ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 824/944/16-а
адміністративне провадження № К/9901/22866/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука М.М., Стеценка С.Г.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року (суддя Левицький В.К.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2017 року (колегія суддів: Білоус О.В., Совгира Д.І., Курко О.П.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернівецькій області про накладення на нього штрафу від 05.10.2016 №24-07-37/280-30/161 в розмірі 87000,00 грн. за порушення, відповідальність за яке встановлена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі позивач вказує, що судами попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинам справи, оскільки ним не порушувались норми законів про працю, оскільки громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у нього не працювали, а лише іноді залучались для виконання робіт. Посилається на постанову Кіцманської місцевої прокуратури від 06.03.2017 про закриття кримінального провадження за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, якою не встановлено ознак злочину, встановленого ст. 172 КК України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.09.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.08.2006.
Основними видами діяльності позивача згідно КВЕД є: лісопильне та стругальне виробництво; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 19.01.2009, позивач є власником лісопильного та столярного цеху (перша черга), який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
12.08.2016, на підставі заяви ОСОБА_4 від 11.08.2016, в якій повідомлено, що підприємці, в тому числі ОСОБА_1 , займаються обробкою деревини, порушуючи вимоги законодавства щодо надходження деревообробної сировини, її збуту, оформлення найманих працівників, СВ Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області внесено відомості стосовно позивача до ЄРДР за № 12016260090000258 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.
07.09.2016 прокурор Кіцманської місцевої прокуратури звернувся до управління Держпраці у Чернівецькій області з листом №86-1246-16, в якому просив вирішити питання про проведення позапланової перевірки діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , який здійснює підприємницьку діяльність з обробки лісодеревини за адресою АДРЕСА_1 щодо додержання ним трудового законодавства про охорону праці. До листа були додані пояснення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ухвала №176/1024/16-к від 16.08.2016 року та витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12016260090000258 від 12.08.2016.
Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці надав згоду на проведення позапланової перевірки позивача, про що направив лист від 19.09.2016 року №9532/4.3/4.2 - ДП-16 .
20.09.2016 на підставі наказу № 258-пп від 19.09.2016 про проведення перевірки та направлення на перевірку № 04-179 від 19.09.2016, головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці в Чернівецькій області Цурканом С.І. проведено позапланову перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 стосовно додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування на об`єкті перевірки - стрічковій пилорамі в АДРЕСА_1 , за результатами якої 20.09.2016 складено Акт №24-07-37/280-30.
В ході перевірки позивачу було запропоновано надати письмові пояснення щодо фактів встановлених 18.08.2016 під час проведення огляду лісопильного цеху, який розташований в АДРЕСА_1 .
Зокрема, у письмових поясненнях від 20.09.2016, наданих позивачем власноручно, зазначено, що робота в цеху носить періодичний характер при наявності індивідуальних замовлень або виникненню потреби здійснити розпилювання лісу власникам лісодеревини, що здійснюється в обмежених масштабах. Як пояснив позивач, розпилювання лісодеревини здійснюється ним з періодичністю один раз на тиждень і в разі виникнення потреби в сторонній допомозі, то він дзвонив ОСОБА_2 , який запропонував, крім себе в разі необхідності, в якості другого працівника ОСОБА_3 .
Також позивач зазначив, що жодних трудових договорів з вказаними працівниками не укладав і правил внутрішнього трудового розпорядку їм не пред`являв. Жодних матеріальних претензій між вказаними особами не існує.
В ході проведення перевірки, на підставі отриманих з Кіцманської місцевої прокуратури матеріалів та відібраного пояснення від позивача, встановлені наступні порушення вимог законодавства:
- ч. 3 ст. 24 КЗпП України, зокрема, позивачем не запропоновано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які виконували підсобні роботи на об`єкті перевірки по 1-3 дні на тиждень протягом від 1 до 2-х місяців, врегулювати трудові відносини шляхом укладення трудового договору та не повідомлено Державну фіскальну службу про початок робіт;
- ст. 142 КЗпП України - позивачем не ознайомлено працівників з правилами внутрішнього розпорядку;
- ст. 21 Закону України "Про оплату праці" - відсутні докази нарахування та виплати заробітної плати.
На підставі висновків викладених в акті перевірки, 20.09.2016 відповідачем винесено припис №24-07-37/224-24, яким зобов`язано позивача: у відповідності до ч. 3 ст. 24 КЗпП України врегулювати трудові відносини з найманими працівниками до початку роботи; в порядку ст. 142 КЗпП України встановити правила внутрішнього трудового розпорядку та під розпис ознайомити з ними працівників; у відповідності до ст. 21 Закону України "Про оплату праці" здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
За результатами розгляду Акту перевірки від 20.09.2016 №24-07-37/280-30, відповідачем встановлено порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 законодавства про працю, відповідальність за яку передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, та накладено штраф у розмірі 87000,00 грн., про що винесено 05.10.2016 року постанову №24-07-37/280-30/161, з якою ознайомлено позивача 20.09.2016.
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підсобних робіт на пилорамі позивача, які не заперечувалися вказаними громадянами та зафіксовані представниками прокуратури, Заставнівським відділенням поліції Кіцманського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області, управлінням Держпраці у Чернівецькій області у письмових поясненнях та в протоколах допиту вказаних осіб, як свідка та потерпілого, а також відсутність у позивача трудових договорів, відповідачем здійснено належний висновок про порушення підприємцем трудового законодавства, що в свою чергу стало підставою для винесення постанови про накладення штрафу на підприємця за ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.
Судами встановлено, 18.08.2016 в ході огляду лісопильного та столярного цеху, який належить ФОП ОСОБА_1 та розташований за адресою: у АДРЕСА_1 , було виявлено двох працівників, які надали письмові пояснення з приводу виконання ними трудових функцій у позивача.
Зокрема, ОСОБА_2 , пояснив, що працює у ФОП ОСОБА_1 в його лісопильному цеху, який розташований по вищевказаній адресі, зазвичай з 09.00 год. до 16.00 год. від одного до трьох разів на тиждень, отримуючи при цьому від ФОП ОСОБА_1 по 100-200 грн. за день роботи. Вказаний працівник зазначив, що пропозицію щодо укладення трудового договору з позивачем жодного разу не отримував.
Щодо пояснень ОСОБА_3 , то останній дізнавшись від позивача про потребу в працівниках, дав згоду на співпрацю з подальшою оплатою за вчинювану роботу по 100 грн. за день роботи. В цеху, який належить ФОП ОСОБА_1 та розташований за адресою: у АДРЕСА_1 , він працював ще з одним працівником.
ОСОБА_3 у наданих поясненнях також заперечував факт наявності пропозиції з збоку позивача про укладення трудового договору.
Колегія суддів зазначає, що позивач також не заперечує періодичне залучення до роботи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак вказує, що здійснюється це за виробничою необхідністю, а тому він не зобов`язаний укладати трудові договори, оскільки відносини мають цивільно-правовий характер.
Однак, цивільно-правові договори між позивачем та вказаними громадянами також відсутні.
Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо неукладення трудового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.
Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Колегія суддів не приймає посилання позивача в касаційній скарзі на постанову Кіцманської місцевої прокуратури від 06.03.2017, якою закрите кримінальне провадження за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260090000258 від 12.08.2016, оскільки вказане свідчить лише про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 172 КК України, а не відсутність порушення законодавства про працю, відповідальність, за яке передбачено ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді А.І. Рибачук
С.Г. Стеценко