№ 825/3582/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 825/3582/15-а

касаційне провадження № К/9901/47346/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - Управління) на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 (суддя Клопот С.Л.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 (головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Бєлова Л.В., Безименна Н.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів» (далі - Товариство) до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській області (далі - Інспекція), правонаступником якої є Головне управління ДПС у Чернігівській області, про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2015 № 0002372200, № 0002382200 та № 0002362200.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій між Товариством та ТОВ «Грін Сістемс» щодо придбання товарів (робіт, послуг) підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; придбані у зазначеного постачальника (виконавця) товари (роботи, послуги) були використані у власній господарській діяльності, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку та знайшло своє відображення у акті перевірки; Інспекцією використано лише інформацію з акту територіального органу ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, яка не містить жодного доведеного факту, а ґрунтується лише на припущеннях; щодо вироку Дніпровського райсуду м. Києва від 27.07.2015 року у справі № 755/12616/15-к стосовно ОСОБА_1 (директора ТОВ «Грін Сістемс»), то вказаним вироком встановлено наявність кримінально карних діянь з боку саме фізичної особи ОСОБА_1 , тоді як ані в період досудового слідства, ані під час розгляду кримінальної справи судом, правові, господарські та комерційні відносини між юридичною особою ТОВ «Грін Сістемс», чи іншими контрагентами та позивачем не досліджувались і цей вирок не утворює жодної преюдиції щодо господарської діяльності позивача з іншими контрагентами.

Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 12.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018, позов задовольнив у повному обсязі: скасував податкові повідомлення-рішення від 16.06.2015 № 0002372200, № 0002382200 та № 0002362200.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ «Грін Сістемс» щодо придбання товарів (робіт, послуг) підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбані у зазначеного контрагента товари (роботи, послуги) були використані Товариством у власній господарській діяльності - ремонті покрівель нежитлових будівель, які належать позивачу на праві власності (щодо придбаних робіт), а також реалізовані контрагенту- покупцю, а саме - ДП «Житомирський бронетанковий завод» (щодо придбаних товарів); податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами, а також іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих потужностей; вироком Дніпровського райсуду м. Києва від 27.07.2015 року у справі № 755/12616/15-к ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину передбаченого статтею 205-1 Кримінального кодексу України, тобто «фіктивне підприємництво», яке виразилось у внесенні в документи, які, відповідно до законодавства, подаються для проведення державної реєстрації юридичних осіб, завідомо неправдивих відомостей, вказаним вироком встановлено вину фізичної особи ОСОБА_1 у вчиненні кримінально карного діяння та визначено міру покарання, зазначений вирок не визначає юридичну особу ТОВ «Грін Сістемс» як фіктивну, з моменту утворення, а також не визначає її комерційні операції з іншими юридичними особами як фіктивні, з урахуванням того, що господарські відносини між ТОВ «Грін Сістемс» та Товариством ані в ході досудового розслідування, ані в ході судового розгляду взагалі не досліджувались, не надавалась правова оцінка первинним бухгалтерським документам, не досліджувались інші докази, що б засвідчували фіктивність договорів позивача та його контрагента. Також, суди виходили з того, що оскільки авансові внески розраховуються виходячи із суми податку на прибуток за попередні періоди, а в судовому засіданні було встановлено, що Товариством правильно розраховано об`єкт оподаткування податком на прибуток з врахуванням витрат, понесених за договорами з ТОВ «Грін Сістемс», з огляду на що позивач правильно розрахував суму авансових внесків, виходячи із сплаченого податку на прибуток за попередні податкові періоди.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 24.05.2018 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що вироком Дніпровського райсуду м. Києва від 27.07.2015 року у справі № 755/12616/15-к ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину передбаченого статтею 205-1 Кримінального кодексу України, тоді як згідно позиції Верховного Суду України, зокрема, у справі № 826/11397/14, статус фіктивного, нелегального підприємництва не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарській операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

У відповідності до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) у справі здійснено заміну відповідача - Інспекції її процесуальним правонаступником - Управлінням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.07.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.07.2022 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 19.07.2022, з огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08.12.1983 у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25.04.2002 у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Грін Сістемс» за листопад, грудень 2014 року та в деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди з вищевказаним контрагентом, результати якої були оформлені актом № 1030/22/14307392 від 02.06.2015, за висновками якого Товариством були порушені: вимоги пункту 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, на загальну суму 392726,00 грн. (у тому числі: за листопад 2014 року - на 142500,00 грн., за грудень 2014 року - на 250226,00 грн.; вимоги підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено суму податку на прибуток підприємств, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за 2014 рік, на загальну суму 353454,00 грн.; вимоги пункту 57.1 статті 57, пункту 2 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, наказу Міністерства Доходів і зборів України «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» від 30.12.2013 № 872, в результаті чого Товариством занижено значення рядка 23 «Авансовий внесок ((рядок 10 + рядок 11 + рядок 12 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства - рядок 13.1 - рядок 13.2 - рядок 13.6 додатка ЗП до рядка 13 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства)/12), що підлягатиме сплаті щомісячно» протягом березня 2015 року - травня 2016 року на 29455,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: Оперативним управлінням Інспекції було надано службову записку від 17.02.2015 №385/07 для використання в ході перевірки, в якій, зокрема, зазначено, що в ході відпрацювання контрагентів, з якими Товариство здійснювало господарські операції, отримано пояснення від засновника підприємства ТОВ «Грін Сістемс» - ОСОБА_1 , який повідомив, що ніякого відношення до діяльності та реєстрації ТОВ «Грін Сістемс» він не має, вперше про даного суб`єкта господарювання дізнався від співробітників податкової міліції, ніяких фінансово-господарських операцій з Товариством не здійснював, на посаду керівника ТОВ «Грін Сістемс» - ОСОБА_2 не призначав, довіреностей на представлення інтересів в органах влади та організаціях не видавав, фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ «Грін Сістемс» ніколи не здійснював, звітності до податкових органів не подавав; вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 755/12616/15-к ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205-1 Кримінального кодексу України; ТОВ «Грін Сістемс» має стан платника податків « 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням», свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Грін Сістемс» від 02.10.2014 №200190974 було скасовано 27.01.2015 за ініціативою податкового органу, причина анулювання - « 37 - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей»; на запит Інспекції щодо підтвердження взаємовідносин Товариства з ТОВ «Грін Сістемс» Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було надано лист про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Грін Сістемс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за жовтень, листопад 2014 року від 26.01.2015 №6/7/10-08-22-01/39361181; службовою запискою Оперативного управління ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 04.12.2014 №5196/10-13-07-01-14 повідомлено, що за результатом проведення обстеження місцезнаходження підприємства ТОВ «Грін Сістемс» (Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, 1/45) встановлено, що підприємство за податковою адресою не знаходиться, фінансово-господарську діяльність не здійснює, бухгалтерські документи не зберігає, службові особи та працівники даного підприємства відсутні, поштові повідомлення не отримують, в результаті чого складено акт і довідку про відсутність ТОВ «Грін Сістемс» за місцезнаходженням; на запит Інспекції щодо підтвердження взаємовідносин Товариства з ТОВ «Грін Сістемс» Житомирська ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області листом від 15.06.2015 №20585 /7/06-25-22-02 повідомила, що виконати запит немає можливості в зв`язку з тим, що згідно інформаційних баз даних Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області ТОВ «ГРІН СІСТЕМ» має стан « 65 - платник з наступного року (основне місце обліку)»; Товариство не надало до перевірки документів, що підтверджують перебування ОСОБА_3 в м. Вишгороді під час отримання товару згідно видаткової накладної від 27.11.2014 № 2711/22 (місце складання накладної - м. Вишгород); у актах наданих послуг та актах приймання виконаних будівельних робіт не конкретизовано хто фактично виконував роботи з ремонту покрівлі та кількість робітників, які саме роботи виконано (зміст і обсяг робіт, хто саме виконував роботи), не зазначено вартості (вартісний вираз) та годин виконання робіт(одиниця виміру господарської операції). Вказані обставини слугували підставою для висновку інспекції про відсутність реального здійснення господарських операцій та, як наслідок, про завищення Товариством витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту, сформованих за наслідками таких операцій.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 16.06.2015: № 0002372200, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток на 353454,00 грн. - за основним платежем, 176727,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002382200, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств на 88365,00 грн. - за основним платежем, 44184,00 грн. . - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002362200, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 392726,00 грн. - за основним платежем, 196363,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу..

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.4 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 15.10.2014 між Товариством (замовником) та ТОВ «Грін Сістемс» (в особі директора - Павленка А.О.) (підрядником) був укладений договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт № К201415, предметом якого було виконання комплексу ремонтно-будівельних робіт по ремонту м`якої рулонної покрівлі корпусу №48 та №28, розташованих за адресою: м. Чернігів, вул. Одинцова, 25. Вартість виконаних робіт склала 501250,80 грн.

Виконання ремонтно-будівельних робіт за договором підтверджується актом надання послуг № БР-2212/5 від 22.12.2014, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 за грудень 2014 року, договірною ціною, актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року форми № КБ-2в.

На суму податкових зобов`язань ТОВ «Грін Сістемс» було виписано податкову накладну № 90 від 22.12.2014.

Роботи були оплачені Товариством в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями № 5034 від 25.12.2014 та № 187 від 03.02.2015.

Також, 16.10.2014 між Товариством (замовник) та ТОВ «Грін Сістемс» (в особі директора - Павленка А.О.) (підрядник) був укладений договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт № К201416, предметом якого було виконання комплексу ремонтно-будівельних робіт по ремонту м`якої рулонної покрівлі корпусу № 1, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Одинцова, 25. Вартість виконаних робіт склала 1000106,40 грн.

Виконання ремонтно-будівельних робіт за договором підтверджується актом надання послуг № БР-2212/6 від 22.12.2014, договірною ціною на будівництво - «Ремонт м`якої рулонної покрівлі корпусу № 1, що здійснюється в 2014 році», довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 за грудень 2014 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року форми № КБ-2в.

ТОВ «Грін Сістемс» було виписано позивачу податкову накладну № 91 від 22.12.2014.

Вартість робіт була оплачена Товариством частково в сумі 120012,77 грн. згідно платіжного доручення № 5033 від 25.12.2014.

Також, судами було встановлено, що відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно Товариство на праві приватної власності володіє нежитловими будівлями, а саме: механіко-заготівельним корпусом № 1 загальною площею 30638,1 кв.м.; енергетичним корпусом № 48 загальною площею 4243,1 кв.м, складським корпусом № 28 загальною площею 1570,1 кв.м. Необхідність виконання ремонтних робіт викликана незадовільним станом корпусів, що, в тому числі, обумовлено роками забудови названих об`єктів, значною площею корпусів та непроведенням протягом тривалого часу ремонтних робіт в таких корпусах, зокрема: механіко-заготівельний корпус № 1 (рік введення в експлуатацію - 1969); енергетичний корпус № 48 (рік введення в експлуатацію - 1985); складський корпус № 28 (рік введення в експлуатацію - 1972).

Крім того, 26.11.2014 між Товариством (покупець) та ТОВ «Грін Сістемс» (в особі директора - Павленка А.О.) (постачальник) був укладений договір № 2611/22, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію по найменуваннях, у кількості та за ціною, зазначених в специфікації, що є невід`ємною частиною договору. Згідно специфікації № 1 від 26.11.2014 ТОВ «Грін Сістемс» здійснювало поставку блоків управління і комутації БУ-25-2С (1 категорія).

На виконання умов договору № 2611/22 від 26.11.2014 ТОВ «Грін Сістемс» передало у власність Товариства блоки управління і комутації БУ-25-2С (1 категорії) в кількості 10 штук (далі - товар), загальною вартістю 855000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість).

Поставка товару була здійснена відповідно до видаткової накладної № 2711/22 від 27.11.2014. Товар був отриманий працівником Товариства на підставі довіреності, що підтверджується витягом з журналу реєстрації довіреностей.

Транспортування товару здійснювалось ТОВ «КРОКУС ПРАЙМ» відповідно до товарно-транспортної накладної № 0311 від 27.11.2014.

Товариством був прийнятий товар на склад підприємства відповідно до прибуткового ордеру № 164 від 27.11.2014, що також знайшло своє відображення у облікових регістрах Товариства, зокрема, у відомості по постачальниках за рахунком 63.1.

03.12.2014 Товариство повністю оплатило товар на суму 855000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4723 від 03.12.2014.

В свою чергу, ТОВ «Грін Сістемс» була виписана податкова накладна № 209 від 27.11.2014 на суму 855000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 142500,00 грн.

В порядку та строки, передбачені чинним податковим законодавством, податкова накладна була зареєстрована ТОВ «Грін Сістемс» в Єдиному реєстрі податкових накладних, що знайшло своє відображення у акті перевірки.

Товариством було здійснено ремонт та модифікацію блоків управління і комутації БУ-25-2С згідно «Технологічного процесу програмування блоку», відповідно до якого відбувається заміна дефектних лічильників імпульсів на нові лічильники імпульсів ТИСУ 467.459160 та встановлюється програми на блоки (здійснення програмування лічильників) згідно Інструкції з програмування блоку БУ25-2С-01, розробленої ДП Львівський державний завод «ЛОРТА».

Вказані вище дії були зафіксовані в паспорті на кожен блок управління і комутації БУ-25-2С-01 в кількості 10 шт.

Після доопрацювання блоків управління і комутації БУ-25-2С зазначені блоки разом з паспортами були реалізовані позивачем ДП «Житомирський бронетанковий завод», що підтверджується накладною № 694 на відпуск готових виробів на сторону від 08.12.2014, а також виписка по банківському рахунку Товариства про перерахування йому покупцем коштів в сумі 960000,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість).

За змістом частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) .

В свою чергу, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне зауважити, що якщо на момент укладання договорів між позивачем та ТОВ «Грін Сістемс» Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містив визначення первинного документа як документа, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, то з введенням в дію 03.01.2017 Закону України від 03.11.2016 № 1724-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар`єрів для експорту послуг» первинний документ лише містить відомості про господарську операцію, однак не підтверджує її.

Відтак, підтвердженням господарської операції, виходячи з визначення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому Податковий кодекс України та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 Податкового кодексу України та статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Стаття 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З урахуванням підходів ЄСПЛ, викладених у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Отже, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Тому невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 висловила наступну правову позицію стосовно проблеми правового регулювання щодо дефекту податкового повідомлення-рішення за наявності вироку суду, яким засуджено посадову особу контрагента за фіктивне підприємництво.

Станом на час прийняття Верховним Судом України правової позиції, викладеної у постанові від 01.12.2015 у справі № 826/15034/14 (№ 21-3788а15) Особлива частина Кримінального кодексу України містила склад злочину у сфері господарської діяльності - фіктивне підприємництво (стаття 205), що передбачав створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Отже, стаття 205 Кримінального кодексу України охоплювала лише дефекти створення/придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності - прикриття незаконної діяльності. Однак ця норма не вказувала на наслідки такої діяльності для третіх осіб - тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності. Наслідки для третіх осіб мають кваліфікуватися окремо за наявності відповідного складу злочину в їх діях.

Формулювання Верховного Суду України - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.

Натомість єдина згадка про суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності міститься у статті 55-1 «Фіктивна діяльність суб`єкта господарювання» Господарського кодексу України, згідно з якою правовим наслідком фіктивної діяльності суб`єкта господарювання є припинення такого суб`єкта.

Ця стаття та інші норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх вчинених таким підприємством господарських операцій.

Водночас стаття 55-1 Господарського кодексу України передбачає, що однією з ознак фіктивності є провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Отже, суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на те, що Верховний Суд України помилково поширив на податкові правовідносини норму статті 205 Кримінального кодексу України, що має інший предмет регулювання, Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованим висновок Верховного Суду України про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 25.09.2019 набрав чинності Закон № 101-IX, яким виключено статтю 205 Кримінального кодексу України.

На думку Великої Палати Верховного Суду, з пояснювальної записки до проекту Закону № 101-IX від 29.08.2019 можна встановити, на що була спрямована законодавча ініціатива. На обґрунтування необхідності прийняття вказаного Закону в пояснювальній записці вказувалося, зокрема, на те, що склалася поширена практика використання контролюючими органами матеріалів досудового розслідування та вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 Кримінального кодексу України для обґрунтування донарахування грошових зобов`язань платникам податків. Негативні тенденції у вирішенні податкових спорів були спровоковані поширеним хибним підходом судів до оцінки доказів, наданих контролюючими органами. Зокрема, щодо використання вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 Кримінального кодексу України слід зазначити, що склалася поширена негативна практика хибного використання таких вироків з метою надання твердженням контролюючого органу щодо нереальності операцій платника податку статусу фактів, що мають преюдиціальне значення. Тобто склалася ситуація, за якої судами при вирішенні податкових спорів не досліджувалися конкретні операції платника податку з його контрагентом, якого вироком суду у кримінальному провадженні було визнано винним у здійсненні фіктивного підприємництва. Натомість стверджувалося, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, і як наслідок, вирок суду слугував підставою для висновку про нереальність операцій платника податку з його контрагентом. Водночас вирок може слугувати підтвердженням нереальності операцій між платником податку та його контрагентом, тільки якщо він містить посилання саме на ці операції. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов`язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності.

Отже, як зазначено в пояснювальній записці, прийняття Закону № 101-IX спрямоване на усунення практики застосування статті 205 Кримінального кодексу України як інструменту зловживань та у спосіб, що не відповідає меті кримінальної відповідальності, та на гуманізацію кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали слушними аргументи Товариства про те, що зі змісту вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 755/12616/15-к про затвердження угоди про визнання винуватості та визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205-1 Кримінального кодексу України вбачається, що місцевий суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 , які полягали у внесенні в документи, що відповідно до закону подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи ТОВ «Грін Сістем» завідомо неправдивих відомостей, призвело до того, що невстановлені слідством особи набули можливості здійснення документального оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) від імені формально призначеного засновника та директора та, як наслідок, можливого незаконного обернення безготівкових коштів у готівкові. При цьому, що у змісті вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 755/12616/15-к не згадується про господарські операції між ТОВ «Грін Сістем» та Товариством чи іншими суб`єктами господарювання, а відтак відсутні будь-які юридичні наслідки для нього, що не дає підстав вважати, що ця ухвала стосується інтересів Товариства. Таким чином, вказаний вирок стосується виключно ОСОБА_1 , це судове рішення не містить жодних висновків, які б стосувалися прав, свобод чи інтересів безпосередньо Товариства, воно відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є обов`язковим для суду.

Наведене слугувало підставою для визнання судами попередніх інстанцій необґрунтованим висновку податкового органу про безтоварність спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Грін Сістем» в частині обґрунтувань даними лише протоколу допиту засновника ТОВ «Грін Сістем» та вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 755/12616/15-к.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» найшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 Податкового кодексу України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у спарві № 160/3364/19 дійшла висновку, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Зазначені вище обставини з огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

У справі, що розглядається, суди встановили, що контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагента трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару (виконання робіт), обумовленого укладеними договорами з позивачем, оскільки такі висновки контролюючий орган зробив на підставі акті Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Грін Сістемс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за жовтень, листопад 20104 року», тоді як в силу положень пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб`єктів господарювання, оскільки складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб`єкта господарювання. Також, суди виходили з того, що контролюючий орган також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагента і злагодженості дій між ними.

Висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач.

У ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а також іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат та податкового кредиту. Зокрема, суди попередніх інстанцій дослідили первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України є підставою для податкового обліку та які містять відомості, що в повній мірі відображають суть спірних господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає вмотивованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Грін Сістемс», за наслідками яких сформовано витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товарів та послуг, оплату їх вартості, використання Товариством у власній господарській діяльності. Водночас відповідач обов`язку, визначеного частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, безтоварність спірних господарських операцій та, як наслідок, правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не довів.

За таких обставин, обґрунтованими є також висновки судів попередніх інстанцій, що оскільки авансові внески розраховуються виходячи із суми податку на прибуток за попередні періоди, а в судовому засіданні було встановлено, що Товариством правильно розраховано об`єкт оподаткування податком на прибуток з врахуванням витрат, понесених за договорами з ТОВ «Грін Сістемс», з огляду на що позивач правильно розрахував суму авансових внесків, виходячи із сплаченого податку на прибуток за попередні податкові періоди.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 - без змін.

Керуючись ч.1 ст. 52, п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова І.Я.Олендер