ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 823/1499/17
адміністративне провадження № К/9901/51672/18
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 823/1499/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, Управління Служби безпеки України в Черкаській області про скасування подання та рішення,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду (суддя Рідзель О. А.) від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Шелест С. Б., Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.) від 24 квітня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якому просив:
- скасувати подання Управління Служби безпеки України в Черкаській області про скасування дозволу на імміграцію відносно ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення Управління Державної міграційної служби в Черкаській області від 22 вересня 2015 року № 08-06/189 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що оскаржуване рішення міграційного органу про скасування дозволу на імміграцію позивача в Україну прийняте на підставі подання Служби безпеки України, в якому зазначено, що вина позивача у вчинення адміністративного правопорушення підтверджена постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси, однак, вказаною постановою позивача звільнено від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю. Крім цього, позивач наголошує, що викладені у поданні обставини щодо здійснення сепаратистської діяльності та дестабілізації суспільно-політичної обстановки не підтверджені доказами, відтак відсутні підстави для скасування дозволу на імміграцію.
3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 23 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Стрелець Т. Г., Білоус О. В., Бевзенко В. М.) від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.
6. 03 липня 2018 року до Верховного Суду від Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
7. 04 липня 2018 року до Верховного Суду від Управління Служби безпеки України в Черкаській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 724/0/78-19 від 12 червня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
10. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 вересня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Черкаській області із заявою про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, як такий, що отримав 21 червня 2006 року дозвіл на імміграцію в Україну разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 , та був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 05 березня 2010 року.
12. 11 серпня 2015 року до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області надійшло подання СБУ від 07 серпня 2015 року № 5/13403 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 21 червня 2006 року ОСОБА_1 , мотивоване тим, що у діях ОСОБА_1 є загроза національній безпеці і громадського порядку України.
13. За результатами розгляду зазначеного подання, головним спеціалістом відділу у справах іноземців, осіб без громадянства та протидії нелегальної міграції УДМС України в Черкаській області Білан І. Г. складено висновок від 22 вересня 2015 року щодо доцільності скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та визнати недійсною посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 .
14. 22 вересня 2015 року Управлінням Державної міграційної служби в Черкаській області прийнято рішення № 08-06/189 про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, виданого 21 червня 2006 року.
15. Позивач, вважаючи подання Служби безпеки України та рішення міграційного органу незаконними, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що подання містить обґрунтовані підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну; рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну прийнято у межах та у спосіб визначених законом повноважень, та законодавчо визначених на те підстав.
17. Суди дійшли висновку, що обставинами справи підтверджується факт наявності у діях ОСОБА_1 порушення громадського порядку та загрози національній безпеці, відтак спірне рішення міграційного органу є правомірним.
18. Апеляційний суд також зазначив, що саме по собі подання СБУ є службовим документом, який містить висновки посадових осіб про наявність або відсутність тих чи інших обставин. У свою чергу, висновки такого службового документа не породжують для позивача прав та обов`язків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не мають обов`язкового характеру для осіб, відносно яких таке подання складено. У розумінні КАС України, подання не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке породжує безпосередньо для позивача правові наслідки, а є лише передумовою для прийняття компетентним органом рішення за результатами розгляду обставин викладених у такому поданні, а тому суд першої інстанції помилково розцінив подання як рішення суб`єкта владних повноважень. Проте, така помилка не вплинула на правильний висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
19. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
20. Зокрема скаржник зазначив, що ст. 12 Закону України «Про імміграцію» встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, згідно якого підставами для такого скасування можуть бути лише винні дії іммігранта. Натомість, у поданні СБУ зазначено, що загрозу національній безпеці України становлять наміри позивача. Крім того, сепаратизм також визначається не як наміри, а як діяльність, тобто вчинення певних активних дій.
21. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, посилається на практику ЄСПЛ, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
23. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що подання Управління Служби безпеки України в Черкаській області про скасування дозволу на імміграцію відносно ОСОБА_1 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, про що зазначено у п. 18 цієї постанови, відтак предметом спору у цій справі є законність рішення Управління Державної міграційної служби в Черкаській області від 22 вересня 2015 року № 08-06/189 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .
25. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (у редакції чинній, на час прийняття спірного рішення, далі - Закон № 2491-III).
26. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2491-III іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
27. Згідно ст. 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
28. Відповідно до ст. 15 Закону № 2491-III дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію, рішення, прийняті центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, можуть бути оскаржені у встановленому порядку до суду.
29. Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (у редакції чинній на час прийняття спірного рішення, далі - Порядок № 1983).
30. Відповідно до п. 21 - 25 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.
Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов`язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.
31. Отже, питання щодо скасування дозволу порушуються за наявності підстав для скасування дозволу на імміграцію відповідно до подання уповноваженого на це органу та протягом строку визначеного Порядком № 1983.
32. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ «Про Службу безпеки України» (у редакції чинній на час складення подання № 5/13403, далі - Закон № 2229-ХІІ) Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
33. Згідно ст. 2 Закону № 2229-ХІІ на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
34. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 Закону № 2229-ХІІ Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана, зокрема, брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
35. Під час розгляду цієї справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 серпня 2015 року т.в.о. начальника управління Служби безпеки України в Черкаській області Кравченком О. В. складено та направлено начальнику УДМС України в Черкаській області подання № 5/13403 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ ОСОБА_1 .
36. Внесення подання зумовлено наступним.
22 квітня 2015 року позивач був затриманий працівниками патрульно-постової служби УМВС України в Черкаській області за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дрібне хуліганство) та доставлений до Придніпровського РВ у м. Черкаси УМВС України в Черкаській області для складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно з даними протоколу про адміністративне правопорушення, від 22 квітня 2015 року серії ЧК № 003315 близько 17 год. 15 хв. 22 квітня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 , - на першому поверсі офісного приміщення ОСОБА_1 вчинив дрібне хуліганство, а саме: виражався нецензурною лайкою та вчинив штовханину.
Під час обшуку працівниками міліції у ОСОБА_1 , серед іншого, було виявлено та вилучено стяг т.зв. «Новоросії».
37. З подання слідує, що у рамках проведеної перевірки було з`ясовано інформацію про те, що ОСОБА_1 мав наміри ініціювати на території регіону розбудову представництва молодіжної радикальної структури проросійського спрямування, метою якої мало б бути залучення до своїх лав радикально налаштованих представників місцевої молоді для здійснення екстремістських проявів, у т. ч. терористичного і диверсійного характеру, поширення серед населення регіону сепаратистських настроїв і дестабілізації суспільно-політичної обстановки в області шляхом організацій акцій громадської непокори, сутичок з опонентами та правоохоронцями з метою нанесення шкоди державній безпеці.
38. Також судами встановлено, що згідно відібраних працівниками правоохоронних органів у ОСОБА_3 пояснень слідує, що 27 березня 2015 року на електронну пошту РА «Медик дизайн» надійшов лист від ОСОБА_1 з проханням виготовити прапор т.зв. «Новоросії» до 23 квітня 2015 року, а також цікавився можливістю виготовлення агентством іншої символіки «Новоросія». Замовлення було прийнято та виготовлено агентством у обумовлені сторонами строки, після чого ОСОБА_1 особисто прийшов за замовленням та висловив своє незадоволення якістю стягу. До пояснень долучена роздруківка листа з електронної пошти.
Також суди зазначили, що матеріали справи містять відібрані співробітниками правоохоронних органів пояснення у ОСОБА_4 , з яких слідує, що у березні 2015 року до нього звернувся раніше невідомий ОСОБА_1 з проханням допомогти йому у розбудові в м. Черкаси молодіжної організації, основними позиціями якої було протистояння ідеям Революції Гідності. Також, ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_4 , що символом цієї організації буде прапор так званої «Новоросії».
Допитаний у судовому засідання у якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що дійсно деякий час працював у обласній державній адміністрації. ОСОБА_1 , приблизно в березні 2015 року неодноразово звертався до нього з пропозицією надання допомоги у створенні організації проросійського спрямування для дестабілізації ситуації в регіоні. Повідомив про обставини знайомства з позивачем, яке відбулось на спортивному майданчику, зміст спілкування та деталі, які могли бути відомі лише учасникам цих подій. Також повідомив, що позивач дійсно просив познайомити його з місцевою молоддю, які приймали участь у т. з. «Антимайдані», розповідав про наміри створити організацію із радикально налаштованої молоді проросійського спрямування та планах використання символіки ДНР, ЛНР в атрибутиці організації.
39. Згідно ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 964-IV «Про основи національної безпеки України» (у редакції чинній на час складення подання № 5/13403, далі - Закон № 964-IV) наведені в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров`я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам;
національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;
загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;
40. Відповідно до ст. 3 Закону № 964-IV об`єктами національної безпеки є, зокрема, держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
41. Згідно ст. 4 Закону № 964-IV суб`єктами забезпечення національної безпеки є, зокрема, Служба безпеки України.
42. Відповідно до ст. 7 Закону № 964-IV на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є, зокрема, посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав; прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України, тощо.
43. Колегія суддів відзначає, що як день складання подання, так і на час розгляду справи судами попередніх інстанцій і по цей час, в Україні існує негативна ситуація у сфері національної безпеки.
44. Факт збройної агресії відносно України з боку Російської Федерації, окупації та анексії частини її території, захоплення будівель органів влади, незаконної легалізації самопроголошеної влади, закликів до сепаратизму, створення і озброєння незаконних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, поранень та загибелі українських військових та цивільних осіб внаслідок описаних вище подій характеризують суспільно-політичну ситуацію в країні на момент винесення оскаржуваного подання.
45. Наведені обставини є загальновідомим фактом, що знайшов своє відображення і підтвердження у актах національного законодавства та міжнародних актах.
46. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведені у поданні Служби безпеки України обставини та зібрані у справі докази у їх сукупності свідчать про наявність у діях позивача намірів, які становлять загрозу національній безпеці Україні.
47. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника викладені у п. 20 цієї постанови, оскільки підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. При цьому, зазначена стаття не визначає такої умови діям, як вина, що свідчить про невірне розуміння скаржником зазначеної норми.
48. Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо -, теле - або кіно підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень, або покарання, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров`я і моралі, для захисту репутації або прав і інших людей, для запобіганню розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя .
49. Європейський суд з прав людини і Європейська Комісія з прав людини створили значну кількість прецедентів щодо застосування цієї статті. Європейський суд з прав людини висловив своє ставлення до свободи вираження поглядів наступним чином: свобода слова являє собою одну з головних опор демократичного суспільства і є основоположною умовою, яка слугує його прогресу і самореалізації кожного індивіда. При дотриманні умов пункту 2 статті 10 вона застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які зустрічають сприятливий прийом чи розглядаються як необразливі чи нейтральні, але також і де тих, які ображають, шокують чи турбують. Того потребують плюралізм, терпимість чи відкритість, без яких немає «демократичного суспільства». Свобода слова в тому вигляді, як вона представлена в статті 10 Конвенції, має численні виключення, які, однак, повинні тлумачитись шляхом обмежень, а необхідність будь-яких обмежень має бути ґрунтовно підтверджена.
50. Згідно з Конвенцією, свобода вираження поглядів і отримання інформації є практично необмеженою. Держава може на законній підставі обмежувати це право тільки в тому випадку, коли дотримані умови, зазначені в пункті 2 статті 10. Якщо ж ці умови не задоволені, втручання з боку органів державної влади в право на свободу висловлювань є порушенням Конвенції.
51. Випадки законних обмежень права на свободу вираження поглядів мають бути закріплені в законі та мають бути визнані як необхідні в демократичному суспільстві. Їх можна згрупувати наступним чином:
- обмеження, які припускаються органами державної влади з метою захисту інтересів суспільства (захист національної безпеки, територіальної цілісності, громадської безпеки, моралі або запобігання заворушенням чи злочинам).
- обмеження, що мають на меті захистити права інших осіб (захисти репутацію або права іншої особи, попередити розкриття конфіденційної інформації).
- обмеження, що припускаються з метою захистити авторитет та неупередженість судових органів.
52. Європейський суд з прав людини прийняв рішення про певну свободу національної влади при вирішення питання про необхідність обмеження права на свободу вираження поглядів, «але ця свобода підлягає європейському нагляду, масштаби якого в різних випадках змінюються. Коли відбувається втручання в здійснення прав та свобод, які гарантуються пунктом 1 статті 10, нагляд повинен бути суворим, оскільки відповідні права мають велику важливість, їх важливість підкреслювалась Судом неодноразово. Необхідність їх обмеження мусить бути переконливо обґрунтована. (Рішення Європейського суду у справі Аутронік АГ від 22 травня 1990 року, серія А, т 178, параграф 61.)
53. Прикметник «необхідний» в сенсі пункту 2 статті 10 має на увазі існування «соціальної потреби». Високі Договірні Сторони мають певну свободу поглядів в оцінці такої потреби, але при цьому передбачається контроль з боку європейських органів, який охоплює як саме законодавство, так і рішення по його застосуванню, включаючи навіть ті, що винесені незалежними судами. Таким чином, Європейський суд уповноважений виносити остаточні рішення з питань про те, чи відповідає «обмеження» свободі слова в тому вигляді, в якому вона захищається статтею 10 Конвенції.
54. Термін «висловлювання» охоплює не лише виявлення поглядів за допомогою слів, а поширюється також на малюнки, зображення, дії, вчинені з наміром висловити позицію чи подати інформацію. Так само і засоби виявлення поглядів не обмежуються мовленням. Це друковані засоби, теле - і радіомовлення, вистави, фільми, електронні системи і навіть реклама. Таким чином, стаття 10 Конвенції захищає не тільки висловлювання, а й засоби його відтворення, передачі і розповсюдження.
55. Стаття 10 передбачає різницю між «інформацією» та «ідеями». З цього можна зробити висновок, що свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на «правдиву», тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції. (Торгіерсон проти Нідерландів, рішення № 11308/84).
56. Крім того, стаття 10 Конвенції передбачає і деякі позитивні зобов`язання держави. Так, хоча в статті передбачено заборону втручання в свободу виявлення поглядів з боку державних органів, держава повинна вжити заходи в разі, коли загроза свободі висловлювання виникає з боку органів чи осіб, не пов`язаних з державними органами. Крім того, свобода «одержувати інформацію» не передбачає права доступу до конфіденційної інформації, радше стаття 10 зобов`язує державу не обмежувати доступ до вже наявної інформації. (Лендер проти Швеції, Серія А, №116 (1997), № 74.)
57. Слід також зазначити, що стаття 10 дозволяє також державі втручатися у свободу виявлення поглядів і в разі запобігання порушенню правопорядку. Для того, щоб показати, що оскаржуване втручання також задовольняє інші критерії пункту 2 статті 10, необхідно показати, що заходи, застосовані в конкретній справі, були «необхідні в демократичному суспільстві» для «попередження порушення порядку».
58. Європейський суд перше за все підкреслював, що поняття «порядок» у цій статті відноситься не тільки до «публічного порядку» в сенсі статті 6. Воно також зачіпає і порядок, який має підтримуватись в рамках конкретної соціальної групи. Це стосується, наприклад, збройних сил, оскільки безпорядки в такій соціальній групі можуть мати наслідки для порядку в суспільстві в цілому. Звідси випливає, що втручання в свободу висловлювань відповідало б цій умові в тій мірі, в якій його ціллю було б попередження безпорядків в збройних силах. (Енгель проти Нідерландів, Серія А, № 22).
59. Отже, врахувавши вищенаведене, Європейський суд дійшов висновку, що далекосяжний характер обмежень, які суспільна думка накладає на свободу висловлювань, означає, що виправдати їх може тільки крайня необхідність.
60. У зв`язку із цим необхідно мати на увазі, що Конвенція про захист прав і основних свобод людини є відповідно до Конституції України частиною українського національного законодавства. Такий статус цього унікального міжнародного правового акту надає можливість українським суддям використовувати Конвенцію як акт прямої дії, а обґрунтовувати свою позицію за допомогою рішень Європейського суду, що має призвести не тільки до демократизації українського судочинства, але й запобігти зверненням проти нашої держави до Європейського суду з прав людини з позовами про порушення в Україні статті 10 Конвенції.
61. З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, враховуючи правові висновки Європейського суду з прав людини, діючі норми українського законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів, що рішення Управління Державної міграційної служби в Черкаській області від 22 вересня 2015 року № 08-06/189 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки у цьому конкретному це є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки та територіальної цілісності.
62. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
63. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
64. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
65. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи (аналогічні доводам позовної заяви та апеляційної скарги) були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
66. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.
67. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
68. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
69. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.
70. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 341 345 350 355 356 359 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі № 823/1499/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов