ПОСТАНОВА
Іменем України
11 лютого 2020 року
Київ
справа №820/6455/13-а
касаційне провадження №К/9901/9130/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2014 (суддя - Мельников Р.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 (головуючий суддя - Бартош Н.С., судді - Бегунц А.О., Донець Л.О.) у справі за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Комсомолець» Національної академії аграрних наук України (далі - Підприємство) до Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У липні 2013 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000202220 від 16.07.2013.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство послалося на те, що: оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі висновків Інспекції про порушення Підприємством вимог підпункту 81.15.7 пункту 81.15 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2009 № 23 «Про затвердження переліку видів діяльності, на які поширюються норми статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 209.7 статті 209, підпунктів 209.17.1-209.17.17 пункту 209.17 статті 209 Податкового кодексу України, містить викривлені показники по збільшенню грошового зобов`язання з податку на додану вартість та суперечить вимогам податкового законодавства; відповідальність згідно з пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України настає додатково із відповідальністю, передбаченою пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, у випадках, коли пільгу отримано платником податків правомірно, проте ним не дотримано встановлених законом призначення та/або умов чи цілей, у відповідності з якими мають бути використані суми коштів, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) такої пільги.
Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 23.10.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2012, позов задовольнив частково: скасував податкове повідомлення-рішення № 0000202220 від 16.07.2013 в частині збільшення Підприємству грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 362969,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: умовою застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України є наявність факту правомірного отримання податкової пільги, тоді як встановлення неправомірного отримання податкової пільги виключає застосування до платника податків штрафу на підставі пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.02.2015 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не надали належної правової оцінки тому, що: положеннями пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України передбачено настання для платника відповідальності у вигляді стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов`язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Решта доводів скаржника зводиться до цитування норм законодавства та змісту акту перевірки.
У запереченні на касаційну скаргу Підприємство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.02.2020 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 11.02.2020.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що у періоді, який перевірявся, Підприємство було суб`єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.
Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, результатами якої оформлені актом № 2/22.1-04/05460462 від 02.07.2013, за висновками якого Підприємством були порушені, зокрема, вимоги підпункту 81.15.7 пункту 81.15 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2009 № 23 «Про затвердження переліку видів діяльності, на які поширюються норми статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», підпунктів 209.17.1-209.17.17 пункту 209.17 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого: занижено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість (загальна декларація) за період з червня 2010 року по грудень 2012 року на загальну суму 479543,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за період з вересня 2010 року по грудень 2012 року на 362969,00 грн. та до завищення залишку від`ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) у сумі 116574,00 грн.
Зокрема, у акті перевірки вказано, що: в ході перевірки було встановлено, що Підприємство при складанні декларацій з податку на додану вартість суб`єкта спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства за 2010 - 2012 роки до складу податкових зобов`язань включило податкові зобов`язання з доходу, отриманого від умовно постійного внеску за право користування землею ТОВ «ДМБ», відповідального за утримання та внесенні податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність з Підприємством, ФГ «Туз», відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконанні договору про спільну діяльність з Підприємством, ТОВ «СВ-Агро», відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконанні договору про спільну діяльність з Підприємством, ТОВ «Славія», відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконанні договору про спільну діяльність з Підприємством, ФГ «Меркурій-2006», відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконанні договору про спільну діяльність з Підприємством.
На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000202220 від 16.07.2013, яким відповідно до абзаців 1, 2 пункту 123.1, пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 820150,25 грн. (у тому числі: 362969,00 грн. - за основним платежем, 457181,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).
Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених процесуальних приписів та вимог касаційної скарги Інспекції касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права під час встановлення правомірності застосування до Підприємства штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на підставі пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 30.8 статті 30 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) яка встановлює штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання, використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов`язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов`язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.
Наведеною нормою передбачена відповідальність платника податку за використання сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов`язкового платежу), тобто за недотримання встановлених законом призначення та/або умов чи цілей, відповідно до яких мають бути використані суми коштів, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) такої пільги.
Таким чином, встановлена пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідальність у вигляді стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов`язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, може бути застосована лише за наявності законодавчо визначених призначення та/або умов чи цілей використання сум коштів, що не сплачені до бюджету, і за умови доведення використання таких сум не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям, визначеним законом.
З огляду на встановлені судами обставини неправомірного застосування Підприємством податкової пільги, висновки судів про безпідставність застосування до Підприємства встановленої пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України відповідальності є правомірними.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000202220 від 16.07.2013 в частині збільшення Підприємству грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 362969,00 грн. на підставі пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України є неправомірним та підлягає скасуванню.
Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень відсутні.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2014 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 - залишенню без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду