ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 821/846/18
адміністративне провадження № К/9901/7627/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року (головуючий суддя Димерлій О.О., судді: Осіпов Ю.В., Єщенко О.В.) у справі №821/846/18 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправним та скасування акту опису майна,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати акт опису майна від 16 листопада 2016 року №580/9/21-03-17-02.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом незаконно описано майно з підстав наявності податкового боргу у фізичної особи-підприємця відповідно до акту опису майна від 16 листопада 2016 року №580/9/21-03-17-02, яке продано позивачу до складання акту опису майна.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано акт опису майна від 16 листопада 2016 року №580/9/21-03-17-02, зобов`язано податковий орган вчинити дії по внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування обтяження майна на підставі акту опису майна від 16 листопада 2016 року №580/9/21-03-17-02.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право податкової застави виникає у разі наявності непогашеного податкового боргу, який рахується за іншою фізичною особою-підприємцем, а не за позивачем - власником описаного майна.
За результатами апеляційного перегляду судового рішення, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу податкового органу задоволено. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що станом на момент проведення державної реєстрації обтяження об`єкту нерухомого майна, зокрема 16 листопада 2011 року, вказане майно (житловий будинок) належав на праві приватної власності боржнику, отже у державного реєстратора не було підстав для відмови у проведенні та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень.
Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на неврахування судом апеляційної інстанції, що на час опису майна боржника - 16 листопада 2016 року, описане майно не належало боржнику, а належало позивачу, який придбав це майно за договором купівлі-продажу від 27 травня 2014 року.
Відповідачем подано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив залишити без змін постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року, а касаційну скаргу без задоволення.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 27 травня 2014 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір-купівлі продажу житлового будинку загальною площею 100,3 кв. м, житлова площа 74,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 334 кв. м за цією ж адресою.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №13362706, виданого 27 травня 2014 року внесено запис до Державного реєстру речових прав. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 370841765101.
16 листопада 2016 року податковим керуючим проведено опис майна Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у податкову заставу, а саме: житлового будинку загальною площею 100,3 кв. м, житлова площа 74,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 334 кв. м за цією ж адресою (акт опису майна від 16 листопада 2016 року № 580/9/21-03-17-02).
На підставі вказаного акта опису майна, державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 листопада 2016 року № 32613752, на підставі чого 28 листопада 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 17700000 про обтяження майна - житлового будинку загальною площею 100,3 кв. м, житлова площа 74,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 334,0 кв. м за цією ж адресою, яким заборонено відчужувати вказане майно.
27 березня 2018 року позивач звернувся до податкового органу із заявою про скасування арешту накладеного на майно актом опису майна від 16 листопада 2016 року № 580/9/21-03-17-02.
Листом від 25 квітня 2018 року №913/М/21-22-17-02-16 заявнику відмовлено у припиненні податкової застави, оскільки за платником податків Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 рахується податковий борг.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
За приписами пункту 88.1 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Підпунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде права власності у майбутньому.
Пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України визначено, що майно, на яке поширюється право податкової застави оформлюється актом опису.
За змістом пунктів 1 та 2 статті 2 Закону України «Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуті, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №1952-IV державній реєстрації прав підлягають заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах.
Частиною 1 статті 15 Закону №1952-IV встановлено, що реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний помер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності па нього вперше, не повторюється на всій Території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.
За положеннями частини першої статті 18 цього Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Пунктом п`ятим частини 1 статті 24 Закону №1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Спірним питанням у цій справі є правомірність опису майна позивача з урахуванням права власності на майно саме на час опису майна.
Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом було описано майно, яке на час здійснення таких дій було вже відчужено боржником за договором купівлі-продажу іншої особи та відповідно перебувало у власності позивача.
Натомість, суд апеляційної інстанції встановив, що на час здійснення податковим органом опису майна, описуване майно перебувало у власності боржника та у державного реєстратора не було підстав для відмови у проведенні реєстрації обтяжень.
В матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на різний час формування такої інформації, яка містить протилежні відомості щодо власника майна на час складання спірного акту опису майна.
З огляду на суперечність відомостей, які містяться в наданій сторонами Інформації та встановлення судами попередніх інстанцій протилежних фактичних обставин у справі щодо предмету спору, Верховний Суд дійшов висновку про не дослідження в повному обсязі та невстановлення судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення цієї справи по суті.
Вирішуючи даний спір, судами не встановлено власника майна, включеного податковим органом в акт опис майна (житлового будинку) саме на час здійснення опису майна та складання відповідного акту.
Судами не перевірено, не встановлено та не досліджено висновки, доводи та докази, наведені сторонами щодо права власності на описуване майно на час здійснення такого опису.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає саме належність описуваного майна на час здійснення такого опису та наявність податкової заборгованості саме у власника такого майна. Суди не надали належної правової оцінки доводам сторін, якими вони доводить або спростовують свої твердження, та не з`ясовано у боржника ( ОСОБА_2 ) або у осіб, які здійснювали відповідні реєстраційні дії наявність описуваного майна у його власності на час здійснення опису такого майна.
Наявні в матеріалах справи роздруківки з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно містять суперечливі відомості, оскільки сформовані за різними параметрами запитів та в різний час, що спотворює актуалізацію інформації про об`єкт нерухомого майна та його власника.
З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про скасування акту опису майна та суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для скасування акту опису майна.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року скасувати, справу №821/846/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник