ПОСТАНОВА
Іменем України
17 вересня 2021 року
Київ
справа №826/10423/17
адміністративне провадження № К/9901/4547/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року (головуючий суддя - Вєкуа Н.Г.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя - Карпушова О.В., судді - Губська Л.В., Епель О.В.)
у справі №826/10423/17
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 45967-1305 від 28.04.2017,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач 1, ДПІ у Печерському районі), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач 2, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що є платником єдиного податку другої групи та використовує належне їй на праві власності нежитлове приміщення у своїй господарській діяльності, а тому у відповідача 2 були відсутні правові підстави для визначення ОСОБА_1 грошового зобов`язання з земельного податку та відповідно прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві №45957-1305 від 28.04.2017;
- присуджено на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 640,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових для визначення платнику грошового зобов`язання з земельного податку.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що ФОП ОСОБА_1 не підлягає звільненню від сплати земельного податку на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України як платник єдиного податку, оскільки належна їй на праві власності земельна ділянка не використовується позивачем у господарській діяльності.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача 1.
Від позивача відзиву на касаційне скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що, на підставі договору купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 28.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О. та зареєстрованого в реєстрі за №5429 та на підставі договору дарування частини нежилого приміщення від 28.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О. та зареєстрованого в реєстрі за №5434 позивач є власником нежилого приміщення №102, загальною площею 67,4 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності зареєстровано за позивачем 28.08.2014, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування (друга група). Основним видом господарської діяльності позивача є «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».
Відповідачем 2 прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №45957-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 5485,31 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають в зв`язку з наступним.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Відповідно до статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є: - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; - земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Пунктом 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою (гл. 1 розділу XIV цього Кодексу), з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності..
У межах даних правовідносин спірним є питання застосування положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України щодо звільнення позивача від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.
Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.
При цьому, надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13 червня 2018 року у справі №826/14615/16, від 15 лютого 2019 року у справі №826/9948/16.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про протиправність визначення позивачу грошового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 5485,31 грн та відповідно протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача 2.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345 349 351 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 45967-1305 від 28.04.2017 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Гончарова
І.А. Васильєва
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду