ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 820/5484/17
касаційне провадження № К/9901/60021/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 (суддя Шляхова О.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018 (головуючий суддя - Бегунц А.О., судді - Рєзнікова С.С., Старостін В.В.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Приватного виробничого підприємства «Квадро» про накладення арешту на кошти шляхом зупинення видаткових операцій,
УСТАНОВИВ:
Головне управління ДФС у Харківській області (далі - позивач, Управління, контролюючий орган) звернулось до суду із позовом до Приватного виробничого підприємства «Квадро» (далі - відповідач, Підприємство, платник), у якому просило накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках Підприємства, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Управління послалося на те, що у зв`язку з відмовою платника податків в реалізації контролюючим органом функції по проведенню документальної позапланової перевірки платника податків, контролюючим органом на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято рішення від 17.11.2017 №24725/10/20-40-14-19-14 про застосування адміністративного арешту майна платника у зв`язку із відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Так, з урахуванням вказаних обставин та в силу діючих норм законодавства, контролюючий орган просить накласти арешт на кошти відповідача, які перебувають на його рахунках.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 22.05.2018, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не дотримано встановленого законом порядку застосування арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки не надано рішення про застосування арешту майна платника податків, яке повинно було б передувати накладенню арешту на кошти платника, обґрунтованість якого протягом 96 годин підтверджена судом, а також не надано доказів наявності у Підприємства податкового боргу, оскільки накладення арешту на кошти платника податків у банку обмежено сумою податкового боргу такого платника.
Позивач, не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуально права, зокрема, пункту 94.10, підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України, статей 242 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами попередніх інстанцій, що у зв`язку з відкритим провадженням у справі №820/5076/17, предметом якої є оскарження наказу про проведення перевірки платника від 27.10.2017 №6185, у позивача була відсутня можливість звернутися із заявою до суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, скаржник фактично викладає обставини, якими він керувався під час подання позову.
Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.10.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 09.01.2024 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 10.01.2024.
Управління подало клопотання про заміну позивача його процесуальним правонаступником відповідно до частини першої статті 52 КАС України та згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 24.12.2020 №755, від 30.09.2020 №529.
Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну позивача - Головного управління ДФС у Харківській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій установили, що контролюючим органом видано наказ від 27.10.2017 №6185 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства, з 30.10.2017, тривалістю 5 робочих днів.
Правовою підставою для видання наказу Управлінням зазначено наявність фактів, що свідчать про можливе порушення позивачем підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, пункту 187.1 статті 187, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1-198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 104460692,56 грн та податкових зобов`язань на суму податку на додану вартість 854999,52 грн за звітний період з 01.06.2014 по 30.06.2017.
Виданню наказу на проведення перевірки передувало направлення контролюючим органом письмового запиту від 24.06.2017 № 7941/10/20-40-14-19-14 про надання інформації (пояснень та їх документального підтвердження), відповідно до якого від суб`єкта господарювання запитано копії документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (їх відображення в обліку і звітності) по взаємовідносинах з контрагентами постачальниками, наведеними в запиті, первинні документи щодо придбання (одержання) /продажу товарів або послуг, розрахункові документи, тощо.
У відповіді від 25.07.2017 № 01/25/07-17 на вказаний запит Підприємство повідомило, що вважає зазначений запит таким, що не відповідає вимогам законодавства, є необґрунтованим, що звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку надавати відповідь на такий запит.
Відповідно до наказу про проведення перевірки контролюючим органом здійснено вихід за фактичною адресою Підприємства, а саме: Харківська область, м. Первомайський, вул. Залізнична, 76 .
Вихід здійснено за фактичною адресою директора Підприємства, ОСОБА_1 , який на час виходу на перевірку був відсутній. У якості представника Підприємства присутня Клименко Марина Володимирівна, яка діяла на підставі довіреності від 30.10.2017 та представляла інтереси платника.
Клименко М.В. ознайомилась з копією наказу про проведення перевірки, водночас відмовилась від отримання копії наказу, підписання направлень на перевірку від 30.10.2017 №9018, 9019 та допуску працівників контролюючого органу до проведення перевірки.
У зв`язку із недопуском до перевірки посадових осіб контролюючого органу, останнім, у присутності представника Підприємства Клименко М.В., складено акт про відмову від допуску посадових осіб до проведення перевірки Підприємства від 30.10.2017 №3953/20-40-14-19-08/24126303.
Не погодившись із вказаним наказом, платник звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправними дії перевіряючих контролюючого органу при здійсненні наміру провести виїзну позапланову документальну перевірку Підприємства, визнати протиправним та скасувати наказ контролюючого органу від 27.10.2017 №6185.
За наслідками розгляду зазначеного спору, Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 06.03.2018 скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі №820/5076/17 в частині скасування наказу Управління від 27.10.2017 №6185 та прийняв в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовив.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд постановою від 05.06.2018 у справі №820/5076/17 залишив без змін постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018.
На підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2, пункту 94.6 статті 94 ПК України контролюючим органом прийнято рішення від 17.11.2017 №24725/10/20-40-14-19-14 про застосування адміністративного арешту майна у зв`язку з відмовою платника від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.
У подальшому позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить із такого.
Підпунктами 20.1.31, 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючі органи мають право: звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень; звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
Із системного тлумачення положень статті 94 ПК України Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Положення статті 94 ПК України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.
Натомість приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.
З аналізу наведеного правового регулювання Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду приходить до такого правового висновку: арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача, але за умови наявності відповідних підстав, визначених ПК України.
З огляду на те, що умовний адміністративний арешт майна Підприємства припинив свою дію в силу положень підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статі 94 ПК України, а арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що на дату ухвалення судового рішення у даній справі контролюючим органом не надано, а судом не добуто доказів наявності у Підприємства податкового боргу, оскільки накладення арешту на кошти платника податків у банках обмежене сумою такого податкового боргу, та вжиття позивачем заходів щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу, оскільки положеннями підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючим органам надано право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
В свою чергу, при зверненні до суду із позовною вимогою щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах, контролюючий орган зобов`язаний був навести у позовній заяві та надати докази недопущення Підприємством посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень, чого Управлінням в процесі розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій зроблено не було.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог.
Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 та постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. 52, п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Замінити Головне управління ДФС у Харківській області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України.
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова В.В. Хохуляк