26.09.2024

№ 825/1625/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №825/1625/17

адміністративне провадження №К/9901/36908/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Шелест С.Б., судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.) від 30.01.2018 у справі № 825/1625/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області та просиd визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.06.2017: № 51358-25 та, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 7784,32 грн та № 51359-25, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 8966,65 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття. Зазначив, що належні йому нежитлові будівлі, як будівлі промисловості, не є об`єктами оподаткування в силу пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, тому податок на нерухоме майно нараховуватись не повинен.

16 листопада 2017 року Чернігівський окружний адміністративний суд постановою позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 13.06.2017 року № 51358-25 та № 51359-25.

Рішення суду першої інстанції мотивовано посиланням на положення пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, аналіз яких зумовив висновок суду про те, належні позивачу виробничі приміщення (склад та комора-склад №1), які використовуються у підприємницькій діяльності, підпадають під визначення "будівлі промисловості" зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, а тому вони не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки в силу імперативних приписів закону, з огляду на це спірні податкові повідомлення рішення суд першої інстанції визнав протиправними.

30 січня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд постановою скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, а саме зазначив, що використаний у статті 266 Податкового кодексу України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузей, а тому нежитлова нерухомість, яка належить позивачу, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що нежитлові будівлі - комора-склад № 1, площею 650,7 кв.м та склад площею 564,9 кв.м. , що розташовані за адресою: вул. Толстого, 30-г та 32, смт . Козелець, Чернігівська область, власником яких він є, використовуються ним у власній підприємницькій діяльності, видами якої за КВЕД-2010 є: 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових до використання; 23.64 Виробництво сухих будівельних сумішей; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу; 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон; 25.62 Механічне оброблення металевих виробів, що обумовлює висновок про те, що ці приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки в силу положень пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідач надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05.03.2001 внесено відповідний запис.

Відповідно до довідки Відділу статистики у Козелецькому районі Головного управління статистики в Чернігівській області від 03.08.2017, видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових до використання; 23.64 Виробництво сухих будівельних сумішей; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу; 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон; 25.62 Механічне оброблення металевих виробів .

ФОП ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі: (комора-склад № 1, склад) за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.12.2003 № 2225223 та від 08.09.2010 № 27251635, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 12.10.2017 № 100239643.

На підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Чернігівській області визначено ФОП ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2016 рік, у зв`язку із чим винесено податкові повідомлення-рішення від 13.06.2017:

- № 51358-25 на суму 7784,32 грн.;

- № 51359-25 на суму 8966,65 грн.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником об`єктів нерухомого майна, а саме: комори-складу № 1 (площа 650,7 кв.м) та складу (площа 564,9 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Отже, з метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

В підтвердження своїх доводів про те, що належне йому на праві власності нерухоме майно є будівлями промисловості, а саме - комори-складу № 1 та складу, позивач надав Витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.12.2003 № 2225223 та від 08.09.2010 № 27251635. Крім того, з залученої до справи інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що позивачу на праві власності належать комора-склад № 1 та склад, розташовані за адресою: АДРЕСА_3

Натомість, в порушення приписів частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) та частини 2 статті 77 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2017) відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами протилежне, а саме - що об`єкти нерухомості, що належать на праві власності позивачу не відносяться до будівель промисловості.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлової будівлі - комори-складу № 1 та складу, яка, як вірно встановлено судом першої інстанції, за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) «Будівлі промислові».

При цьому, Суд вважає необґрунтованими доводи суду апеляційної інстанції, що норма підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на підприємства та не поширюється на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, враховуючи таке.

Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Отже, враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, а відтак, оскаржуване рішення відповідача є протиправним.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 підлягає скасуванню, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 - залишенню в силі.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 344 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду