/614/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов