№ 824/100/19

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 824/100/19

провадження № 61-18676ав19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

секретар судового засідання - Алекса М. Є.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - акціонерне товариство «Авіа-Фед-Сервіс»;

боржник (особа, яка подала апеляційну скаргу) - державна акціонерна холдингова компанія «Артем»;

за участю представників:

заявника - Білоуса Василя Васильовича,

боржника: Волкова Всеволода Миколайовича, Козаренка Сергія Миколайовича, Левчука Миколи Олексійовича;

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (проспект Повітрофлотський, 28, м. Київ) апеляційну скаргу державної акціонерної холдингової компанії «Артем» на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року у складі судді Рейнарт І. М. у справі за заявою акціонерного товариства «Авіа-Фед-Сервіс» про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року у справі за позовом акціонерного товариства «Авіа-Фед-Сервіс» до державної акціонерної холдингової компанії «Артем» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2019 року акціонерне товариство «Авіа-Фед-Сервіс» звернулося до апеляційного суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року, в яке внесено зміни постановою Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 16 серпня 2019 року, (далі також - рішення МКАС при ТПП РФ) у справі за позовом акціонерного товариства «Авіа-Фед-Сервіс» (далі - заявник, стягувач, АТ «Авіа-Фед-Сервіс») до державної акціонерної холдингової компанії «Артем» (далі - боржник, ДАХК «Артем») про стягнення заборгованості.

Заява мотивована тим, що 12 січня 2018 року Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації у справі № 247/2016 за позовом АТ «Авіа-Фед-Сервіс» до ДАХК «Артем» про стягнення заборгованості прийнято рішення, яким стягнуто з ДАХК «Артем» на користь АТ «Авіа-Фед-Сервіс» суми попередньої оплати у розмірі 38 325 доларів США, нараховані станом на 21 грудня 2016 року, на суму попередньої оплати відсотків у розмірі 2 770 доларів 44 центи США, відсотки за користування грошовими коштами, що підлягають подальшому нарахуванню на суму попередньої оплати у розмірі 38 325 доларів США, що розраховуються за ставкою 5,85 % річних за період з 22 грудня 2016 року по день фактичного виконання зобов'язання зі сплати заборгованості, витрати на юридичні послуги у розмірі 450 тис. російських рублів та 325 496,54 російських рублів на відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору.

Посилалося на те, що боржник у добровільному порядку рішення міжнародного комерційного арбітражу не виконує.

Ураховуючи викладене, заявник просив суд визнати та надати дозвіл на виконання на території України вказаного рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду, як суду першої інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року заяву АТ «Авіа-Фед-Сервіс» задоволено. Визнано і надано дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року, в яке внесено зміни постановою Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 16 серпня 2019 року, у справі за позовом АТ «Авіа-Фед-Сервіс» до ДАХК «Артем» про стягнення заборгованості.

Видано виконавчий лист на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року, в яке внесено зміни постановою Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 16 серпня 2019 року, про стягнення з ДАХК «Артем» на користь АТ «Авіа-Фед-Сервіс» суми попередньої оплати у розмірі 38 325 доларів США, нарахованої станом на 21 грудня 2016 року на суму попередньої оплати відсотків у розмірі 2 770 доларів 44 центи США, відсотків за користування грошовими коштами, що підлягають подальшому нарахуванню на суму попередньої оплати у розмірі 38 325 доларів США, що розраховуються за ставкою 5,85 % річних за період з 22 грудня 2016 року по день фактичного виконання зобов'язання зі сплати заборгованості, витрат на юридичні послуги у розмірі 450 тис. російських рублів та 325 496,54 російських рублів на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року, змінене постановою цього ж суду від 16 серпня 2019 року, є остаточним та підлягає виконанню. Підстав для відмови у задоволенні клопотання, передбачених статтею 478 України та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», суд не встановив.

Суд вважав, що Закон України «Про міжнародне приватне право» не регулює питання про виконання рішень міжнародних арбітражних судів, тому є безпідставним посилання боржника на частину другу статті 81 цього закону, яка забороняє визнавати та виконувати рішення іноземних судів щодо стягнення заборгованості з підприємств оборонно-промислового комплексу, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора.

Доводи ДАХК «Артем» про те, що заявник та компанія, яка є кінцевим користувачем товару, підпадають під дію санкцій, введених нормативними актами України, є підставою для зупинення виконання або нездійснення примусових заходів виконання щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу і стосується органів, які здійснюють примусове виконання рішень, проте не може бути підставою для відмови у визнанні рішення міжнародного арбітражного суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У листопаді 2019 року ДАХК «Артем» звернулося до Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.

Провадження в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, оскільки постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року суперечить публічному порядку України, оскільки стягувач - АТ «Авіа-Фед-Сервіс» є компанією Російської Федерації, яка визнана в Україні державою-агресором, Законом України припинено дію договору про дружбу, співробітництво та партнерство з Російською Федерацією, рішенням Ради національної безпеки та оборони України було припинено будь-яке військово-технічне співробітництво у воєнній сфері безпеки з Російською Федерацією, постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року припинено дію угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості, яка дозволяла здійснювати поставку військової продукції на основі контрактів, що укладаються господарюючими суб'єктами сторін, Указом Президента України від 27 серпня 2014 року № 691/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 27 серпня 2014 року «Про заходи щодо удосконалення державної військово-технічної політики», пунктом 7 якого припинено експорт до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією.

Про те, що виконання рішення МКАС при ТПП РФ порушуватиме публічний порядок України, свідчить також застосування санкцій до боржника на підставі рішень РНБО від 14 травня 2018 року та від 21 червня 2018 року.

Посилається на положення частини другої статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно з яким в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.

Крім того, відповідно до пункту «b» частини другої статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (далі також Нью-Йоркська Конвенція) та пункту 2 частини першої статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, зокрема, якщо компетентна влада держави, в якій вона запитується, визнає, що визнання та виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.

Цим нормам міжнародного та національного законодавства оскаржене судове рішення суперечить, що є підставою для його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП РФ.

Доводи особи, яка подала відзив

У грудні 2019 року АТ «Авіа-Фед-Сервіс» направило відзив на апеляційну скаргу, у якому посилалась на безпідставність її доводів.

Зазначає, що боржник не довів, що визнання та виконання рішення МКАС при ТПП РФ у справі № 247/2016 за позовом АТ «Авіа-Фед-Сервіс» до ДАХК «Артем» суперечить публічному порядку України.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про санкції» санкції згідно з цим Законом не є заходами захисту прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, порядок та умови застосування яких регулюються спеціальним законом. Зобов'язання за договором від 24 травня 2013 року № 2013-05-13 боржник не виконав, а отриманий аванс не повернув. При цьому, захищаючи свій протиправний інтерес з неповернення законному власникові належних останньому грошей, вдався до безпідставного апелювання до положень Закону України «Про санкції». Такий вид санкцій, як блокування виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду Законом України «Про санкції» не передбачено.

Положеннями статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» регламентовано можливість визнання та виконання в Україні виключно рішень іноземних судів і жодним чином не стосується визнання та виконання в Україні рішень міжнародного комерційного арбітражу, зокрема, рішення МКАС при ТПП РФ, оскільки міжнародний комерційний арбітраж не відноситься до числа іноземних судів.

Обставини, на які посилається боржник, за певних умов можуть бути визнані підставою виключно для зупинення вчинення виконавчих дій після звернення рішення МКАС при ТПП РФ від 12 січня 2018 року у справі № 247/2016 до примусового виконання.

Вважає, що судове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників ДАХК «Артем», які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення представника АТ «Авіа-Фед-Сервіс», який заперечив проти доводів апеляційної скарги й просив залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо підстав для визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу

22 серпня 1960 року Указом Президії Верховної Ради УРСР ратифікована Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року. Її учасником також є Російська Федерація.

Конвенція застосовується до визнання та виконання арбітражних рішень, ухвалених на території держави іншої, ніж держава, в якій подане клопотання про визнання і виконання таких рішень, у спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями у тій державі, в якій запитується їх визнання і виконання (стаття І).

Згідно зі статтею ІІІ Нью-Йоркської Конвенції кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові і виконує їх згідно з процесуальними нормами тієї території, на якій запитується визнання і виконання цих рішень, на умовах, викладених у Конвенції.

Вирішуючи питання про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не надає оцінки цьому рішенню по суті, а перевіряє дотримання строків звернення з відповідним клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту цього клопотання та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в його задоволенні.

Згідно з пунктом «b» частини другої статті V Нью-Йоркської Конвенції у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій запитується визнання і виконання, встановить, що визнання і виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.

Аналогічні приписи закріплені у статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Згідно з частиною першою статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 81, статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Порядок визнання та виконання рішень міжнародних комерційних судів в Україні встановлений главою 3 розділу ІХ ЦПК України. Зокрема, відповідно до пункту «б» частини другої статті 478 ЦПК України суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо суд визнає, що визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Задовольняючи заяву стягувача про визнання та надання згоди на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП РФ, Київський апеляційний суд вказав, що, не дивлячись на нормативні акти, які були прийняті в Україні протягом 2014 року, 24 грудня 2014 року між ДАХК «Артем» та АТ «Авіа-Фед-Сервіс» було укладено додаткову угоду № 11 до договору від 24 травня 2013 року № 2013-05-13 про збільшення загальної вартості договору, а пунктом 12.10 сторони погодили дії на випадок припинення поставки товарів до Російської Федерації. Тому суд вважав, що вказані дії підтверджують, що арбітражне рішення стосувалося виключно юридичної особи, учасника господарських відносин. Суд вказав, що норми Закону України «Про санкції» носять тимчасовий характер, отже, визначаються як відстрочка виконання зобов'язань. Тому суд вважав, що застосування санкцій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений період на підставі спеціального акта. Ці обставини є підставою для зупинення виконання або нездійснення примусових заходів виконання щодо стягнення заборгованості, однак не можуть бути підставою для невизнання рішення міжнародного арбітражного суду.

У свою чергу, боржник звертає увагу на те, що визнання та виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року, зміненого постановою цього ж суду від 16 серпня 2019 року, порушуватиме публічний порядок України, оскільки дозволяє стягнути грошові кошти із підприємства оборонно-промислового комплексу, що має стратегічне значення для безпеки держави, на користь підсанкційної юридичної особи держави-агресора.

Щодо поняття публічний порядок

Під публічним порядком належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу, стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо (аналогічне розуміння було відображене у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»).

Такі принципи та засади стосуються насамперед національної безпеки України, тобто захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»), а державна політика у сфері означеної безпеки спрямована, зокрема, на захист людини і громадянина (частина перша статті 3 вказаного Закону).

Публічний порядок як перешкода для виконання арбітражного рішення пов'язується з визначенням міжнародного публічного порядку, який слід розуміти як сукупність визнаних державою принципів і правил, які можуть перешкоджати визнанню та виконанню арбітражних рішень, винесених міжнародним комерційним арбітражем, якщо визнання та виконання призведе до порушення цих принципів або у процесуальному плані, або в частині змісту самого рішення. Міжнародний публічний порядок будь-якої країни включає, зокрема, правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок).

Одним із нових аспектів публічного порядку в Україні є санкційне регулювання, яке з'явилось із прийняттям Закону України «Про санкції» внаслідок збройної агресії щодо України.

Імперативною перешкодою для визнання та виконання рішення іноземного суду є обставини, визначені у частині другій статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема, у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора.

Суд вважає безпідставними посилання суду першої інстанції та АТ «Авіа-Фед-Сервіс» на те, що Закон України «Про міжнародне приватне право» не застосовується до правовідносин з приводу виконання рішень міжнародних арбітражних судів, оскільки розділ XIII цього закону «Визнання та виконання рішень іноземних судів», який регулює порядок поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України та його виконання, стосується також і рішень іноземних арбітражів, про що прямо зазначено у частині першій статті 81 вказаного закону. Рішення іноземних арбітражів, які, серед інших, визначені у статті 81 цього Закону, можуть бути визнані та виконані в Україні у порядку, встановленому законом України (стаття 82 Закону України «Про міжнародне приватне права», глава 3 розділу ІХ ЦПК України).

Також суд відхиляє як необґрунтовані аргументи суду першої інстанції про те, що частина друга статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає інші правила для визнання та виконання в Україні рішення міжнародного комерційного арбітражу, ніж це передбачено міжнародним договором, оскільки застереження про публічний порядок як правило щодо захисту національного правопорядку від можливих негативних наслідків визнання і виконання іноземного арбітражного рішення передбачено й пунктом «b» частини другої статті V Нью-Йоркської Конвенції.

При цьому положення Нью-Йоркської конвенції, Законів України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та «Про міжнародне приватне право» не пов'язують відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення МКАС із моментом чи періодом укладення арбітражної угоди та доповнень до неї, оскільки положення Конвенції та зазначених Законів передбачають однією із підстав відмови саме «порушення публічного порядку».

(3) Щодо можливості визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП РФ в контексті застереження про публічний порядок

ДАХК «Артем» (код ЄДРПОУ 14307699) відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження переліку підприємств, установ та організацій оборонно-промислового комплексу» включено до зазначеного переліку як підприємство оборонно-промислового комплексу України, а відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» - до переліку об'єктів, які здійснюють діяльність у сфері оборони та мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2012 року № 716 «Деякі питання управління державним концерном «Укроборонпром» корпоративними правами держави» прийнято рішення про передачу державному концерну «Укроборонпром» повноважень з управління корпоративними правами держави щодо низки акціонерних товариств, серед яких визначено 100 % акцій ДАХК «Артем».

Відповідно до частини першої статті 2-1 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» встановлено, що відносно зобов`язань щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості не допускається.

АТ «Авіа-Фед-Сервіс» (основний державний реєстраційний номер 1027739037160) є юридичною особою, зареєстрованою у Російській Федерації та внесеною до списку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) відповідно до пункту 746 додатку № 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року № 126 і залишеного щодо стягувача без змін згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року «Про застосовування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року №176/2018.

Зокрема, до АТ «Авіа-Фед-Сервіс» строком на три роки застосовані такі види обмежувальних заходів відповідно до Закону України «Про санкції»: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; запобігання виведення капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов′язань.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VII Російську Федерацію, з урахуванням дій, які вона вчиняє, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак на території України, визнано державою-агресором. З огляду на вищевказане, було припинено будь-яке військово-технічне співробітництво та воєнне співробітництво в воєнній сфері та сфері безпеки з Російською Федерацією, а постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 632 припинено дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18 листопада 1993 року.

Законами України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено що, дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, стосуються незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості України й основних конституційних прав, свобод, гарантій громадян.

Генеральна Асамблея ухвалила резолюції: від 19 грудня 2016 року № 71/205 «Стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)», від 19 грудня 2017 року № 72/190 «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна», від 22 грудня 2018 року № 73/263 «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна» та від 17 грудня 2018 року № 73/194 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (Україна), а також частин Чорного та Азовського морів», у яких засуджується тимчасова окупація Криму Росією та міститься вимога до Російської Федерації, як окупаційної влади, дотримуватися всіх своїх зобов'язань за міжнародним правом.

Крім того, 10 квітня 2014 року у резолюції 1990 Парламентська асамблея Ради Європи засудила без застереження порушення територіальної цілісності та суверенітету України збройними силами Російської Федерації на початку березня 2014 року, використання збройних сил на території України було дозволено Радою Федерації Росії 1 березня 2014 року. 12 жовтня 2016 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла дві резолюції по Україні, в яких підтвердила свою позицію щодо того, що анексія Автономної Республіки Крим Російською Федерацією і військове втручання російських військ на сході України порушують міжнародне право і принципи, підтримані Радою Європи. Що стосується Криму, тут військову присутність Росії і контроль були офіційно визнані російською владою. У Криму і в зоні конфлікту на Донбасі були і, як раніше, відбуваються серйозні порушення прав людини, про що свідчать численні доповіді, зокрема, комісара Ради Європи з прав людини, представників Місії спостерігачів Організації Об'єднаних Націй, ОБСЄ/Бюро демократичних інститутів та прав людини, а також провідних українських і міжнародних недержавних організацій з прав людини. Ці порушення включають позасудові страти, викрадення, тортури і нелюдське і принижуюче людську гідність поводження, незаконні затримання та непропорційні обмеження свободи слова і інформації.

Відповідно до преамбули Закону України «Про санкції» метою його ухвалення, серед іншого, є гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України та потреба невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення.

Підставами для застосування санкцій, серед іншого, відповідно до пункту 1 частини першої статті третьої Закону України «Про санкції», є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Види санкцій визначені статтею 4 цього Закону, серед яких: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Як випливає із рішення МКАС при ТПП РФ, 24 травня 2013 року між ДАХК «Артем» (продавець) та ЗАТ «Авіа-Фед-Сервіс» (покупець) було укладено договір № 2013-05-13 на поставку товару на загальну суму 4 176 592 долари США. Згідно з пунктом 1.2 вищезазначеного договору поставки товару здійснюються на підставі Угоди між Урядом України та Урядом Росії від 18 листопада 1993 року «Про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості». 24 грудня 2014 року сторони уклали додаткову угоду № 11 до договору від 24 травня 2013 року № 2013-05-13, відповідно до якої в текст договору введено специфікації та включено пункт 12.10 про розподіл ризиків на випадок припинення поставки товарів до Російської Федерації. Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 укладеного між ДАХК «Артем» та АТ «Авіа-Фед-Сервіс» договору від 24 травня 2013 року предметом купівлі-продажу є «товар» відповідно до специфікації.

Сторони в судовому засіданні не заперечували, що «товаром» за цим договором та додатковою угодою є продукція військового призначення.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів про те, що у випадку визнання та виконання рішення МКАС при ТПП РФ з державного підприємства, яке має стратегічне значення для оборони держави, відбудеться стягнення коштів на користь зареєстрованої у державі-агресорі юридичної особи, що замовляє товари військового призначення і права якої щодо її майна, торгівельної активності та фінансових зобов'язань на підставі Закону України «Про санкції» є тимчасово обмеженими з огляду на потребу України в захисті інтересів суспільства та держави від загроз національній безпеці, зокрема, безпеці людей, які проживають на території України.

При цьому суд виходить з того, що застосування строкових спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів по відношенню до АТ «Авіа-Фед Сервіс» на підставі Закону України «Про санкції» свідчить про те, що дії цієї особи створюють зазначені вище загрози, внаслідок чого виконання рішення МКАС при ТПП РФ порушуватиме правила України про публічний порядок, а саме фундаментальні політичні інтереси держави у забезпеченні національної безпеки, у тому числі безпеці людей, які проживають на її території.

Не ґрунтуються на вимогах закону посилання суду першої інстанції та стягувача на ті обставини, що застосування санкцій до стягувача є підставою для зупинення виконання або нездійснення примусових заходів щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонного комплексу і стосується органів, які здійснюють примусове виконання рішень і не можуть бути підставою для невизнання рішення міжнародного арбітражного суду. Колегія суддів зауважує, що відповідно до положень Глави 3 Розділу ІХ ЦПК України визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу є компетенцією суду, а не органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень. Тому обов'язок тимчасово обмежити можливість стягнення коштів з підприємства, яке здійснює діяльність у сфері оборони та має стратегічне значення для безпеки України, на користь підприємства держави-агресора, що купує товари військового призначення, покладається насамперед на суд, який у межах чітко визначеного строку дії санкцій щодо АТ «Авіа-Фед-Сервіс» не вправі надати дозвіл на визнання та виконання рішення МКАС при ТПП РФ.

За таких обставин колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що визнання та виконання рішення МКАС при ТПП РФ суперечитиме публічному порядку України. Тому судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні заяви про надання дозволу на визнання та виконання рішення МКАС при ТПП РФ.

(4) Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння майном

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

До спірних правовідносин застосовна стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Тимчасове обмеження можливості визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП РФ є втручанням держави у право стягувача на мирне володіння його майном. Проте не кожне втручання у таке право є його порушенням.

(4.1) Чи ґрунтувалося втручання у право мирного володіння майном на законі?

З огляду на наведені вище приписи колегія суддів констатує, що відповідне обмеження передбачене законом, оскільки застосовується на підставі пункту «b» частини другої статті V Нью-Йоркської Конвенції, статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частини другої статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в порядку, визначеному пунктом «б» частини другої статті 478 ЦПК України, а також на підставі Закону України «Про санкції» та пункту 746 додатку № 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року № 126, і залишеного щодо стягувача без змін згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року «Про застосовування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеним в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року №176/2018.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору. У цій справі - не тільки боржника, але й стягувача.

Колегія суддів зауважує, що наведене вище правове регулювання було чітким і передбачуваним за наслідками для стягувача, зокрема, з огляду на встановлення у цій справі того, що стягувач, будучи зареєстрованим у державі, визнаній агресором щодо України, замовляє саме товари військового призначення, які можуть бути використані всупереч інтересам національної безпеки України та створювати загрозу порушення прав і свобод людей, що проживають на її території.

Вказана обставина, встановлена судом, суттєво відрізняє цю справу від справи № 761/46285/16-ц, у якій Верховний Суд у постанові від 09 січня 2020 року не досліджував та не визнавав доведеним, що стягувач є замовником товарів військового призначення, які під час агресії держави його реєстрації можуть бути використані на шкоду національній безпеці України. Крім того, у наведеній справі судами не досліджувалися обставини щодо того, що примусове виконання рішення суперечить санкційній політиці України та встановленим обмеженням щодо стягувача. Суд у цій постанові не робив висновків про те, що примусове виконання рішення МКАС при ТПП РФ буде суперечити публічному порядку України із підстав недотримання режиму санкцій проти окремих компаній оборонного комплексу Російської Федерації та щодо оборонного сектору країни-агресора. А тому є безпідставними доводи стягувача про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду у справі від 09 січня 2020 року № 761/46285/16-ц.

Ініціюючи судові процеси в Україні, знаючи про зазначену обставину на час звернення з клопотанням про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП РФ і будучи обізнаним з правовим регулюванням його діяльності в Україні, стягувач не міг не передбачати, що до нього тимчасово - впродовж чітко визначеного строку - можуть застосовуватися обмеження, які визначені чинним законодавством України та є частиною її публічного порядку.

(4.2) Чи переслідувало втручання у право мирного володіння майном легітимну мету, що випливає зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції?

Використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41 Конституції України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що частина друга статті 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Зазначене відповідає вищевказаному припису Конституції України.

Запровадивши у своєму правопорядку з огляду на агресію РФ проти України тимчасові обмеження, зокрема, мирного володіння майном, що може бути використане для зміцнення оборонного комплексу держави-агресора, Україна реалізувала своє право на здійснення зазначеного контролю. Відтак, під час агресії щодо України, відмова у задоволенні заяви про визнання та надання згоди на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП РФ про стягнення коштів з підприємства, що здійснює діяльність у сфері оборони та має стратегічне значення для безпеки України, є частиною заходів, спрямованих на реалізацію контролю за користуванням майном відповідно до загальних суспільних інтересів.

(4.3) Чи є відмова у задоволенні клопотання про визнання та надання згоди на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП РФ пропорційною легітимній меті втручання у право мирного володіння майном?

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законом і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка його зазнала. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між передбачуваною метою та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Суд першої інстанції, задовольняючи вказану заяву, не встановлював, для яких цілей стягувач використовує його майно. Не були встановлені такі обставини і у справі № 761/46285/16-ц, в якій Верховний Суд у складі колегії суддів у постанові від 09 січня 2020 року погодився із висновком судів про визнання та надання згоди на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП РФ.

Колегія суддів визнає, що обмеження для стягувача на визнання та примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП РФ могло би бути за певних умов непропорційним. Зокрема, непропорційність такого обмеження могла би бути підтверджена у випадку безстрокового характеру запроваджених проти стягувача санкцій або їх надмірної тривалості. Натомість щодо стягувача санкції у виді блокування активів (тимчасового обмеження прав користуватися та розпоряджатися належним їй майном), обмеження торговельних операцій, запобігання виведенню капіталів за межі України та зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань обмежені строком у три роки згідно з вищезгаданими рішеннями Ради національної безпеки і оборони України. Означена тривалість, на думку колегії суддів, не є надмірною, зокрема з огляду на значно більшу тривалість агресії щодо України. Більше того, у разі врегулювання конфлікту обмежувальні заходи (санкції), вжиті щодо стягувача, можуть бути скасовані достроково.

Крім того, як було встановлено, стягувач замовляв у боржника товари військового призначення, а, отже, стягнуті з боржника кошти під час агресії держави, в якій стягувач зареєстрований, можуть бути використані для зміцнення оборонного комплексу держави-агресора на шкоду національній безпеці України, зокрема безпеці людей, які проживають на її території.

Колегія суддів також зауважує, що обмежувальні заходи (санкції), вжиті Україною щодо стягувача, не припиняють зобов'язання боржника, як і не унеможливлюють виконання ним на території України рішення МКАС при ТПП РФ після зняття санкцій зі стягувача.

Ураховуючи викладене, відмова у задоволенні заяви про визнання та надання згоди на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП РФ є пропорційною легітимній меті втручання у право мирного володіння майном стягувача з метою контролю за користуванням цим майном відповідно до загальних інтересів і не становитиме для стягувача надмірний тягар. Тимчасова неможливість виконання рішення МКАС при ТПП РФ як такого, що суперечить публічному порядку України, дозволяє досягнути вказану легітимну мету, оскільки під час існування конфлікту з державою-агресором унеможливлює фінансування підприємством оборонно-промислового комплексу України, яке має стратегічне значення для її безпеки, підсанкційної юридичної особи, що замовляє товари військового призначення та тим самим зміцнює оборонний комплекс держави-агресора на шкоду національній безпеці України.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, немає невідповідності між заходом втручання держави у право власності стягувача та метою такого втручання. Відтак, Верховний Суд у складі колегії суддів погоджується з аргументами боржника про те, що визнання та виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року, зміненого постановою цього ж суду від 16 серпня 2019 року, порушуватиме публічний порядок, встановлений в Україні.

(2) Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, встановивши наявність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування оскарженої ухвали, та постановлення нового судового рішення у справі.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за подання апеляційної скарги ДАХК «Артем» сплачено 1 921 грн судового збору, а тому понесені витрати необхідно стягнути із АТ «Авіа-Фед-Сервіс».

Керуючись статтями 24 141 351 367 368 369 374 376 381-384 478 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державної акціонерної холдингової компанії «Артем» задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року скасувати.

У задоволенні заяви акціонерного товариства «Авіа-Фед-Сервіс» про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року у справі за позовом акціонерного товариства «Авіа-Фед-Сервіс» до державної акціонерної холдингової компанії «Артем» про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Авіа-Фед-Сервіс» на користь державної акціонерної холдингової компанії «Артем» понесені судові витрати при подачі апеляційної скарги у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара